«Незручний» режисер: Чому творцеві «Білого сонця пустелі» Володимира Мотиля не давали знімати кіно

10 років тому, 21 лютого 2010 р. пішов з життя відомий кінорежисер Володимир Мотиль. Його роботи «Женя, Женечка і «Катюша», «Біле сонце пустелі», «Зірка привабливого щастя» стали класикою радянського кінематографа. За 45 років творчої діяльності він зняв всього 10 фільмів. Їх могло б бути набагато більше, якби його роботі не перешкоджали кіночиновники, адже кожен свій фільм йому доводилося відстоювати з боєм…

Володимир Мотиль з матір’ю | Фото: persons-info.com
Крім акторської освіти, у Володимира Мотиля було ще й історичне – він знімав фільми переважно на історичні теми і вважав, що в його роботі ці знання були просто необхідні. Інтерес до історії пояснювався і особистими мотивами – режисер вважав, що ХХ століття перемолол долі його предків. Дід Володимира, білоруський селянин, виростила сімох дітей, був раскулачен і висланий на Далекий Схід. Батька, польського емігранта, заарештували за звинуваченням у шпигунській діяльності і відправили в табір на Соловки, де через рік він помер. Матір, сестру милосердя, що брала участь у громадянській війні на боці більшовиків, після арешту чоловіка заслали на Урал на 15 років. Там і пройшло дитинство Володимира. Він говорив, що ця епоха жила в ньому з дитячих років все життя.

Володимир Мотиль і Спартак Мішулін на творчому вечорі, 1983 | Фото: persons-info.com
З усіх розваг у глухих північних краях був тільки пересувний кінотеатр, і Володимир засматривал всі фільми, які їм привозили, до дірок. З тих пір його не відпускали мрії про кінематограф. Після закінчення школи він поїхав до Москви і подав документи у ВДІК. Йому вдалося успішно пройти два тури, а третій він прогуляв – зустрів свою першу любов і забув про час. Після цього він повернувся в Свердловськ, де і закінчив спочатку театральний інститут, а потім історичний факультет університету.

Кадри з фільму *Женя, Женечка і *Катюша*, 1967 | Фото: kino-teatr.ru
Практично всі роботи Володимира Мотиля піддавалися нещадній критиці. Ще на етапі обговорення сценарію його ідеї не схвалювало кіноначальство, і зйомки фільму відкладалися або взагалі заборонялися. Так сталося, коли режисер збирався знімати картину про декабристе Кюхельбекере за «Кюхле» Тинянова. Керівництво вважало цю ідею небезпечною і порекомендував Мотилю підшукати іншу тему. Тоді він вирішив зняти фільм про Великої Вітчизняної війні, але при цьому залишити головного героя таким же, нескладним і дивакуватим мрійником. Звідси народився жанр герої-ліричної комедії. Однак сама думка зняти комедію про війну здалася керівництву блюзнірською, і фільм намагалися заборонити як заперечливий героїзм радянських солдатів. В прокат він вийшов тільки «третім екраном», тим не менш у глядачів, а особливо у фронтовиків, користувався неймовірним успіхом – його подивилися 24,5 млн осіб. А ось у режисера після цього були серйозні проблеми.

Булат Окуджава і Володимир Мотиль | Фото: persons-info.com
Роки опісля Володимир Мотиль розповідав: «Женя, Женечка і «Катюша» – дуже суб’єктивний погляд на війну. Ми були друзями з Булатом Окуджавой, з яким разом писали сценарій. І у нього, і у мене був тоді досить іронічний погляд на багато брехливі картини, які представляли війну в помпезних фарбах, виключно героїчно-переможних. І ми, на противагу цьому офіціозу, задумали нашу трагікомедію… Вона дивом прорвалася на екран. Спочатку був закритий сценарій: взагалі не дозволяли знімати. Потім я, з Божою допомогою, зумів все ж вивернутися. Готовий фільм практично поклали на полицю. А потім знову буквально дивом картина дійшла до глядачів. Після виходу стрічки в мене була заборона на професію: від мене не приймали ніяких заявок на постановку. За чотири роки після виходу картини у мене було не менше п’яти безуспішних спроб».

Кадр з фільму *Женя, Женечка і *Катюша*, 1967 | Фото: tvc.ru

Кадр з фільму *Біле сонце пустелі*, 1969 | Фото: kino-teatr.ru
Через 2 роки на екрани вийшов ще один шедевр Володимира Мотиля, який приніс йому всесоюзну популярність, – «Біле сонце пустелі». Тоді режисера врятував Григорій Чухрай, який очолював незалежну експериментальну студію, – саме він і довірив Мотилю зйомки нового фільму, сказавши йому, що для нього це – шанс реабілітуватися. Але історія знову повторилася: зйомки проходили складно, режисера звинувачували в профнепридатність і засуджували за занадто романтична для революційної історії сюжет, на етапі монтажу потрібно вирізати велику кількість епізодів, а готовий фільм хотіли відправити на полицю.

Кадр з фільму *Біле сонце пустелі*, 1969 | Фото: domkino.tv
Директор «Мосфільму» не підписав акт про приймання картини, але її долю вирішив щасливий випадок: фільм подивився і схвалив сам Брежнєв, і тільки після цього «Біле сонце пустелі» випустили в прокат. Тоді його переглянули 35 мільйонів глядачів, він став справжнім талісманом радянських космонавтів – перед кожним стартом вони його переглядали, і роки потому режисер говорив: «найвища нагорода – кохання глядачів! Якщо у космос беруть мою картину «Біле сонце пустелі», значить, я таки зробив щось важливе…».

Кадр з фільму *Біле сонце пустелі*, 1969 | Фото: peoples.ru

Режисер Володимир Мотиль | Фото: persons-info.com
До теми декабристів Мотиль через роки все-таки повернувся – коли зняв фільм «Зірка привабливого щастя». Для нього цей сюжет був своєрідним продовженням історії його сім’ї, і деякі епізоди були автобіографічні. Одного разу його мати пішла на пересильний пункт для ув’язнених, щоб хоч на хвилину побачити там свого чоловіка, але цього так і не сталося: «Це відгомін сімейної трагедії. Мій батько був арештований; коли він перебував на пересилання у Медвеж’єґорську, перед відправкою на Соловки, мати – зі мною, трирічним, на руках – пробралася на лісосплав, щоб з ним зустрітися. Ми їхали, батько розумів, що бачить свою дружину і сина в останній раз. Йому не дозволили проводити нас на вокзал. П’ять кілометрів до поїзда мама несла мене на руках, відпочивала, знову йшла. По дорозі нас підхопила легковик, до станції ми дісталися раніше, ніж планували, зайшли у вагон, сіли на лавку, і мама розридалася. Пізніше з листа з’ясувалося, що батько таки вирвався і примчав на вокзал. Прибіг на станцію за кілька хвилин до відходу поїзда, але не знаючи, в якому ми вагоні, він бігав уздовж складу і кричав. А мати плакала і не чула його крик». Ці події стали прообразом відбулася зустрічі Поліни Гебль з її чоловіком, Іваном Анненковим, перед його відправкою на каторгу.

Кадр з фільму *Зірка привабливого щастя*, 1975 | Фото: kinoistoria.ru

Кадр з фільму *Зірка привабливого щастя*, 1975 | Фото: kino-teatr.ru
Жодного фільму режисерові не вдалося зняти без подолання серйозних перешкод. Незважаючи на величезний успіх його робіт у глядачів, влада відверто не визнавала Мотиля і немов постійно нагадувала йому про те, що дозвіл знімати кіно він повинен сприймати як велику послугу. Друга дружина режисера, актриса Раїса Куркіна розповідала: «При цензурі тих років йому з великими труднощами вдавалося пробиватися від однієї своєї картини до іншої. Після «Білого сонця пустелі» минуло п’ять років, перш ніж йому дозволили знімати «Зірку привабливого щастя». Він написав кілька сценаріїв про декабристів і їхніх дружин, але жоден з них не взяли, вважаючи, що в них міститься натяк на радянську дійсність – на опір інтелігенції влади».

Володимир Мотиль (у центрі) на зйомках фільму *Зірка привабливого щастя*, 1974 | Фото: aif.ru
У сценарії фільму «Зірка привабливого щастя» був епізод, де імператор Микола I з’являється на палацовій сходах, однак у справжніх інтер’єрах – Зимовому палаці і Петергофі – йому категорично заборонили знімати. Ситуацію врятувало те, що у «Білого сонця пустелі» була велика кількість шанувальників, готових допомогти коханому режисерові, навіть з ризиком для себе. Таким виявився директор Ермітажу Борис Піотровський. Коли у нього в кабінеті з’явилися Володимир Мотиль і Василь Ліванов в царському мундирі, він з посмішкою сказав, що не може відмовити самому імператору, і дав добро на зйомки в залах Ермітажу. Фінансування цього фільму урізали вдвічі – в надії на те, що режисер відмовиться, але він все одно завершив роботу.

Режисер Володимир Мотиль | Фото: kino-teatr.ru

Наталія Бондарчук у фільмі *Зірка привабливого щастя*, 1975 | Фото: kino-teatr.ru
Тільки в 1992 р. Володимир Мотиль отримав перше офіційне звання – заслуженого діяча мистецтв РРФСР, а держпремію за «Біле сонце пустелі» йому вручили через 30 років після виходу фільму на екран! Відданість режисера своїй справі захоплювала його колег – незважаючи на всі перешкоди, він залишався внутрішньо вільним. Наталія Бондарчук, яка зіграла княгиню Волконську в «Зірку привабливого щастя», про нього говорила: «В особі Володимира Яковича я зустрілася не лише з режисером, але і з неймовірною людиною культури. Його пізнання в російській історії були глибокими та змістовними… Він працював так ретельно і несамовито, що вже тоді я боялася за його здоров’я – настільки піднімалося у нього тиск. Я бачила наяву зміст поняття «працювати – кров з носу»… Знімати історичні картини було неймовірно складно і тоді, а зараз-особливо. Але його останній фільм – теж історичний. Перша світова війна, революція… Вражає, наскільки він залишався вірним собі…».

Режисер Володимир Мотиль | Фото: kino-teatr.ru
За кадром цього фільму залишилося багато цікавих моментів: Романтична таємниця «Зірка привабливого щастя».