Світ. Травень. Зе

Президент України Володимир Зеленський правильно робить, намагаючись уникати гучних заяв з ключових для країни питань. Його попередник Петро Порошенко стільки наговорив і наобіцяв, що, незважаючи на всю міць адміністративного ресурсу, з тріском вилетів з президентського крісла. Всі наговорено і, найгірше, вже зроблено. Україна ще не в Європі, але вже глибоко в ж… (хороша рима), і тепер її треба звідти діставати. Процес болісний, але необхідний. Зеленський повинен зустрітися з Путіним. Професійні політики, які і довели Україну до крайнього «європейського стану», не радять. Стверджують, що у Зеленського мало досвіду і Путін його обов’язково переграє. В чому? Мовчать. Припускаю, що просто не знають. Ідіоти, але про це нижче.

Пропалені європейські політики радять Зеленському зустрітися з Путіним під захистом його європейських партнерів. «Нормандський формат» плюс» Америка і Британія. Щоб Путін не напав і не образив малюка Зе. Від кризи на Україні втомилися всі, особливо в Європі. Пробити Росію з допомогою українського тарана не вийшло. Агресор на полі битви не з’явився, а отже, війну треба припиняти і якось домовлятися з Путіним, у якого взагалі нічого не підгорає». Санкції не працюють. Точніше, вони ведуть до прямо протилежних від запланованих результатів. Росія стає незалежною від зовнішнього світу, а відповідно, від зовнішнього тиску. Гірше того, будівництво газопроводів в обхід України вийшло на фінішну пряму. Неважливо, запустять «Північний потік — 2» і «Турецький потік» в термін. Важливо, що запустять. Хто буде компенсувати Україні втрату 3-х млрд доларів? А втрату газопостачання? Явно не Росія, яка сказала «остаточне прощавай» не тільки Україні, але і гранично знахабнілого Заходу.

Альтернативи Мінськими угодами немає. Про це кілька років поспіль твердили в Києві, Берліні, Парижі, Брюсселі та Вашингтоні. Залишилося зібрати всіх цих діячів разом в Сочі і почитати, що написано в цих самих Мінських угодах. Присутність Дональда Трампа вкрай бажано. Якраз у нього пригорає, оскільки на носі президентські вибори, а особливих «перемог» у зовнішній політиці немає. Сирія, Іран, Північна Корея, Венесуела… Скрізь «зрада». Америка догралася до того, що з її колишніх васалів вірними своєму сюзерену залишаються карликові республіки Прибалтики та панська Польща. Трампу треба показати, що США не тільки можуть створювати у всьому світі «гарячі точки», але і вміють їх гасити.

У європейських столицях також не все спокійно. Стару політичну еліту підтискають праві партії, на яких пропаганда наклеїла ярлик «популістів». Дійсно, якісь неправильні нині в Європі праві, які хочуть відстоювати національні інтереси своїх країн, а не захищати абстрактні демократичні цінності транснаціональних корпорацій. При цьому я ні грама не сумніваюся, що «праві партії підтримують експорт демократії в країни третього світу, якщо він обіцяє відчутні вигоди їх державам. Але ж останнім часом цей «експорт» приносить одні лише збитки! У ПАРЄ це вже зрозуміли, почавши процес повернення російської делегації в дану організацію. Гроші — ось справжні європейські цінності, заради яких наші «партнери» здатні на будь-яку підлість і ницість.

В Європі вже давно здогадалися, що санкції проти Росії пора знімати. До біса Україну! Що з неї взяти? У коаліції невдалих санкционеров цілком справедливо побоюються, що реалізовується Москвою програма імпортозаміщення призведе до того, що європейські товари не зможуть повернутися на російський ринок в колишньому обсязі. Більш того, продовжувати санкционную політику мало б сенс тоді, коли був хоч один шанс «дотиснути» Володимира Путіна, змусивши його робити так, як вигідно Заходу. А якщо це неможливо, то тоді який сенс вести торговельну війну з Росією? Щоб підтримати діячів типу Порошенка, які на цій самій війні заробляють? Або у Європі не знають про витівки минає київського режиму? Ну не ідіоти ж вони і не лохи. Майже не лохи.

На мій погляд, у складі команди підтримки Володимира Зеленського на переговорах з Володимиром Путіним не вистачає лише Міжнародного валютного фонду. Вже в МВФ добре розуміють, що Київ може повернути борги з казковими відсотками, прив’язаними до зростання ВВП, тільки в тому випадку, якщо будуть відновлені торгово-економічні зв’язки України та Росії. Без цього, тим більше з обнуленням транзиту газу через українську територію, Фонд не отримає очікувану прибуток. Значить, треба постаратися притиснути Київ так, щоб переговори з Москвою закінчилися компромісним рішенням.

Дивно, що саме клінічні русофоби наполягають на колективних переговорах з українського питання з Володимиром Путіним. Невже вони не розуміють, що російському лідерові уламати українського колегу один на один набагато складніше, ніж у присутності західних партнерів? Зеленський може сказати Путіну «не можу», і той його неодмінно зрозуміє і навіть поспівчуває своєму українському колезі. Але як сказати «не можу» у присутності лідерів провідних держав світу? Що значить не можу, якщо Дональд Трамп вважає Мінські угоди справедливими?! З точки зору здорового глузду вони дійсно справедливі, і заковика лише в тому, що на Заході досі це було невигідно визнавати.

У Путіна в цілому все нормально. Прийняття Російською Федерацією рішення про видачу паспортів жителям самопроголошених республік Донбасу говорить про те, що Москва отримає підстави силою зброї захищати своїх нових громадян. Україна мріяла про введення миротворців? Вони будуть, тільки російські, а не натовські. Тоді в Донбасі точно настане мир, як п’ять років тому він був збережений в Криму.

Мені постійно доводиться чути слова про те, що якісь активісти, націоналісти і атошники не допустять виконання Мінських угод. Звідки така впевненість? Невже вони настільки самостійні у своїх діях? Може бути, всі їхні протестні акції відбуваються виключно з гіпертрофованого почуття українського патріотизму? Наскільки я знаю, більшість націоналістичних ОЗУ (організованих злочинних угруповань) курується українськими спецслужбами і фінансується олігархами. А хто може вплинути на спецслужби і олігархів? Відповідь очевидна. Немає грошей — немає протестів. Особливо упоротых відправляють до відомого Сашка Билому.

П’ять років режим Порошенко протримався за рахунок терору, який виправдовувався російською загрозою. Не відчуваю жодних ілюзій щодо Зеленського та його команди, але він не може повторити трюк свого попередника. Зеленський не русофіл і не миротворець, він просто опинився в інших обставинах, в рамках яких приречений діяти інакше. Щоб утриматися у влади, як пояснити відсутність видимих успіхів в оздоровленні економіки та підвищення добробуту громадян, президенту Зеленському доведеться «мочити попередників». На жаль, але така склалася за роки незалежності українська традиція, і нові київська влада її точно не змінять.

Не знаю, чи посадять при Зеленском Порошенко у в’язницю, чи дадуть йому втекти до Іспанії, але його «досягнення» будуть піддані ретельному аналізу з подальшим викриттям. При цьому сам Порошенко і його команда зроблять все для того, щоб сутичка з Зеленським за контроль над країною стала безкомпромісною. Вони будуть виливати на нього відра інформаційних помиїв, тим самим підштовхуючи нового президента до знищення своїх супротивників, а заодно до знищення всіх «ідеалів революції гидности» разом з прозахідним русофобским українським проектом. Україну розвалить не приписуваний Кремлю «План шатун», а довгий язик і безмежна жадібність і дурість українських патріотів. Мені важко сказати, якою буде Україна після Зеленського, але очевидно одне, що формат її подальшого існування визначать в Москві.

Сергій Бєлов