Тема того, що Росія на сьогодні є «окупованою територією», на якій окупанти роблять що хочуть, регулярно виникає в російському дискурсі. Її носії, які становлять важливу частину «всепропальщиков» мають певне право на таку позицію, але в цілому, я з нею не згоден категорично. І ось чому.
Так, у нас є персонажі, які віддані Заходу (саме в такому сенсі, тобто еліти «Західного» глобального проекту) щиро і захоплено. Типовий приклад – Набіулліна, яка ревно виконує всі доручення МВФ, в тому числі і ті, які прямо і жорстко суперечать інтересам Росії та її грошової системи. Достатньо згадати не такий вже далекий 2015 рік, коли в рейтингу світових валют по стійкості (нагадаю, що згідно з нашою Конституцією, саме стійкість рубля є чи не єдиним завданням Центробанку) ми зайняли почесне останнє місце.
Зрозуміло, тут не тільки підступність МВФ, але і, швидше за все, конкретні комерційні інтереси Набіулліної (в частині отримання частки прибутку від валютних спекуляцій). Але базовим-то моментом стало саме вимога МВФ девальвувати національну російську валюту! До речі, у виправдання МВФ можу сказати, що вимоги це відносилося до всім країнам, що розвиваються і, теоретично, ніхто не змушував Набіулліну так ревно його виконувати. Але, судячи з усього, Набіулліна давно і міцно утвердилася в думці про те, що краще «Західного» проекту нічого немає і бути не може, а тому треба коритися і не думати – а нагорода прийде.
Історично це зрозуміло: Набіулліна учень одного з теоретиків ліберальних реформ ще 80-х років Ясина, саме під його заступництвом вона дійшла до позиції заступника міністра економіки та відповідального секретаря урядової комісії з питань співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями (МВФ, Світовий банк тощо). Ну а потім, їй вже відверто стали допомагати ці самі організації. Але, теоретично, хто сказав що тільки Набіулліна може бути керівником нашого центрального банку?
Досвід Геращенко чітко показав, що на цій посаді можна проявляти розум і патріотизм, що б там у МВФ або ФРС не говорили. Так що в даному випадку, хоча деякі підстави для думки «всепропальщиков» є, але тим не менш, чітко стверджувати, що ми саме «окуповані» не варто – при зміні керівництва ЦБ ситуація може стрімко змінитися. Але от питання, чому навіть ті, хто явно не відноситься до ліберальної політичної команді (тобто до тих громадян Росії, які добровільно і з піснею прийняли для себе «західні» правила) часом роблять абсолютно ліберальні дії? Відповідь на це питання є, і він досить простий.
Справа в тому, що сучасне суспільне і економічне життя є досить складним і різноманітної. Навіть у часи античності були фахівці, які могли собі дозволити займатися вузькими питаннями, але, в цілому, практично будь-яка людина в той час міг легко перебудуватися на будь-яку іншу діяльність. Сьогодні це не так: більшість людей не те, що не знають інші сфери діяльності, але і навіть багато хто з них просто не уявляють, що такі професії взагалі є. Кілька тисяч років поглиблення поділу праці дають про себе знати.
У такій ситуації ключовим моментом соціальної стійкості суспільства є деяка «верхня», надстроечная ідеологічна парадигма (докладно я пишу про це тут, в теорії глобальних проектів), але в цьому тексті я відзначаю тільки один з важливих моментів, пов’язаних з цією теорією. Справа в тому, що така базова парадигма неминуче форматує під себе всі професійні і корпоративні «мови», на яких здійснюється життєдіяльність в тих чи інших сферах людської діяльності.
До 1991 року в світі було як мінімум дві таких парадигми, «західна» і радянська. Але посе 1991 року радянська поступово витіснялася з життя. Люди старшого віку ще пам’ятають (що істотно підвищує їх кругозір), але у сфері управління і економіки вона вже міцно витіснена з реального життя. У Китаї і у В’єтнамі вона ще присутній в управлінській практиці, але вже в системі освіти вона практично зникла. І, як наслідок, прийняття будь-яких стратегічних рішень в нашій країні відбувається виключно в рамках «західній» парадигмі, навіть якщо рішення приймаються цілком собі патріотичними силами.
А з боку, особливо з точки зору тих, хто виріс в радянській парадигмі, такі рішення виглядають як зрадницькі та змінні звідкись ззовні. Але в реальності вони ніким не поставлені, вони просто стали наслідком того, що процес їх прийняття відбувається в рамках саме «західної» моделі управління державою і економікою. Відповідно, вони виглядають так, як ніби їх «західники» і придумали!
Відзначимо, до речі, що аналогічна проблема зараз проявилася і в США: тим силам, які стоять за Трампом, «західна» парадигма відверте не подобається. Але це їх проблеми, а зараз нам конче потрібно придумати, як зробити так, щоб управлінські рішення в нашій країні приймалися б поза рамками «західних» парадигмальних схем. Це завдання не просто принципова, вона на сьогодні чи не найголовніша в нашій країні. І пора до неї братися.
МИХАЙЛО ХАЗІН
Thanks!
Our editors are notified.