Щоб судити про необхідність наказу № 227, названого в народі «Ні кроку назад!», потрібно бути в курсі тієї обстановки, яка склалася на фронті до середини літа 1942 року. А вона в той час була далеко не на користь Червоної Армії: німці рвалися до Волги і планували захопити Сталінград. Вони вважали, що без такого стратегічно важливого району СРСР не зможе протистояти просуванню військ противника на Кавказ. Розуміло це і радянське командування, метою якого стало запобігання подальшого відступ з допомогою розкриття правди про територіальні втрати і застосування сили проти порушили дисципліну бійців.
Хто був ініціатором створення наказу №227?
До 22 вересня в зоні дій 17-ої армії вермахту було захоплено в полон близько 200 тис. радянських військовослужбовців. /Фото: ic.pics.livejournal.com
Весну і літо 1942 року можна назвати самим грізним часом для існування Радянського держави: в результаті масованого наступу противнику вдалося захопити західну частину Воронежа, Крим з Севастополем, Новочеркаськ, Ростов-на-Дону… До цього моменту втрати бійців Червоної Армії пораненими, убитими і полоненими наближалися до цифри в 500 000 людина; окупації зазнали ряд важливих промислових і сільськогосподарських територій з більш ніж 70 млн. цивільного населення.
Незважаючи на героїзм солдатів, який вони використовували при обороні окремих міст – наприклад, захист Сталінграда тривала 250 днів, а Воронеж німцям, так і не вдалося захопити повністю – відступ військ Червоної Армії набувало загрозливого характеру. Вихід ворога на Волзі із захопленням Сталінграда позбавляв Радянський Союз комунікації і стратегічних ресурсів; ймовірний прорив у бік Кавказу вів до втрати бакинських і грозненських нафтових промислів.
Щоб змінити складну ситуацію на фронті, потрібні рішучі заходи, здатні будь-яку ціну покласти край тривалому відступу. В таких умовах 28 липня 1942 року на світ з’явився Наказ під номером 227, підписаний народним комісаром оборони Союзу товаришем В. В. Сталіним. З опублікованих документів, що зберігалися в Архіві Президента (АП РФ), можна зрозуміти, що наказ не був продиктований тільки волею Верховного Головнокомандувача, а був також і відображенням численних листів фронтовиків з проханням посилити командування для зміцнення дисципліни.
Які цілі передбачав наказ №227?
«Про заходи щодо зміцнення дисципліни і порядку в Червоній Армії і заборону самовільного відходу з бойових позицій» або в просторіччі «Ні кроку назад!» — наказ № 227 Наркома оборони СРСР І. в. Сталіна від 28 липня 1942 року./Фото: s16.stc.all.kpcdn.net
У документі відсутні патетичні слова – в ньому була лише відверта констатація фактів і перелік катастрофічних наслідків, які виникнуть, якщо продовжувати відступати далі. Згадувалося в наказі і мирне населення, як втрачає віру у Червону Армію з-за здавання міст без серйозного опору. Зокрема, ці слова ставилися до деяких військам Південного фронту, які через панічні настрої, відступивши без наказу згори, здали ряд великих міст і територій.
Крім того, тут же наводився приклад з німцями – як надходять загарбники зі своїми солдатами у разі невиконання дисципліни, а також, чому радянські захисники Батьківщини зазнають поразки на своїй землі.
В загальному підсумку, наказ № 227 мав кілька цілей. По-перше, це донести до офіцерського і рядового складу реальний стан справ на фронті, сформоване в результаті відступу Червоної Армії. По-друге, припинити панікерство і боягузтво шляхом конкретних каральних заходів. По-третє, ввести залізну дисципліну для кожного червоноармійця, командира і политработника, грунтуючись на вимогу «ні кроку назад без наказу вищого командування». І по-четверте, підняти свідомість на рівень такого захисника Вітчизни, яким дорога не стільки власне життя, скільки життя мирних громадян і існування країни в цілому.
Яку роль відіграв наказ №227 у наведенні порядку та дисципліни в Червоній армії?
«Панікери і труси повинні истребляться на місці.»/Фото: img.rg.ru
Як свідчили самі фронтовики, наказ з’явився як ніколи вчасно, позбавивши багатьох бійців від психологічної невпевненості: кому-то він підняв бойовий дух, комусь приніс усвідомлення своєї значущості у захисті Батьківщини від ворога. Були й такі, хто просто зрозумів, що відступ з цього моменту рівносильно смерті – причому смерті бездарної і ганебної для себе.
За словами сучасників того часу, найважливішим було те, що документ відкривав усю правду про ситуацію на фронті трагічної ситуації. До цього, щоб, як передбачалося, не пригнічувати моральний дух, пропаганда часто умолачивало про справжній стан справ, радуючи солдатів втішними, але помилковими новинами. Раптово ж відкрилися факти показували масштабність захопленій німцями території і приголомшували цифрами про кількість мирного населення в окупації.
Однак крім підвищення патріотичного настрою, в документі були і силові рішення по боротьбі з тими, хто порушив дисципліну, проявив боягузтво або піддався паніці в бою. Один з таких методів – це створення з провинилися солдатів і командирів штрафних батальйонів, щоб «дати їм можливість спокутувати кров’ю свої злочини перед Батьківщиною». Другий – освіта з морально стійких і перевірених бійців загороджувальних загонів, покликаних розстрілювати панікерів без суду і слідства.
Як показало майбутнє, наказ № 277 став справжньою отрезвляющей ляпасом, завдяки якій радянські війська незабаром змогли відстояти Сталінград і Кавказ, переломив тим самим хід війни на користь Радянського Союзу.
Чому кабінетні стратеги, коли заходила мова про наказ №227, втрачали самовладання, як його оцінювали в сталінський час?
Плакат 1943 року. А. Казанцев./Фото: img.rg.ru
Деякі історики, розглядаючи період Великої Вітчизняної війни, не враховують реалій того часу. Найчастіше вони висловлюють наказі про суб’єктивну думку, так як бачать у документі тільки «кровожерна» зміст, ігноруючи при цьому і отриманий ефект від нього, і факти, спогади учасників війни.
За словами кабінетних стратегів, «жорстокий і нелюдський» наказ не зміцнював дисципліну в армії, а сприяв «гори трупів» – адже за їхніми розрахунками, з поля бою втік чи не кожен другий радянський солдат. У сталінське же час, поява такого документа викликало у бійців різне думка: хтось ставився до нього скептично, сумніваючись в його одностайному виконання; хтось- а їх була більшість – визнавали своєчасність і необхідність наказу.
Зі спогадів ветеранів:
Ольшанецький, військлікар 3-го рангу: «Наказ здавався останнім криком відчаю…Я не вірив, що він може щось виправити».
Юхим Гольбрайх, заступник штрафної роти, старший лейтенант: «Немає сенсу сперечатися хороший чи ні наказ – у той момент він був необхідний!»
Мансур Абдулін, командир гармати, лейтенант, Герой Радянського Союзу: «Після «Ні кроку назад!» зупинилися всі дружно – встали на смерть, бо знали, що вже ніхто не побіжить. Такий наказ треба було видати раніше».
А фашисти намагалися частина радянських дітей перетворити в арійців.
Thanks!
Our editors are notified.