Лісові «дияволи» отамана Зеленського

Україна зміцнює кордон з Білоруссю терміново формованої бригадою єгерів

На Україні раптово спантеличені охороною і обороною кордону з сусідньою Білоруссю, протяжність кордону з якою становить трохи більше тисячі кілометрів.

Досі тут у Києва особливих проблем не виникало. Суцільно — багна, болота і ліси. Та й сусіди-слов’яни в хороших відносинах з Києвом. Конфлікти, якщо і трапляються, то більше побутового рівня. Типу — сало нелегально провезти. А тут раптом така двіжуха на кордоні!

З чого раптом північне стратегічний напрям українські генерали вирішили різко посилити. Для цього створюється перша в ЗСУ і взагалі на пострадянському просторі окрема піхотна єгерська бригада, яка анонсується як потужний підрозділ спецназу. Призначене (здогадуємося на «раз-два!») для протидії віроломному наступу російських військ.

Власне, майбутні єгеря ВСУ — це колишня 61-я піхотна бригада української армії. Яка існує з 2015 року у складі Корпусу резерву. І тихо-мирно з тієї пори стояла в Чернігівській області, нічим особливим в бойовому плані не виділяючись. Ні в яких боях за Донбас не брала, вправлялася помаленьку на сусідньому Гончарівському полігоні.

Зараз статус колишніх резервістів махом підвищили до спецназу єгерів. Ймовірно, місцевих працівників лісових господарств зобов’яжуть пройти відповідну підготовку, щоб володіти не тільки сокирою лісоруба, але і бойовим ножем розвідника.

У повідомленні військового відомства України зазначається, що підрозділи бригади призначені для ведення бойових дій в лісовій та болотистій місцевості. І комплектуються тільки військовослужбовцями контрактної служби, які мають досвід бойових дій або досвід громадянської діяльності, родинної нової специфіці бригади (мисливці, єгері, працівники лісових господарств).

Що за «рембо» лісові з’явилися у складі ЗСУ — набраний з місцевих мисливствознавців «спецназ»? Або мова дійсно йде про добре підготовлених фахівців-єгерів, які в будь-якій армії завжди вважалися штучним «товаром»?

— Для розуміння ситуації необхідно знати основний принцип формування української армії, — вважає медіаконсультант Олександр Зімовські. — А він говорить: «Українська армія формується в фейсбуці і твіттері!». І навпаки «Поза фейсбук та твіттер української армії, за великим рахунком, не існує». Тому ми і бачимо таку ситуацію, коли була тільки на папері піхотна бригада резерву ЗСУ перекладається, знову ж на папері, в «бойовий склад». Вже як єгерська бригада.

Одночасно в фейсбуці розміщується оголошення про набір українських лісників, браконьєрів, мисливців, промывщиков бурштину і любителів ставити пастки на кроликів для служби за контрактом в цю саму бригаду. Там є чудова фраза, цитую: «З питань проходження служби звертайтесь до адміністратора сторінки» («З питань проходження служби звертайтеся до адміністратора сторінки»).

Мало не забув! У цій неіснуючій бригади вже є емблема — поштовий ріжок. Або навіть не поштовий ріжок, а альпійський! Схожий на той, на який вчитель музики Удря пропонував подивитися мадам Куку у відомому фільмі «Безіменна зірка».

Наявності гнітюча тактична безграмотність авторів цієї новини. Хайп є хайп. Ми розуміємо, але «матчасть треба вчити». Не буває військових частин спеціально для війни в лісі. Будь тлумачний піхотинець, навіть не спецназівець, навчений діяти в умовах лісу. Це один із елементів бойової підготовки піхоти в будь-якій армії світу.

У випадку українських єгерів вуха ростуть з тих часів, коли діди нинішніх українських стратегів ще в поліцаях бігали. З тих часів до нас дійшла легенда про гірських єгерів вермахту, хлопців з дивізії «Едельвейс» та іншу диванну романтику.

Коли німці зіткнулися із запеклим опором радянських військ в лісовій смузі між Дніпром і Москвою, вони прийшли до необхідності позбавити звичайну піхотну дивізію від важкого озброєння і техніки. Так з’явилися гітлерівські легкі піхотні дивізії. Яким з 6 липня 1942 року було присвоєно назву «єгерські». Тоді ж єгерям фюрера вручили і емблему: три зелених дубових листків і один зелений жолудь на маленькій коричневою гілці.

Але єгерські частини все одно, по суті, залишалися звичайної піхотою. Лише на завершальному етапі війни солдатам дозволили носити елементи уніформи гірських єгерів. Включаючи кепі «бергмютце», черевики, куртки та анораки. Такими вони і увійшли в кінематограф післявоєнного часу.

І вже потім, кіно і коміксів, ця ідея перекочувала в український Генеральний штаб. Де «світлі голови» вирішили намалювати «єгерську» бригаду. Ймовірно — імені генерала Венделера.

До речі, єгеря 5-ї дивізії вермахту воювали під Ковелем у 1944 році. А тепер там же, на Волині, у Новоград-Волинському планується розташувати управління бригади українських єгерів. Тобто ми бачимо спробу сформувати певну історичну спадкоємність. Типу: «ми теж єгеря».

Кінець 5-ї дивізії був сумний, як я пам’ятаю. Що до українських єгерів, то я б порекомендував жителям Волині тепер переховати сало, пухові подушки, «курку-млеко-яйки» та інші матеріальні цінності. Єгері адже зазвичай живуть на подножном корму. А майбутні українські єгеря на етапі формування можуть від христарадничества швидко перейти до мародерству. В лісистих областях України не дарма в ходу така приказка: «Зверху краде Порошенко, а знизу — наш лісник».

Поява нової бригади у складі ВСУ з на багато які претендують назвою «єгерська» викликало на Україні напад патріотичної гордості — єгеря завжди вважалися своєрідною елітою діючої армії. Зраділи, звичайно, і місцеві мисливці та лісники, у яких з’явиться можливість отримувати за свій промисел, часом відверто браконьєрський, офіційні виплати від військових.

Знайшовся, як не дивно, і відповідь на дивне, на перший погляд, місце дислокації нової єгерської бригади — на кордоні з Білоруссю. Єгеря, виявляється. поставлені сюди протистояти російській агресії з боку білоруських боліт.

На Україні переконані, що ще після спільних масштабних навчань «Захід-2017» на території Білорусії залишилися деякі російські військові підрозділи, відомості про яких в Москві приховують.

Пригадують в Києві і про «тиск» Путіна на Лукашенка. Де однією з прохань може стати надання «коридору» для російських танків — від Чернігова до Києва всього 150 кілометрів.

Загалом, Україні потрібно терміново прикрити таке хоч і дуже тінисте, але, як переконаний Київ, танкоопасное напрямок. В принципі, і ціна питання невелика — місцеві мисливці з готовністю поміняють двостволки на автомати. А тілогрійки — на армійські бушлати. Тільки навряд чи хто-небудь на півночі України зазіхне на позиції бригади. Стало бути, чекає єгерів майже курорт. Якщо, звичайно, Генштаб коли-небудь від безвиході не кине знавців лісу в степу Донбасу.