У метушні з присмаком можливої крові на лінії розмежування вогню в Донбасі якось відійшли на другий план без детального аналізу інші новини, що показують, чому неможливі розведення військ зокрема і світ у шахтарському краї взагалі.
Усього три новини про трьох людей, але як все опукло і характерно. Для початку візьмемо владу. Буквально на днях, коли у Донбасі заварювалася вся ця каша з розведенням військ і з можливим опором цьому з боку відморожених неонацистів, неофашистів і патріотів з ветеранами АТО, глава Офісу президента (ОПУ) Андрій Богдан відбув на… короткостроковий відпочинок в турецькій Каппадокії. Як потім пояснили, з друзями, яких він не хотів образити, бо ті святкували річницю чогось із свого сімейного життя. Країна, можна сказати, перебувала на краю кривавої лазні, а людина, відповідальний за роботу президента, розслаблявся. А хто у нас один? Дуже просто і прогнозовано: український бізнесмен, засновник компанії SAGA Development Андрій Вавриш, як говориться у відомій пісні Сергія Шнура, «гроші є».
Другий момент – преса і боротьба президента за свободу слова. Нібито. Для забезпечення цієї свободи слова, як було сказано, при ОПУ Богдана був створений тимчасовий Громадська рада, в завдання якого входить розробка положення про «Громадську раду з питань свободи слова та захисту журналістів». До складу Ради увійшли 15 осіб, серед яких 6 представників власне, ЗМІ, 6 — від медійних громадських організацій і троє — «за посадою»: представник Нацспілки журналістів (НСЖУ), Незалежної медіа-профспілки та один представник з ОПУ.
Кого-то в цей Рада включили, навіть не запитавши згоди у фігуранта, хтось радісно побіг сам в передчутті поживи. І зараз нікому не відомо, чи є цей раду, а якщо є, то чим він займається. Але зараз не про це. Рада «за свободу слова» – це типовий приклад загравання президентського оточення з журналістами, який виліз боком самому президенту Володимиру Зеленському. Член цієї ради і, як він сам себе називає, журналіст Данило Яневський подав заяву в поліцію на… прес-секретаря президента Зеленського Юлію Мендель за те, що вона відштовхнула журналіста, який намагався поставити запитання президенту. Яневський побачив у цьому перешкоджання здійсненню законної журналістської діяльності і тому вирішив її судити. Правильно, до речі, вирішив: прес-секретарка нікого не повинна штовхати, навіть бажаючи вислужитися і типу захищаючи «життєвий простір» шефа. Але питання цей цікавий тим, що в суді можуть зійтися два, як би це сказати м’якше, пристосуванця. Мендель разом із Зеленським зараз потрібно вислужуватися перед американськими республіканцями, бо до того, працюючи в «Нью-Йорк Таймс», вона активно топила за демократів і Хіларі Клінтон, обгаживая всіляко Дональда Трампа. І від гніву останнього її може якось врятувати Зеленський. Якщо сам потрапить «пану Дональду».
Ну, а хто такий Яневський, в журналістських колах України відомо всім. Він гласно і негласно, явно і в темну служив всім: від КПРС і КДБ, до американських спецслужб. Але найбільше йому глянулись демократи США – у нього ж і американська дружина – подружка Кетрін Клер Чумаченко, дружини Віктора Ющенка. Ось тому-то коли зараз Зеленський покликав Яневського, бажаючи приручити, і навіть простягнув як би кар’єрну коврижку, той грызнул руку дає. Але що буде, якщо американці накажуть служити Зеленському? А нічого. Зеленський стерпить, а Яневський послужить. Ясна річ, свободу слова.
Ну, а перше місце, як на мене, довго ще буде утримувати український шоумен, колишній ведучий шоу «Караоке на Майдані» і гравець російської телегри «Що? Де? Коли?» Ігор Кондратюк. Натомість відомої формули Штайнмайера» для світу Донбасі він запропонував свою «формулу Кондратюка». З тією ж метою – заради світу. Але зовсім каннибальским шляхом. Якщо коротко, то цей «працівник клоунади на естраді і ТБ» запропонував три речі: ввести в Донбас миротворців ООН і ОБСЄ, заборонити Росії втручатися у справи самопроголошених ЛДНР та Україні дозволити там «навести порядок» і «забезпечити мир» по-своєму. Тобто зачистити це край залізною рукою, знищивши або видавивши з країни незгодних і перетворивши у тварин безсловесних і безправних залишилися. Ось цитатка з це «миротворця: «Хто не хоче – протягом 3 місяців покидають Україну в будь-якому напрямку. Україна їм за це сплачує «виїзні». З умовою – не повертатися в Україну протягом 50 років після виїзду. Ті, хто залишаться, на 10 років втрачають своє виборче право. У Донецькій і Луганській областях обиратися на виборні посади, служити в поліції протягом 10 років будуть мати право тільки ті, хто з початку літа 2014-го жили на підконтрольній Києву території».
Крім того, Кондратюк пропонує позбавити виборчого права назавжди тих, хто в 2014 році організовував референдуми в ЛНР і ДНР. А всіх інших перевірити на лояльність, а виявлені «ворогів» судити і відправляти в тюрягу надовго. А коли буде покінчено таким способом з Донбасом, то накопичити сили, мобілізувати союзників і друзів України «та поширити досвід і на «повернення Криму».
Ну що тут можна сказати? Тільки те, що Богдану всього 42 роки. І він – типовий пристосуванець, що виконує при президентові Зеленском завдання не партії чи спецслужб, а свого справжнього «гаманця-господаря» Ігоря Коломойського, головного вигодонабувача всього того хаосу, який панує в Україні. У його каламутній водичці олігарх сподівається виловити найсмачніші шматочки, а Богдан заспіває йому все, за що заплачено. І, може бути, навіть змусить Зеленського заспівати з ним в унісон. Але за замовленням Коломойського.
А от 57-річний Кондратюк і 63-річний Яневський – це два типових перевертня. Останній професійні патріоти потрапив з таких професійних комуністів. Тобто їм не важливо за професійну любов до кого – до КПРС або до України – отримувати гроші. Лише б отримувати. І такі, з дозволу сказати, «патріоти» сьогодні – це найбільш поширене явище в Україні. За винятком молодих і несмышленых неонацистів з «С14», бойовиків «Азова» або карателів-насильників з «Торнадо» 90% патріотів – кращі, можна сказати, сини ВЛКСМ і КПРС в минулому. І член КПРС Ірина Фаріон, яка стала антикоммунисткой, коли це стало модно і по-новому прибутково, а вона, за її ж словами, прокинулася від того, що сидить на колінах у Степана Бандери. І навіть її шеф – класичний патріот-неонацист і лідер «Свободи» Олег Тягнибок. Це починав він свій шлях на «патріотичну Голгофу» не тільки проктологом, який заглядає в «темряву глибинного людського підсвідомості» з іншого, так би мовити, сторони, але і активним членом ленінського комсомолу, який завжди відповідав «є», коли партія сказала «треба!». І тоді Ігор любив інтернаціоналізм і дружбу народів, а зараз – виключно націю.
І, звичайно, я не знаю, чи був Кондратюк членом КПРС, але в професійні українські патріоти він перейшов з професійних русофілів. Тобто вирішив отримувати гроші за любов до України замість любові до Росії. І сталося це тоді, коли Кондратюка, неслабо насосавшегося в російській тілі грі «Що? Де? Коли?», турнули звідти то за видиму тупість (а це важко приховати), то ще з якоїсь іншої причини. І Ігор затаїв образу на Росію. Але отриманої в Москві популярності цілком вистачило, щоб значитися і працювати «зіркою» на сервильном, примітивному і убогому українському ТБ. А коли тупість і тут стала перешкодою. Кондратюк вирішив нагадати про себе в змаганні канібалів-патріотів на тему Донбасу: авось крикне расово правильну гидоту голосніше за всіх, його помітять і знову повернуть на ТБ – дозаправити калитку. Так, до речі, багато тупі і примітивні журналісти, письменники, політологи, актори, співаки та інша шушваль, типу працює розумом і талантом, намагається спливти або утриматися на плаву. При відсутності саме розуму і таланту це і допомагає.
І тут все вище пересиленные фігуранти однакові. І коли схильність до зради стає велінням душі з волі національного менталітету, то тут вже важко зупинитися. А коли за це зовнішні куратори почали платити гроші і посадами у владі пригортати, так всезагальна «перефарбування» взагалі стала найпоширенішим новим вибором. Як би душі, раніше мятущейся в пролетарській злиднях, але знайшла, нарешті, грошове капіталістичне притулок. Ось тому-то самопроголошені ДНР і ЛНР хоч і демонструють готовність до мирного врегулювання і навіть були готові відвести свої війська, елементарно не вірять Україні. Тому що у них є всі підстави для цього: в країні, куди їх заштовхують назад принципи територіальної цілісності та непорушності кордонів, у влади і в її так званої інтелектуально та інформаційної обслузі практично немає людей, яким можна вірити. Бо одні вже у влади і взагалі дивляться на неї, як на дійну корову або на синекуру, яка допоможе на швидку руку збагатитися і потім сдрыснуть з накрадених у тільки їм відомому напрямку.
Інші ж або просто служать влади цих перше, сподіваючись і собі урвати шматочок пирога або місце біля корита і соска за «правильне» розуміння і висвітлення подій. Або обслуговують тих, хто хоче дорватися до влади і вже потім. Дорвавшись, надійти, як їх попередники. От і не виходить в України нормальне навіть не розвиток, а хоча б не загнивання на місці. Тому що нею правлять мародери за формою роботи. І викидні і недокидыши по своїй політичній суті. Україна їм потрібна як засіб, а не як середовище проживання або – тим більше! – Батьківщина, рідний дім, де будуть жити вони і їхні нащадки.
Я якось вже писав про викидні і недокидышах української політики. І просто дозволю невелике самоцитування для освіження пам’яті: викидні – «це ті, хто не підійшов по тим чи іншим причинам колишнім системам і класам, які керували країною. Ось ставши опозицією ці люди, якщо їм вдавалося, захоплювали владу в Україні і починали крутити ним, як циган сонцем. Вичавлюючи з неї власний профіт до нитки і висмоктуючи останні соки собі на «садок вишневий біля хати». Бажано за межами України, щоб розплата не наздогнала. А щоб процес збагачення проходив безболісно і гарантовано, ці володарі завжди спиралися на зовнішню силу, розраховуючись з нею національними інтересами України. Ці можновладці за свої крісла і годівницю готові були завжди і готові, на жаль, зараз, при компрадорско-колабораціоністську майдаунной влади, боротися до кінця. З застосуванням чужої сили і до останнього українця».
А недокидыши – «це ті, кого у владу випадково вкидали політичні стихії або революції (справжні або «кольорові»). Вони просто не встигали (або просто не хотіли, бачачи власну вигоду сьогодні і зараз) дорости до загальнонаціональних лідерів. Їм або не давали це зробити, або негайно заражалися загальним користолюбством і захворювали загальними зазначеними вище «болячками» правлячого класу, обогащающегося за рахунок країни. До того ж, щоб утримувати владу, вони теж прагнули знайти зовнішні сили і на них спертися».
І до цього я можу лише додати, що, як мені здається, влада Зеленського сьогодні – це і є нова жахлива сміти викиднів з недокидышами, старих перевертнів з перевертнями майбутніми. Тих, кого викинули з порохоботства, і тих, кого недокинули в політику, а то і взагалі прямо під владу по лінії партії «Слуга народу». На чолі з Зеленським, якого і перші, і другі продадуть і зрадять при найменшій можливості. Разом з Україною. Особливо якщо їм вдасться її хоч трохи подоїти.
Thanks!
Our editors are notified.