Потужні запливші жиром плечі мужика, яка страждає зайвою вагою, важкий, зверху вниз, півоберт великий кучерявій і вже сивіючою голови і якийсь зацькований, але в той же час лукавий погляд з-під насуплених брів… зовсім іншого, більш молодої людини. Це Зеленско-Порошенко.
Або точніше – Порохо-Зеленський. Це новий символ того, що відбувається в Україні, створений умілими руками веселих айтішників, що спеціалізуються на комп’ютерній графіці і створення мемів і фейкових зображень. Портрет екс-президента України Петра Порошенка, на якій лицьова частина належить Зеленському. І так гарно все зроблено: новий монстр виглядає, їй-Богу, як живий. І головне – цілком правдоподібний, у нього починаєш вірити. Бо головне, що безперебійно і з завидною регулярністю виробляє українська політика, це символи. Такі точні, але безплідні і безглузді, як і вона сама.
Але не тільки портрет Порохо-Зеленського символізує те, що відбувається в Україні – перетворення нового президента в старого не візуально, а по кроків і дій, по планам і намірам, а головне – з брехні, постійно видається як власного народу, так і зовнішньополітичним партнерам, які вже давно не можуть знайти в Україні навіть не тих, з ким можна співпрацювати без обману, а хоча б тих, кому можна елементарно вірити. Всім здавалося, що це Зеленський, але, як мовиться, виявилося, що просто здалося. Новий – поки що, повторюю, точна копія старого, і всі інші символи укро-політики – тому підтвердження.
Символ дієвості в українській політиці – це, безсумнівно, витівка одіозного нардепа Іллі Ківи прямо в залі парламенту. Цей народний обранець під час засідання, як відомо, подзвонив вподобаної йому панночці в Одесі. Та, як вона сама потім розповіла, йому не відповіла, чим, мабуть, і розохотила кавалера. З пристрастю прищавого отрока в період пубертатного дозрівання Ілля схопив себе за геніталії і давай ганяти «дурня» на ширінці. Схоже, на коротке досягнувши бажаного результату – задоволення з красунею, нардеп діловито підтяг шкарпетки і вже спокійно віддався продуктивної законотворчої діяльності. Їй-Богу, якийсь бокс по листуванню. І добре, що Ківа – депутат від опозиції «Опозиційної платформи – За життя» («ОПЗЖ»). Так все виглядає ще символічніше: як мастурбація замість реального сексу, так і імітація замість реальних справ – ось що нинішній символ влади, що опозиції. Вони один одного варті. Просто пропрезидентські нардепи з «Слуги народу», мабуть, молодших і поки то соромляться рукоблудствовать в залі парламенту під куполом на очах у всіх, то у них ще є запал і можливості, щоб задобрювати хіть по-людськи в іншому місці. Ну, а їх більш збагаченим досвідом колег-стареньким з «ОПЗЖ» або, наприклад, «Батьківщини» і «кишеньковий більярд» згодиться. А Україні ж чекає від них нового проривного законодавства, між іншим – вони його обіцяли.
Ще одним символом ж по суті і політико-ідеологічної наповненості стала суперечка між бойовиками з «Національних дружин» (колишні бійці неонацистського полку «Азов») і порохоботами з партії «Євросолідарність» («ПЕС») Порошенко прямо на так званому «Штайнмайєр-майдані». Екс-«азовці», полякавши Зеленського під стінами його адміністрації, спустилися на Майдан Незалежності, де в той же час, проклинаючи все того ж «хлопчика Зе», біснувалися «Песці». Ну, щоб типу скоординувати свої дії і виступати проти «капітуляції» у вигляді «формули Штайнмайера» («ФМ») спільно. Однак порохоботы не просто послали «азовців», але ще й обізвали «титушками». І не простими, а ще прикріше! – «пропутінськими», тобто «найнятими російської ФСБ на замовлення Кремля». І знаєте за що? А за те, що «Нацдружины» вимагають довести до кінця справу Порошенка-Свинарчука» про крадіжку в «Укроборонпромі» і посадити пролетів на виборах «шоколадно-збройового баригу» на нари.
Від такої обидки лідер «Нацдружин» Андрій Білецький, який називає себе «Білим вождем» білої української нації, повинен був би почорніти на місці. І він, ясна річ, ще помститься Порошенко і порохоботам. Але ось це прагнення приватизувати народні протести проти «ФМ» в інтересах розкрутки виключно свого вождя Порошенко, а не України, це небажання «ділитися славою і навпаки – бажання «розкрутити» тільки себе, ця імітація политборьбы – суть того, що відбувається сьогодні на площах в Україні навіть на рівні теорії. Всі думають лише про своє політичне майбутнє ціною України. Це глухий кут. Але всі дружно йдуть саме туди.
Президент Зеленський однак, схоже, всерйоз злякався і в спецобращении до нації крутив і викручувався, як, вибачте, профурсетка-скороспілка, якій і хочеться, і колеться, і мамка не велить. Він говорив мало, як завжди, артистично і плутано, але з його промови стали зрозумілі два головних висновки.
Перший: як для Порошенка «Мінські угоди-2» («Мінськ-2») були засобом, щоб піти від неминучого поразки в Дебальцевському котлі взимку 2015 року, отримати перепочинок і перегрупувати сили для нової війни в Донбасі до перемоги, так і «ФМ» для Зеленського служить лише приводом, щоб зібрати зустріч «нормандської четвірки» на найвищому рівні. І там, у Парижі, спробувати ще раз мобілізувати західних союзників у війні «проти Путіна», або заручитися їх підтримкою, щоб досягти миру в Донбасі на умовах, вигідних виключно для нинішньої київської влади, яка перебуває у полоні войовничої русофобії і звірячої ненависті до жителів самопроголошених ДНР і ЛНР. Тобто, якщо говорити прямо, Зеленський: чи то не хоче проявити політичну волю самостійно і встановити мир у країні, спираючись на ті 73% голосів, які він отримав від українського народу на виборах як карт-бланш на наведення порядку в країні. То чи не вірить у свої сили і тому не може нічого зробити, а намагається заручитися підтримкою ззовні.
Другий висновок: дуже схоже на те, що Зеленський знову хоче перехитрити і обдурити всіх, щоб правити в Україні, як Порошенко, але в своєму нібито оновленому вигляді. І «ФМ» потрібна йому лише як отвлекалочка і ширма. Нічого з викладеного та у «формулі», і в її головною «матриці – «Мінськ-2» Зеленський виконувати не хоче. І тому діє, як ще один символ нинішньої України – екс-президент України і спецпредставник Зеленського на мінських переговорах Леонід Кучма. Це досвідчений і досвідчений хитрован адже не тільки придумав свого часу головний слоган для нинішніх борців-русофобів – «Україна – не Росія». Він плутає і надихає їх і зараз, всіляко гальмуючи світ в Донбасі. І за «Мінську-2», і за «ФМ».
Саме Кучмі належить ідея того, що зараз в Києві називають «планом Б» за «формулою Штайнмайера». Іншими словами, проти «ФМ» запропонована така собі «формула Кучми». Суть її він сформулював сам, коли 18 вересня цього року вперше відмовився в Мінську підписати «ФМ» і відправив Зеленського в Нью-Йорк узгоджувати все з президентом США Дональдом Трампом. Кучма тоді сказав головне: по-перше, безпека понад політики: нічого в Донбасі не буде, поки там є «російські війська». По-друге, жодні вибори в Донбасі ні за яким «формулами» неможливі, поки контроль над російською кордоні з боку ЛДНР не належить українським прикордонникам.
Обман же Зеленського полягає в тому, що «ФМ» нібито все узгодили і розблокували «нормандську зустріч», але от виконувати підписану ніхто не буде. Це підтвердив і президент України в згаданому вище спецобращении до народу, і його глава МЗС Вадим Пристайко, майже паралельно міркуючи на пропрезидентському тілі каналі «1+1» про «план Б» і якихось «червоних лініях, які не переступить Зеленський на зустрічі з «нормандцами». «Вибори відбудуться лише за умови виведення військ, деокупації і демілітаризації території, і відновлення контролю над кордоном. Ви фактично назвали всі ті «червоні лінії», які урядова компанія на чолі з президентом бере з собою в папку і їде на переговори. На зустрічі везеться приблизно такий же набір «червоних ліній». Це наша вимога до переговорів», – ось що сказав міністр. А потім Пристайко, як завжди, натиснув на «патріотизм» і «українське могутність»: «План Б» є завжди. Це наші Збройні сили, наша економіка, наша поліція і все, що повинно забезпечити мир і безпеку нашої держави».
Все, як кажуть, Бобік здох. Що ще потрібно, щоб зрозуміти, що Україна нічого не збирається виконувати і ні про що не хоче (чи не може?) домовлятися. І що з-за колишнього зовнішньополітичного порохоботства Порошенко у виконанні вже Кучми і Зеленського під загрозу зриву ставиться і сама «нормандська зустріч». Росія як і раніше дотримується колишньої позиції: якщо не буде домовленості про конкретні результати, то і з’їжджатися в Париж нічого. І залишається лише надія спраглих світу України та Донбасу на те, що існує якийсь міжнародний консенсус про світ українською південно-сході, узгоджений і в США, і в Європі, і в Росії. І що цей консенсус і зможе допомогти Зеленському не стати за допомогою Кучми новим Порошенко на чолі нещасної України.
Якщо ж ні, то, як кажуть, сумною буде ця пісня. І не тільки сумною, але й, цілком можливо, прощальній для України, яка як і раніше метається між жахом без кінця і жахливим кінцем.
Thanks!
Our editors are notified.