Ім’я Левітана означало для радянського суспільства дуже багато. Одного разу Сталіна запитали, коли ж настане перемога? «Коли Левітан оголосить», – парирував генералісимус. В особистому рейтингу ворогів Адольфа Гітлера російська диктор фігурував під першим номером. Нацистський лідер віддав підопічним наказ повісити Юрія Борисовича відразу ж після взяття Москви. За різними даними, фашисти обіцяли за «голову» Левітана 100-250 тисяч марок – у той час ця сума вважалася неймовірною!
Невдалий старт майбутньої легенди
Голос Перемоги./Фото: itd2.mycdn.me
На початку 30-х до Москви Володимира приїхав 17-річний Юрій Левітан. Приймальна комісія відмовила йому у вступі до Державного кинотехникум (ВДІК) через відповідного віку, неоковирною зовнішності і провінційного говірки. Але це анітрохи не засмутило цілеспрямованого володимирського хлопчини. Він випадково натрапив на оголошення про прийом до групи радиодикторов. За результатами прослуховування кандидатура Левітана була схвалена, після чого він став стажером Радіокомітету.
Спочатку йому було непросто — вдень він, в основному, розносив по різних кабінетах документацію і чай, а безсонними ночами невпинно длубався над різноманітними мовними вправами, викорінюючи своє володимирське «окание». Незабаром йому вже доручали чергування по студії – читання коротких новин і оголошення музичних номерів. Ситуація кардинально змінилася в нічному січневому ефірі 1934-го. Левітан зачитав передовицю «Правди», коли його почув сам Сталін, який любив ночами працювати під включений радіоприймач. Йосип Віссаріонович невідкладно зв’язався з керівництвом Радіокомітету, повідомивши, що його мова на XVII з’їзді повинен буде зачитати цей голос. Так і почався славний шлях легенди СРСР Юрія Левітана.
Будні державного значення
Два легендарних Юрія – Левітан і Гагарін./Фото: stuki-druki.com
Левітан зачитав сталінський доповідь протягом майже п’яти годин, не допустивши жодної помилки. Завдяки цьому успіху волею вождя голос Левітана перетворився на офіційний голос радянського Кремля. Юрію було лише 19, але навіть в такому юному віці йому довіряли озвучувати найважливіші державні документи. Як тільки з радіоприймачів долинало його знамените «Увага! Говорить Москва!», завмирала вся радянська публіка, уважно вслухаючись в суть наступних повідомлень.
Унікальний тембр голосу Левітана дізнавався кожен. Так і сьогодні його виразний колорит ідентифікують на слух навіть ті, хто при Радянському Союзі і не жив. Незважаючи на те, що Юрій Борисович був знаменитий на всю країну, в обличчя його мало хто знав – тільки рідні, близькі та колеги. Легендарний голос Левітана з працею співвідносився з його зовнішніми даними. Але якраз це й давало йому можливість захищати приватне життя від втручання випадкових перехожих і зустрічних шанувальників.
Полювання на голову диктора
Диктори Левітан і Висоцька під час військової роботи в Свердловську./Фото: ic.pics.livejournal.com
Раннім недільним ранком 22 червня Левітана в терміновому порядку викликали в радіостудію, не повідомляючи про причини. Телефон на робочому місці розривався — суцільним потоком йшли дзвінки з повідомленнями про німецьких літаках і повсюдних бомбежках. У той страшний день Юрію Борисовичу довелося 9 разів прочитати тривожне урядове повідомлення з Кремля про напад Німеччини. Так Левітан на роки вперед став голосом війни.
З цього моменту зведення Левітана, завжди чіткі і розмірені, вселяли в людей надію на перемогу. Як згодом згадував друг і колега Левітана Ляшенко, слухачам здавалося, що голос Юрія Борисовича змітає на своєму шляху ворожі танки, а фронтові хмари розходяться, відкриваючи ясне небо. Левітан фігурував у списку головних ворогів Гітлера на лідируючих позиціях. Його голова оцінювалася в нечувану суму. Тому радянській владі доводилося свято оберігати диктора, усвідомлюючи його значення і цінність для фронту, тилу і окупованих міст. Приставлена охорона супроводжувала Левітана цілодобово, коли йому довелося залишити сім’ю, дім і влаштуватися в Свердловську для оперативного озвучування фронтових зведень, що потребують термінового виходу в прямий ефір.
Була навіть інформація, що в місто планували закинути спецгрупу для ліквідації ненависного фюрером диктора. Тому радянські спецслужби поширювали завідомо неправдиві чутки про зовнішність Левітана, намагаючись ввести в оману інформаторів німців. Гітлерівські наміри розбилися про героїзм радянської армії, і 9 травня 45-го Левітан тримав в руках конверт з довгоочікуваною зведенням про Велику Перемогу. В цілому за 4 військових року Юрій Борисович прочитав понад 120 термінових повідомлень і не одну тисячу фронтових зведень. Пізніше, в 50-е, він знову повернувся до цих текстів, беручи участь у записах історичних зведень для радиоархивов.
Повоєнний забуття
Могила Левітана в Москві./Фото: photos.wikimapia.org
По закінченні війни заслужений диктор залишався головним у Радянському Союзі, але набагато рідше став звучати в ефірі. Впізнаваний кожним голос Левітана традиційно асоціювався у слухачів лише з самою важливою і терміновою інформацією. Від нього країна дізналася про похитнувся самопочутті вождя, про його смерть, великий диктор повідомив Радянському Союзу і про політ у космос Гагаріна. Але з часом Левітана практично усунули від радіоефірів, пояснюючи це тим, що його голос асоціюється у народу з трагічними воєнними подіями.
Тепер він час від часу з’являвся в телепрограмах або озвучував кінохроніки і закадровий текст, паралельно працюючи з молодими стажистами. В 70-е країна практично перестала чути Левітана. У серпні 1983-го його запросили взяти участь в урочистостях, присвячених черговій річниці визволення Орла з Білгородом. Напередодні від’їзду Юрій Борисович поскаржився на нестабільне самопочуття, але скасовувати поїздку відмовився, незважаючи на умовляння близьких. Йому стало недобре на полі Курської битви під Прохорівкою. Місцеві сільські медики виявилися безсилі — серцева недостатність при надмірно високій температурі повітря не залишили Левитану шансів.
А деяким дикторам в СРСР навіть вдавалося обходити суворі правила телевізійного мовлення.
Thanks!
Our editors are notified.