Михайло Хазін: Прихватизатори

Перемога Трампа в протистоянні з ліберальними фінансистами (яка виразилася в тому, що голова спеціальної комісії Мюллер змушений був визнати, що ніяких ознак змови Трампа з Росією не існує) призвела до багатьох важливих ефектів. Але сьогодні я хотів би звернути увагу на один з них — а саме на те, що російська ліберальна команда, яка «кришується» як раз ліберальними фінансистами, знову опинилася у складній ситуації.

Після приходу до влади Трампа в листопаді 2016 року здавалося, що ось він, прорив, і символом проблем російських лібералів стала «справа Улюкаєва». Але… почала працювати комісія Мюллера, відносини США і Росії сильно погіршилися, контрольований лібералами Конгрес прийняв жорстко антиросійське законодавство і російські ліберали знову підняли голову. І, як наслідок, в Росії почався економічний спад.

Хтось мене запитає, а чому я так не люблю російських лібералів, начебто ж вони за «демократію» і «свободу». Принаймні економічну. Про «демократію» я нічого говорити не буду, а от про свободу давайте поміркуємо. Справа в тому, що саме російські ліберали (ну, або, давайте акуратніше, ліберальна частина російської еліти), разом зі своїми кураторами з адміністрації тодішнього президента США Клінтона, влаштували в Росії приватизацію. В рамках якої колосальну кількість успішних навіть на світовому рівні підприємств було віддано за копійки абсолютно сумнівних персонажам.

Оскільки доступ до мільярдів доларів був відкритий тільки через конкретних статусних лібералів (найбільш відомим з яких був Чубайс), отримали власність не ті люди, які показали свої успіхи через підприємництво, а ті, які найбільш вправно (як у нас в народі кажуть «без мила») вміли проникнути в правильні кабінети. І, як наслідок, мільярдерами і мультимільйонерами стали люди, які самі керувати отриманими активами не вміли.

А що це означає з точки зору результатів діяльності таких «прихватизаторів»? А це означає, що вони почали активно боротися зі своїми більш успішними конкурентами (які розвивали власний бізнес, поки прихватизатори бігали по владних кабінетах). У тому числі, шляхом рейдерських захоплень їх бізнесів. А якщо ще врахувати, що прихватизатори майже завжди працювали в збиток, і для компенсації цих збитків корумпували чиновників, щоб не зовсім законно отримувати бюджетні гроші, то виходить зовсім сумна картина. Оскільки і корупція і рейдерство (тобто захоплення чужого бізнесу за допомогою корумпованих чиновників, у тому числі з силових органів та суддів) суть наслідки тієї моделі приватизації, яку організував Чубайс «з товариші» під чуйним наглядом Ларрі Саммерса з його друзями.

Саме тому, що я не люблю корупцію та рейдерство, я не маю любові до прихватизаторам. Але зараз я дуже побоююся, що, відчувши реальну небезпеку, вони почнуть різко активізувати свою діяльність. Просто тому, що не виключено, що в останній раз. І ось тут я повернуся до одного з типових кейсів, історії Тольяттіазот. Справа в тому, що він знаходиться під серйозною загрозою рейдерського захоплення з боку одного з видних прихватизаторів, Дмитра Мазепина.

Коротка історія останнього типова для цього типу людей. До 2002 року значився співробітником Російського фонду федерального майна, потім перейшов в “Газпром”. Звідти був з ганьбою вигнаний за фактичне знекровлення серйозного активу «Сибур». Кошти він просто виводив на підконтрольні фірми. Перший камінь його хімічної імперії став АКХ «Азот», виведений з Мазепиним «Сибура» як збитковий актив.

Потім – о диво: на казна-звідки взялися гроші він обігрує сам Газпром у конкурсі на придбання Кирово-чепецкого хімкомбінату. І всюди за Мазепиним тягнеться токсичний шлейф. Це – і дивне перекредитування під заставу придбаних підприємств, і жахливі екологічні проблеми через небажання інвестувати в сучасні технології.

Екологічна і соціальна катастрофа у Воскресенську. Ніякої модернізації встановленого ще в 60-х роках минулого століття обладнання. Результат – заражені грунтові води в межах міста, знаменита «біла гора» відходів фосфорного виробництва і відмова споживачів купувати неякісну продукцію. Масове звільнення співробітників містоутворюючого підприємства – регіональна соціальна проблема. У грудні 2018 року в споруджуваному стовбурі шахти ПАТ «Уралкалий» в Солікамську сталася пожежа, загинули люди.

При цьому явно кредитні кошти СБ і ВТБ витрачаються Мазепиним на фінансування нацистської партії в Латвії, країні НАТО і ЄС, де Мазепин отримав громадянство. А сам його холдинг «Уралхім» – у стовідсотковій Кіпрської офшорної юрисдикції. При цьому за підсумком 2018 року «Уралхім» показав ок. 5 млрд збитків, а належить Мазепину «Уралкалий» — понад 25 мільярдів. А чергові кредити Мазепин отримує, закладаючи в банки частки власності в цих (збиткових!) підприємствах, мабуть в черговий раз представляючи свідомо нездійсненний план реконструкції.

Ось тому йому потрібні все нові активи. І самий ласий – ТоАЗ. Це – визнаний флагман вітчизняного виробництва аміаку-базової сировини для виробництва добрив. А частка ТоАЗа у світовому ринку – до 10 відсотків. Битва за цей актив ведеться Мазепиним вже 12 років, з моменту, коли він придбав міноритарний пакет підприємства. У хід були пущені найбрудніші методи. У своєму першому тексті на цю тему я згадував і про організацію фіктивного терористичного криївки на території підприємства, і про фальсифікації установчих документів. Причому один з ініціаторів позову до керівництва ТоАЗа отримав за цю махінацію кримінальний термін. Але наші прихватизатори з-за такої дрібниці не зупиняються.

Власне, інтерес викликає те, як саме Мазепин буде активізувати свою рейдерську діяльність, використовуючи корумпованих їм (і його ліберальної командою) чиновників. Саме з цієї причини я нагадав цей кейс, він неймовірно типовий і вкрай цікавий у своєму розвитку. Але зі свого боку зазначу, що якщо держава, скориставшись різким ослабленням ліберальної команди (і корумпованих нею чиновників), почне наступ на рейдерів, то це може більш ефективно стимулювати економічне зростання, ніж всі зусилля нашого уряду. А ось якщо воно цього не зробить, то навіть ті зачатки «розумного, доброго, вічного», що виросли за ці роки, будуть ліквідовані російськими прихватизаторами, які вийшли «в останній похід». І навіть те, що оин вичавлять з підприємств, який в процесі цього помруть, не залишиться у нас, а буде вивезено за кордон — наприклад, на Кіпр або в Латвію.

Так що я буду стежити за цим кейсом!

Михайло Хазін