28 років тому, 16 березня 1992 р. пішов з життя відомий радянський актор, народний артист РРФСР Петро Щербаков. Він зіграв десятки ролей, але головних серед них майже не було. Правда, будь-який епізод або роль другого плану він умів перетворити в шедевр – глядачі напевно запам’ятали його образи в «Гаражі», «Зимовий вечір у Гаграх», «Ми з джазу» та, звичайно, «Службовому романі», де Щербаков зіграв Бубликова – того самого мовчазного героя, який цілими днями на роботі спостерігав за жіночими ніжками. За кадром у актора виявилося чимало спільного з його небайдужим до слабкої статі героєм, і тільки нещодавно стало відомо, яку таємницю він зберігав все життя…
Актор в молодості | Фото: kino-teatr.ru
Глядачі могли б ніколи не побачити його на екранах – він народився в 1929 р. в простій сім’ї робітників, його батько працював на заводі, а незабаром і син влаштувався туди ж – вдень він працював у штампувально-механічному цеху, а вечорами відвідував заняття в автомеханічному технікумі. Його старші сестри теж працювали на заводі і займалися в заводському театральному гуртку. Оскільки там був дефіцит хлопців, вони запропонували братові піти туди з ними за компанію. Йому сподобалося брати участь в аматорських виставах, але всерйоз про акторську кар’єру Петро раніше не замислювався. Він закінчив технікум з відзнакою і збирався вступати в технічний вуз, щоб поповнити ряди інженерів, але тут втрутилася доля.
Кадр з фільму *Повість про перше кохання*, 1957 | Фото: kino-teatr.ru
Петро Щербаков у фільмі *Сторінки минувщини*, 1957 | Фото: kino-teatr.ru
Одного разу Щербаков під час прогулянки підійшов до порога Гітісу і раптом подумав: а чому б і не спробувати? Він знайшов педагогів і заявив: «Нехай ваші спеціалісти мене подивляться. Якщо для театру не годжуся, так і скажіть. Я не Катерина, у Волгу не стрибну». На свій подив, він пройшов вступні іспити та був зарахований. Його творча біографія почалася в Німеччині, в Театрі радянських військ, куди він потрапив після закінчення навчання. Через рік Петро повернувся до Москви, а ще через 2 роки його прийняли в трупу театру «Современник», якому він присвятив 27 років свого життя. А після цього Олег Єфремов умовив його перейти в МХАТ, де він залишався 7 років, до останніх своїх днів.
Кадр з фільму *Добровольці*, 1958 | Фото: kino-teatr.ru
Петро Щербаков у фільмі *Добровольці*, 1958 | Фото: kino-teatr.ru
І в театрі, і в кіно Щербакову часто діставалися ролі секретарів райкомів і обкомів та інших бюрократів – вони виходили в його виконанні дуже переконливими, адже на своєму віку актор їх побачив чимало. В «Современнике» він очолював театральну парторганізацію і часто спілкувався з чиновниками всіх мастей. Серед його кіногероїв було і чимало військових – у формі він теж виглядав дуже органічно. Дуже колоритним в його виконанні вийшов капітан Олександр Студзинский у фільмі «Дні Турбіних».
Петро Щербаков у фільмі *Дні Турбіних*, 1976 | Фото: kino-teatr.ru
Творчу долю Петра Щербакова не можна було назвати неуспішною – він був затребуваним актором, правда, частіше з’являвся на театральній сцені, ніж на знімальному майданчику. От тільки ні в кіно, ні в театрі йому не діставалося головних ролей. Зате в епізодах і ролях другого плану він настільки удосконалив свою акторську майстерність, що навіть його двохвилинного появи на екранах було достатньо для того, щоб його герой закарбувався в пам’яті глядачів. Він міг буквально кількома штрихами створити настільки яскравий образ, що він анітрохи не поступався головним героям. Саме так і сталося з його начальником відділу громадського харчування Бубликовим в «Службовому романі». Щербакову вдалося без слів, одним лише мімікою, красномовними поглядами і зітханнями створити образ гарячого шанувальника жіночої статі, який ніяк не може зосередитися на роботі, так як повз нього цілими днями по сходах вгору і вниз ходять такі красиві ніжки! А в реальному житті актор теж часто не міг втриматися від спокус…
Петро Щербаков у фільмі *Службовий роман*, 1977 | Фото: kino.rambler.ru
Кадр з фільму *Службовий роман*, 1977 | Фото: kp.ru
Актор був офіційно одружений два рази. Його перша дружина на ім’я Ніна померла через 3 роки після народження сина Андрія. Через кілька років він одружився вдруге, і прожив з цією жінкою до кінця своїх днів. Проте окрім офіційних шлюбів, у актора був ще й цивільний, про який він ніколи не розповідав. Після того, як не стало його першої дружини, він почав доглядати за Галиною Лиштвановой – 23-річною дівчиною, яка влаштувалася білетерці в «Современник» після того, як її не прийняли в театральний вуз (пізніше вона стала головним адміністратором театру). І хоча Петро Щербаков був відомим актором і улюбленцем жінок, спочатку на Галину він не справив жодного враження – він був на 14 років її старше, і ця різниця у віці здавалася їй тоді непереборною перешкодою.
Петро Щербаков у фільмі *Службовий роман*, 1977 | Фото: kino-teatr.ru
Однак Петро Щербаков задіяв всю свою чарівливість і проявив наполегливість, і Галина не змогла встояти. Через півроку після того, як він став вдівцем, актор зробив пропозицію своїй новій обраниці. Пізніше вона розповідала: «Роман у нас був красивим, про нього знав весь театр. Петро умів справити враження, красиво залицявся, він став моїм першим чоловіком». Галина переїхала до Петра Щербакову і стала мамою для його 4-хлетнего сина. З ним у неї відразу склалися гарні стосунки, вона піклувалася про нього, як про власну дитину.
Петро Щербаков та Галина Лиштванова | Фото: 24smi.org
Союз, який багатьом колегам по театру здавався ідеальним, насправді таким не був. Про складнощі відносин зі знаменитим актором Галина говорила дуже стримано: «Звичайно, в нашій спільній житті траплялося різне, але за талант Петру можна багато пробачити». Проте через 2 роки Щербаков приніс їй стільки страждань, що про особисте щастя їй довелося надовго забути.
Петро Щербаков у фільмі *Гараж*, 1979 | Фото: kino-teatr.ru
Кадр з фільму *Залізні гри*, 1979 | Фото: kino-teatr.ru
Коли Галина дізналася про те, що чекає дитину, актор знову запропонував їй розписатися, але вона вирішила відкласти одруження до народження дочки. На жаль, цим планам так і не судилося здійснитися. Пізніше вона згадувала, що тоді її коханої людини наче підмінили – він помітно до неї охолов, а після народження дочки Ольги з’явився в пологовому будинку тільки через тиждень. Як виявилося, у нього з’явилася інша жінка, яка пізніше стала його другою офіційною дружиною. Галина не змогла пробачити зраду і тут же пішла від актора. Пізніше вона шкодувала про це рішення, в першу чергу тому, що її дочка виросла без батька.
Петро Щербаков у фільмі *Ключ*, 1980 | Фото: kino-teatr.ru
Кадр з фільму *Пригоди графа Невзорова*, 1982 | Фото: kino-teatr.ru
Петро Шербаков офіційно удочерив Ольгу, але Галина записала дочку на своє прізвище. З батьком дівчинка ніколи не бачила. Коли вона приходила до нього на вистави, він дивився на неї з-за лаштунків, але так і не наважився підійти. За життя актора ніхто навіть не здогадувався про те, що у нього є дочка. Поцілувати батька їй довелося лише одного разу – коли його проводжали в останню путь у 1992 р. Галина Лиштванова досі шкодує про те, що обидва вони зробили стільки помилок: «Так доля звела нас і розвела. Думаю, якщо б ми обидва не були такими гордими, то цілком могли б прожити щасливе спільне життя. Може, й не пішов би Петя так рано, адже йому не було ще і 64 років».
Кадр з фільму *Ми з джазу*, 1983 | Фото: kino-teatr.ru
Петро Щербаков у фільмі *Зустрічна смуга*, 1986 | Фото: kino-teatr.ru
За кадром фільму, який прославив Петра Щербакова, залишилося чимало цікавого: Що довелося вирізати з «Службового роману».
Thanks!
Our editors are notified.