Десять років кавалерійських атак закінчилися введенням у Франції податку на Google
Одну виграну битву, навіть кілька переможних битв, ще не означає перемоги у всій війні. Ця стара як світ істина тільки що ще раз наочно підтвердилася в Парижі. Уряд Франції затвердив введення податку на прибуток для зарубіжних цифрових гігантів.
Як водиться, історія почалася зовсім не вчора. Протягом століть Франція була провідною економікою Європи, періодично тягаясь за верховне лідерство в світі з Британією, Німеччиною і іншими претендентами. Але приблизно з 2004 року Париж став помітно видихатися. Спочатку відставши за темпами зростання ВВП від головних конкурентів, а потім і взагалі почавши відставати від лідерів і за абсолютними цифрами.
Навіть з урахуванням поправки на паритет купівельної спроможності, якщо в 2010 році економіка П’ятої республіки дорівнювала 0,98 від британської і 0,73 від німецької, то через п’ять років, практично зрівнявшись з Лондоном щодо Берліна економічна вага Парижа виявився вже тільки 68,8%. До теперішнього моменту французи відстали від німців ще на один відсоток.
На тлі скорочення обсягів промислового виробництва і особливо масштабів продажу високотехнологічної, а значить, і найбільш високомаржинальних продукції, перед Францією гостро постало питання пошуку нових ів підтримки економіки і податкових надходжень.
Тим більше що такі існували, що називається, буквально під носом. Зростання цифрових технологій, інтернету і вільних ринків призвів до появи нових гігантів, успішно виграв конкуренцію з місцевими компаніями. Спочатку їх залучення здавалося благом, що виправдують податкові преференції. Але пізніше виявилося, що баланс як перестав сходитися.
Приміром, маючи річний обіг у Франції в 2017 році в 4 млрд євро корпорація Apple заплатила всього 19 млн євро податків. Саме так, ніякої помилки, 0,00475% з обороту. За той же рік французький філія Google задекларував доходів в 325 млн євро, а податків заплатив (барабанний дріб!) – тільки 14 млн. І все завдяки можливості успішно грати на різниці в національних законодавствах.
До речі, не тільки всередині Євросоюзу, але й світу в цілому. Аналіз показував, що транснаціональні корпорації цілком законно декларували за кордоном до 85% фактичної виручки. Що характерно – саме за тією межею, де керівництву корпорації було найбільш зручно в даний конкретний момент. Для Франції дохід відбивався як отриманий в Ірландії, США – як у Європі, і так далі.
Спочатку французи спробували взяти цю фортецю лихим кавалерійським наскоком, нарахувавши у 2015 році корпорації Google недоїмок за 2005-2010 роки на 1 млрд євро. Після чого запропонували гіганту “поділитися по справедливості”. А то чому це місцеві цифрові корпорації сплачують 32% з виручки, а вони – тільки 3%.
Розрахунок будувався на залякування і елементарному торзі. Париж погрожував забрати всі через ініціацію затвердження єдиних для всього ЄС податкових ставок, або домовитися світом, якщо американський пошуковик погодиться платити хоча б 10-15% з обороту. Це звичайно не мільярд за п’ять років, а лише близько сотні мільйонів, зате щорічно.
Однак ставка не зіграла. Цифрові монстри світу прекрасно розуміли, куди такий шлях заведе в кінцевому підсумку. Поступившись одного разу, вони б створили прецедент, на підставі якого, французи, по-перше, змогли швидко притиснути до нігтя Amazon, Apple та п’ять інших аналогічних транснаціональних (переважно американських) монстрів. Ну а далі, як у відомій приказці, про що приходить апетит.
Словом, Google вперся і зумів довести податкове справу до суду, який в 2017 році успішно виграв. На радощах, спираючись на, як йому здавалося, позитивний прецедент, він тут же продавив мирову угоду з Британією, добровільно віддавши цілих 190 млн євро податків за десятирічний звітний період.
Потім були й інші окремі успіхи. Не зумівши поставити доїння на потік, французькі влади швидко знайшли розуміння в ряді інших країн Європи і уряді ЄС, перейшовши до тактики окремих диверсій у вигляді спроб сильно штрафувати за разові порушення. Десь успіх досягався, де-то немає.
В цілому боротьба йшла з перемінним успіхом з помітним креном на користь корпорацій. Єврокомісія оштрафувала Google на 2,42 млрд євро за зловживання домінуючим становище на європейському ринку, але до отримання грошей справа поки не дійшла, намертво загрузнувши в бюрократичній тягомотині судових оскаржень та касацій.
Загалом, гіганти вигравали окремі битви, але не могли усунути головну причину, вынуждавшую місцеві уряди “шукати справедливості”. Аж надто багато грошей вони в Європі заробляли, занадто очевидно це робили і кричуще малим ділилися.
Їм здавалося, що будучи в суспільному уявленні американськими компаніями, вони завжди зможуть використовувати на свій захист економічну і політичну міць США. Це успішно працювало в 2005 році. Це цілком добре рятувало в 2010 році. Це здавалося надійним дахом навіть у 2016-2017 роках. Але потім в американській гегемонії щось пішло не так, а в механізмі домінування сталася фатальна поломка.
Не те, щоб Париж перестав гегемона боятися зовсім, однак ступінь його можливостей зазнала серйозного перегляду. Тим більше що поточні економічні умови сильно сприяють посиленню ерозії колишнього підлесливості. У перекладі на розмовну російську – занадто сильно стали потрібні Парижу гроші.
Тепер настає найцікавіший момент. Корпорації наскаржилися в Білий дім. Трамп опинився перед складним вибором. Ніби як положення вимагає зі всієї дурі вдарити Макрону по руках американської санкційної дубиною. Інакше, що називається, «пацани» не зрозуміють, та й авторитет гегемона очевидно просяде. Якщо подібне прокотить французам, то чому і всім іншим не спробувати влаштувати Вашингтону свято непослуху? Суми на кону стоять більш ніж пристойні.
Але це тільки з одного боку. З іншого виходить, що якщо цифрових монстрів підтримати, то тим самим доведеться, нехай і побічно, легітимізувати їх право не платити податки, в тому числі, в самій Америці (згадуємо приклад з Amazon). І це вже удар по самому Трампу.
Корпоративних нахаб можна спробувати поставити між двома вогнями. Мовляв, погоджуйтеся добром платити більше податків, ну, хоча б ось так – і руки розводяться на ширину плечей – у федеральну скарбницю США або буцатися з Європою самі зумієте. Але швидко такі партії не граються.
Отже, конкретно зараз Трампу доведеться намагатися спускати наїзд якихось цих, з того боку Атлантики, на гальмах, тим самим показуючи, що Макрон Америку безцеремонно за двері виставив, а її великий лідер лише безпорадно обтерся. Напередодні президентських виборів 2020 року це, м’яко скажемо, не самий підходящий варіант.
Словом, куди не кинь, усюди клин. Але корову все одно якось ділити треба. Запасаємося попкорном. Шоу обіцяє бути цікавим. І у всіх сенсах доленосним.
Thanks!
Our editors are notified.