Новий «санітарний кордон»: з ким саме Україна хоче тотально воювати?

Україна за географічним положенням є найважливішим компонентом нового «санітарного кордону», означає, що слід чекати нового сплеску інтересу до цього регіону, поутихшему на тлі Північній Кореї, Китаю, Венесуели і Перської затоки. Це відкриває нові можливості для держави, але і є смертельною небезпекою для України в разі неправильного вибору.

Євро-американський політичний союз, що склався на повоєнних окупаційних формулах і процеси політичного освоєння постсоціалістичних країн Центральної Європи, явно починає «ламати». Воно й не дивно, оскільки будь-які союзи створюються тільки для протистояння з конкурентами, а сплеск цивілізаційного протистояння за розлив «Захід — Схід» (США/ЄС vs РФ) явно втрачає могутній стартовий імпульс і впирається в інерційний глухий кут.

А ось нова політика США, яку з деякою часткою парадоксу можна визначити як «агресивно-ізоляціоністську», вимагає нових супротивників і нових зон конфлікту. Очевидно для того, щоб забезпечити епоху «блискучого ізоляціонізму» Америки«, зробленої знову великої».

Новими супротивниками Дональд Трамп обрав Китай, Іран і Північну Корею. Але в іранському питанні проти США явно збунтувався Євросоюз.

Трохи історії: лякає весь світ іранська ядерна програма» була зупинена в 2015 році угодою JCPOA (Joint Comprehensive Plan of Action, Спільний комплексний план дій), підписаним між Іраном і P5 + 1 (п’ять постійних членів Ради Безпеки ООН — Китай, Франція, Росія, Сполучене Королівство, Сполучені Штати — плюс Німеччина), а також Євросоюзом.

Трамп, звільняючи європейський ринок збуту палива навіть від перспектив присутності там іранських вуглеводнів, у травні 2018 року оголосив про вихід США з JCPOA і відновлення антиіранських санкцій. При цьому вже тоді в американській пресі було відзначено, що цим рішенням він ізолює Сполучені Штати від їх західних союзників («Нью-Йорк Таймс», 8 травня 2018 року). З тих пір Перська затока став «точкою закипання» нового геополітичного протистояння, а ситуацією раціональніше всього скористалися китайці, чітко позначивши свою присутність в районі Ормузської протоки (порт Гвадар у Пакистані) і протоки Баб-ель-Мандеб (військова база в Джібуті).

Але Європа ХОЧЕ торгувати з цією «бездонною паливної бочкою» і інвестувати в потужний ресурсний запас Ірану. А США відразу запропонували своїм європейським союзникам приєднатися до свого рішення, причому запропонували під загрозою санкцій. Союзникам це не сподобалося, і 7 серпня 2018 року набув чинності оновлений так званий Блокуючий статут ЄС. Це дуже цікавий документ ЄС, повна назва якого «РЕГЛАМЕНТ РАДИ (ЄС) № 2271/96 від 22 листопада 1996 року про захист від наслідків екстериторіального застосування законодавства, прийнятого третьою країною, і дій, заснованих на ньому чи випливають з нього» і який спочатку замислювався проти впливу Штатів. Оскільки яка ще країна, крім США, може зараз диктувати умови Євросоюзу?

Блокуючий статут був покликаний мінімізувати вплив американських санкцій на інтереси компаній ЄС, які здійснюють законну комерційну діяльність в Ірані. Не можна сказати, що це дуже допомогло європейським бізнесменам, поставленим в «позу вибору» між Тегераном і Вашингтоном. Так, навіть могутня французька Total в серпні минулого року вийшла з проекту з розробки величезного газового родовища Південний Парс, де у неї була 50,1%. І треба сказати, що демарш США вдарив по іранській економіці дуже міцно: в 2018 році вона скоротилася, за даними МВФ, на 3,9%. У цьому році фонд чекає спаду на 6%, прискорення інфляції до 37% та зростання безробіття до 15,4%.

Але Євросоюз не припиняє опору. У січні 2019 року було оголошено, що Великобританія, Франція і Німеччина повинні запустити механізм, що дозволяє європейським компаніям продовжувати торгівлю з Іраном в обхід санкцій США. 28 червня у Відні Хельга Шмідт, виконавчий генеральний секретар Європейської служби зовнішніх зв’язків, заявила, що INSTEX (Instrument in Support of Trade Exchanges, Інструмент підтримку торговельних обмінів) «запущений і доступний для всіх держав-членів ЄС і що перші транзакції обробляються». І місія Інструменту полягає в тому, щоб полегшити транзакції не в доларах США і не через SWIFT.

Коли США вийшли з JCPOA, вони заявили, що компанії, які порушують знову введені санкції, зіткнуться з жорсткими штрафами. Серед компаній, які адміністрація США вказала в якості потенційних порушників санкцій, була розташована в Брюсселі міжнародна служба обміну повідомленнями SWIFT, яка є ом міжнародних платежів. У листопаді, очевидно, стурбований можливими наслідками для глобальних платежів SWIFT оголосив, що він буде дотримуватися санкції США. Таким чином європейці були поставлені перед необхідністю створення нової системи для оплати євро-іранських закупівлі-продажу. Так з’явився INSTEX.

На засіданні у Відні, крім країн-ініціаторів INSTEX та Ірану, були присутні Росія і Китай, але не було США. І це вже бунт «грандів» Євросоюзу проти свого американського союзника-покровителя. І цей бунт ставить проблему вибору перед поряд центральноєвропейських країн, в тому числі і перед Україною.

Адже не секрет, що і США, і Євросоюз давно створюють свої структури якщо не керування, впливу на країни цього регіону.

У 2009 році Євросоюз створив «Східне партнерство», що об’єднує три центрально-європейських (Молдова, Білорусія, Україна) і три закавказьких країн (Грузія, Вірменія, Азербайджан). Але вже в наступному році було помічено, що Євросоюз використовує там «спадний… підхід до управління (заснований на правилах ЄС і нормі «передачі»)», який вступає в протиріччя з поняттям «партнерство», яке засноване на «спільної власності» та співробітництво з питань, що становлять взаємний інтерес».

Американці з 2016 року не менш енергійно просувають «Ініціативу трьох морів», або BABS (Baltic, Adriatic, Black Sea Initiative), не институализированную конфедерацію Австрії, Польщі, Хорватії, Чехії, Естонії, Угорщини, Латвії, Литви, Румунії, Болгарії, Словаччини та Словенії. Україна «проспала» створення «Троеморья», а коли в 2017-му поросилась туди, то нам ввічливо вказали на поріг: формат зустрічі був обраний «тільки для членів ЄС». І тепер залишається тільки гадати, хто стимулював «сезон політичної дурі», яка привела Україну до конфліктів з Польщею, Угорщиною, Румунією, Болгарією (всі — учасники «Троеморья») — іманентна політична дурість самих лідерів нації чи все-таки європейські гранди?

До недавнього часу «Східне партнерство» і «Троеморье» — це були два «м’яко конкуруючих» геостратегічних проекту, добиваються єдиної мети — створення «санітарного кордону» на кордоні з Росією і, в кінцевому рахунку, сек’юритизації європейських кордонів. Але тепер, якщо тенденція «бунтуючої Європи» збережеться, то країнам Центральної Європи доведеться вибирати собі лідера. Причому незалежно від того, чи є країна членом ЄС або вічно змученим «кандидатом».

Україна за географічним положенням є найважливішим компонентом нового «санітарного кордону», означає, що слід чекати нового сплеску інтересу до цього регіону, поутихшему на тлі Північній Кореї, Китаю, Венесуели і Перської затоки. Це відкриває нові можливості для держави, але і є смертельною небезпекою для України в разі неправильного вибору.

А символом українського вибору може бути саме реакція на INSTEX. На Віденській зустрічі було заявлено, що ведеться робота над тим, «щоб відкрити INSTEX для економічних операторів третіх країн». І якщо в числі цих країн буде Україна — значить, вона обрала Європу.

Хоча це стосується не тільки Києва: вважаю, що в накатывающем євро-американському протистоянні INSTEX може стати «критерієм лояльності» для багатьох країн.