Мир і війна Голобородько

Сучасний світ – це не «95 квартал» (перефразовуючи Сергія Лаврова)

Почну з поганої новини. Схоже, світу на Донбасі нам доведеться чекати ще дуже довго. До наступних президентських виборів – коли Зеленський неминуче отримає такий же вотум недовіри, як і його попередник Порошенко.

Причому своє «проти» висловлять саме ті області України, де зійшов з екрану Голобородько сьогодні отримав більшість голосів «за» (близько 90%) – Донецька та Луганська.

Те, що новий президент розбирається в «кухні» мирного врегулювання приблизно також, як і випускниця Бестужівських курсів у авіаційних моторах, ми вже зрозуміли. Чого тільки вартий пасаж Зеленського (в інтерв’ю «РБК»), що він проти особливого статусу для Донбасу і «не підпише» амністію громадянам ОРДЛО!

Очевидно, Зеленському просто не сказали, що ще у вересні 2014 року Верховною Радою був прийнятий Закон України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей» (№1680-VI)?

До речі, у ст. 3 цього закону міститься цілком конкретна норма: «Держава гарантує… недопущення кримінального переслідування… і покарання осіб – учасників подій на території Донецької, Луганської областей».

Але це добре. Будемо сподіватися, що президент Зеленський закони все-таки потім прочитає. Біда в іншому.

На сьогоднішній день в Україні є лише один план-концепція врегулювання конфлікту на Донбасі, з яким офіційно погодилися і невизнані республіки, і Росія.

Мирний план Медведчука передбачає проведення переговорів у чотирикутнику Київ-Донецьк-Луганськ-Москва і надання автономії Донбасу в складі України. До переговорів готові лідери невизнаних ЛНР, ДНР і керівництво РФ.

Вся попередня робота вже зроблена Віктором Медведчуком. Можете як завгодно відноситься до голови політради партії «Опозиційна платформа – За життя», але існуючі напрацювання – це конкретика.

Як говориться – бери і користуйся. Вихідних концепцій, відправних точок всього дві: прямі переговори і автономія. А далі – сідай за стіл переговорів і виробляй умови, які, на думку Зеленського, повинні бути «вигідні Україні». (Тобто, наскільки я розумію нового президента – Києву, Донецьку та Луганську. Тому що «Донбас – це Україна!» Правильно?)

До речі, мешканці Донецької та Луганської областей, які віддали максимум голосів за Юрія Бойка в першому турі голосували саме за подібний сценарій пошуку світу. І, як я говорив вище – вони ж у другому турі віддали максимум своїх симпатій і Зеленському. Конвертували свої голоси в кредит довіри. У надію на мир.

«…І тому йому [Зеленському] треба сьогодні замислитися… проводь прямі переговори … вирішуй питання миру і припинення бойових дій…» – говорить в інтерв’ю каналу «112.ua» Медведчук.

Але, схоже, що слово «думати» не входить в стратегію «слуги народу».

«Ми виключимо Медведчука з переговорного процесу!» – бравурно звучить зі штабу Зеленського.

Я, звичайно, дико перепрошую, але щоб людину звідки офіційно виключити, його (для початку) не завадило б туди включити. Офіційно. А Медведчук (як парламентер) діє виключно з позицій незалежного і самодостатнього політика.

Далі?

А далі нам пропонують лише якісь ефемерні відеоролики на тему «НАТО – це класно», якими Зеленський зібрався «закидати» Донбас, якусь «велику інформаційну війну», виключення питання автономії з порядку денного переговорів. Та й самі переговори нова провладна команда бачить без безпосередньої участі представників ОРДЛО.

«…Я в принципі не допускаю того, що Україна може розмовляти з цими людьми…» – сказав радник Зеленського з оборони Іван Апаршин (колишній радник Анатолія Гриценка).

Зате вони готові мужньо зустрінеться з самим Путіним! Але «під наглядом» США, Британії та інших «великих друзів України».

Ну, добре! Зустрілися де-небудь на березі Женевського озера, попили чайку, пропалили Путіна солідарним поглядом «междупланетной проукраїнської коаліції». І?

Питання припинення вогню, розведення сторін, амністії, обміну полонених, виборів і діяльності органів місцевого самоврядування на Донбасі, статусу російської мови, місцевого самоврядування, діяльності народної міліції, транскордонного співробітництва… все це буде вирішувати Путін? Або який-небудь чиновник з «вашингтонського обкому»? Він багато розуміє в специфіці місцевого самоврядування в Україні? Може бути, панове з «Брюссельського ЦК» підкажуть – в яких населених пунктах і районах створювати загони народної міліції?

Знаєте, я цілком солідарний з Медведчуком: «Якщо у нього [Зеленського] ця позиція збережеться, то питання світу відкладається на незрозуміле за часом відстань».

Ну, а поки в штабі Зеленського чекали додаткових вказівок з-за океану (по ланцюжку Вашингтон – Гриценко – Зеленський), Путін підписав указ про спрощене отримання російських паспортів жителями окремих районів Луганської та Донецької областей України.

Думаю, розумний зрозуміє.

Ви запитаєте: а де гарна новина? А її немає. Від слова «зовсім».

Але ця хороша новина може з’явитися. І стати реальністю. Коли ми шляхом виборів розженемо це непорозуміння під назвою Верховна Рада. І заведемо туди політиків і партії, здатних досягти миру в Україні.

Світ – це основа всього. Це базис для відновлення країни.

І тут ще треба тричі подумати: а чи гідна партія «Слуга народу» взагалі займати місця в парламенті?