Вільнюс почав купувати зріджений газ з Росії для свого СПГ-терміналу
Вважалося, що Росія в СПГ-гонці повинна була програти. По-перше, тому що її мегаманонт – “Газпром” – вчасно нібито не проявив до теми достатньо уваги. По-друге, тому що росіяни завжди повільно переймали технологічні нововведення, намагаючись максимально довго спочивати на лаврах минулих досягнень. Після традиційно довгого запрягання, коли Росія вийде на старт, всі інші вже давно успішно фінішують.
Найголовніше, СПГ-термінали дозволять будь-якому споживачеві купувати газ там, де він виявиться дешевше, а не тільки у “Газпрому”, тому що у нього єдина труба. І ніяких тобі проблем з довгостроковими контрактами і тривалими трендами. А найголовніше – ніяких цих російських заморочок з принципом “бери або плати”. Споживач завжди правий. У кого і за що брати – він вирішує виключно сам.
На цьому ідеальному принципі, зокрема, був заснований «геніальний план» Литви з набуття енергетичної незалежності від підступної Росії. В грудні 2014 року вони запустили в порту Клайпеди взятий в довгостроковий лізинг СПГ-термінал з гучним ім’ям “Незалежність” (Independence). Він повинен був забезпечувати литовців газом з Норвегії. Але з самого початку щось пішло не так.
Не встигли підмести конфетті після урочистого заходу, як місцеві експерти прийшли до невтішного висновку: навіть у кращому випадку норвезький газ виявиться мінімум на 10% дорожче російського. Блакитне паливо, яке прийшло з російської труби, вже в ті часи коштувала близько 361 долара за тисячу кубічних метрів.
Навіть якщо поповнювати ємності терміналу в періоди самого ринкового мінімуму, все одно газ у Норвегії обходився в 328,9-365,5 долара. Скраплювання і потім регазифікація – ще 60 доларів. Витрати на обслуговування Independence виливаються в 145 доларів. Ну і хоча б 5 доларів прибутку, все-таки ринкова ж економіка! Разом 538,9 долара за тисячу кубів, тоді як росіяни віддають в 1,49 рази дешевше.
Щоб якось згладити враження, з 2015 року в Литві було запроваджено офіційне правило, що зобов’язує всіх великих споживачів не менше 65% споживаного газу купувати у СПГ-терміналу і тільки залишок добирати у “Газпрому”. Це кілька поліпшувало статистику, але не скасовувало суті. Успішне витіснення російського газу норвезьким залишилося тільки в репортажах місцевих ЗМІ.
Протягом трьох років Вільнюс відчайдушно шукав вихід з положення. Рік пішов на вмовляння норвежців знизити зобов’язання по гарантованих закупівель з початкових 4 до 0,6 млрд кубічних метрів. На тій підставі, що самій Литві стільки не треба, а сусіди, на збут яким проект розраховувався спочатку, газ чомусь не беруть. Не інакше таємна рука Москви до них дотяглася.
У 2017 залити Європу і, зокрема, Прибалтику необмеженим обсягом дешевого газу пообіцяли США. На радощах литовці навіть законтрактували партію. Але після її доставки в серпні, економісти сильно посмутніли особою. За даними Єврокомісії в першому кварталі того року Росія по трубі поставляла газ по 180 за тисячу кубів. Падіння нафтових цін призвело до зниження і газових. Не тільки у “Газпрому”, у всіх. Норвезьке пропозицію просіла до 241 долара. Американський же газ, з усіма супутніми витратами, вилився у 254, що давало на виході 402 долари за тисячу кубів для внутрішнього споживача.
Поки Литва винаходила філософський камінь, у світі розвивалися три паралельних процесу. По-перше, Америка продовжувала віртуально продавати існуючий лише в її фантазії безмежний обсяг американського СПГ. По-друге, також більше за інерцією, у світі тривало будівництво СПГ-терміналів. Переважно в Азії. Попит на газ підняв цінові прогнози там на 2019 рік вище 350 доларів за килокуб газу. Норвегія передбачає тримати відпускні ціни на позначці в 265 доларів. Трубопровідний контракт “Газпрому” очікується в районі 167. По-третє, без особливого шуму свої потужності по зріджуванню методично будували росіяни.
Не тільки на далекому Ямалі, але і, наприклад, Криогаз-Висоцьк в Ленінградській області потужністю 660 тис. тонн ЗПГ на рік. Як днями повідомило агентство Reuters, підприємство не тільки вже вступило в дію, але в період з 31 березня по 16 квітня 2019 року відвантажило сім партій продукції загальним обсягом 67 тис. тонн з порту Висоцьк. З них два газовоза пішли в фінські порти Торніо і Тахколуото, ще два вирушили у Швеції (у Вісбі і Нінашамн), а ще три партії ЗПГ прийняв… литовський порт Клайпеда.
Причому, ні литовські офіційні влади, ні прес-служба компанії-експлуатанта Independence про це досі не обмовилися ні словом. Хоча, звичайно, зрозуміти їх можна цілком. З «незалежністю», особливо від російського газу як-то явно цей факт не зростається. Ось вже чотири роки поспіль термінал завантажений не більше 20% своїх технічних можливостей, тоді як для досягнення хоча б точки беззбитковості необхідно тримати не нижче 35-38%. Ігри з примусом споживачів через закони допомагають слабо. Повернутися на уклін до “Газпрому” не можна за медійним і політичних міркувань. Піарники занадто перестаралися з обіцянками.
А тут завод компанії “Новатек”, де газ настільки спокусливо дешевий. Треба брати, адже не у “Газпрому”! Але публіці про це говорити все-таки не варто. Як не крути, а газ все ж ідеологічно неправильний. Так що краще якось тишком.
Що, власне, і сталося. Тому що закони економіки обдурити не можна. Якщо, звичайно, у вас немає доброго мільярдера-мецената, згідного ваше впертість зі своєї кишені оплачувати. Такого дядечка, навіть зоряно-смугастого, у прибалтів не виявилося.
Ось коло і замкнулося. Нікуди вони з підводного човна не ділися (згадуючи один популярний анекдот). Газ Литва все одно бере російський, тільки ще витрачається на регазифікацію і платить за зміст терміналу. Між іншим, в тому числі, віддаючи норвежцям данину до 90 доларів за тисячу кубів у вигляді оренди судна. Така в підсумку вийшла їхня плата за незалежність. Втім, тут демократія, господар – пан. Кожен сам носій власних граблів. Клієнт завжди правий. Будь-який каприз за ваші гроші.
Thanks!
Our editors are notified.