Обміняти Венесуели на Україну?

Питання, по суті своїй, дурний, вірніше, що свідчить про некомпетентність. Його задають уявіть себе проникливими політиками, бог знає чим займалися раніше українські націоналістичні діячі.

Їх дивні міркування неможливо сплутати ні з якою іншою політологічної аналітикою, публікованої у світі. Таке відчуття, що в їх розумовому процесі причинно-наслідкові зв’язки замикаються за принципом гральної рулетки, контрольованої шулером.

Якщо перейти відразу до результатів їх «розумового процесу» про «обмін» України на Венесуелу, то може вийти ось що: перший варіант – США здають Росії Венесуели, а Росія віддає США за це Україну.

При цьому хід роздумів буває вельми цікавим. Трампу перед виборами, які відбудуться вже у наступному році, потрібна «маленька переможна війна». Але, як виявляється, вона не може бути «малою», оскільки нинішній законний режим користується підтримкою не тільки Росії і Китаю, але і ряду латиноамериканських країн – в першу чергу Куби і Нікарагуа. У зв’язку з цим така війна може виявитися не дуже звитяжної. Тим більше, що Мексика, Уругвай і Болівія також підтримують Мадуро. Можна, звичайно, було б розв’язати у Венесуелі громадянську війну, але вона з великою часткою ймовірності перекинеться і на інші країни Латинської Америки, спровокувавши пожежа на «задньому дворі» США.

Розглядається і альтернативний варіант: Росія виведе з Венесуели своїх військових радників, а США у відповідь виведуть своїх з України. Вашингтон, таким чином, як би здасть Москві бандерівський режим на Україні.

Ось тільки незрозуміло, а що буде робити Росія з «бандерівським режимом» і навіщо він їй взагалі потрібен?

Звичайно, США хотіли б, щоб РФ почала воювати, влізла в це болото, нехай навіть перемогла, а потім максимально виклалася на економічне відновлення України.

Схожих міркувань, на Україні в останнім часом з’являється безліч з посиланнями на достовірні і «кремлівських фінансових» колах.

Подібні заяви як би лягають на інформацію про нових контактах Трампа і Путіна після провального доповіді Мюллера щодо втручання Росії у президентські вибори в Сполучених Штатах. Тільки вже в якості ініціатора пропозиції по обміну України на Венесуелу називається Росія. При цьому зовсім неважливо навіть те, що ініціатива відновлення російсько-американського діалогу виходить від Дональда Трампа.

Він, на відміну від Зеленського, прекрасно розуміє, що з Росією потрібно встановлювати конструктивні стосунки, але у нього є свої «блазні» на Капітолійському пагорбі, здатні мислити виключно імперськими категоріями холодної війни. І є державний секретар Помпео, який здатний однією фразою зруйнувати всі спроби Трампа хоч якось налагодити відносини з нашою країною, заявляючи з солдафонською прямотою: «Росія повинна забиратися з Венесуели!»

Звертає на себе увагу та обставина, що питання про обмін України на Венесуели став підніматися українськими політологами як по команді.

Можливо, вона дійсно надійшла, і не від кого-небудь, а від американських кураторів, які засіли у всіх державних структурах України.

Мета цілком очевидна – показати, що між США і Росією ведуться якісь закулісні переговори. Потрібно це, швидше за все, для внесення нервозності і недовіри в російсько-китайські відносини.

Для Китаю питання про Венесуелі дуже болюче, оскільки Піднебесна вже вклала в цю країну дуже серйозні інвестиції. Але ще більш чутливою для російсько-китайських відносин ця проблема могла б стати, якби китайці повірили в українську «інформацію» про якусь таємну змову між США і Росією.

Як би непрямим підтвердженням того, що таємні переговори ведуться, стала заява американської і російської сторін про те, що було досягнуто розуміння необхідності розвитку економічного співробітництва. Трамп і Путін «висловилися за розвиток взаємовигідних торговельно-інвестиційних зв’язків» (це в умовах безпрецедентних заходів санкцій!).

«Підтверджений обопільний настрій на активізацію діалогу в різних областях, в тому числі з питань стратегічної стабільності».

Але в російському повідомленні особливо підкреслюється, що президент Росії при обговоренні ситуації у Венесуелі вказав на те, що «тільки самі венесуельці має право визначати майбутнє своєї країни». «При цьому втручання ззовні у внутрішні справи, спроби силової зміни влади в Каракасі підривають перспективи політичного врегулювання кризи».

Зачіпалася і ситуація на Україні в контексті нещодавніх виборів президента. «Путін акцентував, що новому київському керівництву потрібно зробити реальні кроки з реалізації мінських домовленостей, які мають ключове значення для вирішення внутрішньоукраїнського конфлікту», — відзначили в прес-службі Кремля.

Росії немає сенсу домовлятися з США про що-небудь ні за Венесуелі, ні по Україні. Ситуація розвивається, за великим рахунком, якщо не прямо в російських інтересах, то вже точно і не в інтересах Сполучених Штатів. Будь-які компромісні пропозиції стануть розцінюватися американцями як наша слабкість і підуть протилежні дії.

Про що, наприклад, можна говорити з ними за нинішньої ситуації на Україні?

Чого, власне, можна чекати від Зеленського? Він вже все основне сказав, а чого не встиг, за нього це зробила його дружина. Вона чомусь вважає, що політичні сценарії для нового уряду зможе писати настільки ж успішно, як і для «95-го кварталу».

Ось він, такий красивий і впевнений в собі, що з’явиться до Путіна. Скаже: «Віддай Крим, віддай Донбас!» Навіть на коліна готовий пащу.

Тільки от для того, щоб вийти на переговори з Путіним, необхідно по дипломатичних каналах погодити хоча б теми бесіди.

Я зовсім не впевнений, що російський президент погодиться обговорювати будь-які питання. По Криму взагалі обговорювати нічого, і ми про це вже неодноразово заявляли. Що ж стосується Донбасу, то чекаємо від української сторони виконання мінських угод.

Виконувати їх Зеленський і не збирається.

Поки він готовий тільки до обміну полоненими за формулою «всіх на всіх». Але для цього немає необхідності проведення переговорів на рівні президентів. Важливо узгодити списки, тому що вже не раз українська сторона під виглядом полонених намагалася обміняти непричетних до військових дій громадян, а то й просто бомжів.

До того ж Путін явно не забув, що Зеленський публічно назвав його своїм ворогом.

Значить, переговорів на вищому рівні очікувати не варто. Тим більше, що новий український президент вже фактично відмовився виконувати мінські домовленості.

А репетирувати переговори для «95 кварталу» Володымыр Зеленський зможе досхочу зі своєю дружиною. Упевнений, що вони домовляться з усіх питань. Успіхів їм!

Поки ж ми з цікавістю спостерігаємо, як обраний президент буцається з Верховною Радою з приводу термінів своєї офіційної інавгурації. Фактично мова йде про те, щоб отримати її згоду на дострокове саморозпуск за півроку до офіційних виборів.

Для вірності Зеленський вже називав депутатів «мерзотниками», яких необхідно розігнати. І чого вони ще думають? Потім, щоправда, отямився і став темнити, відповідаючи на пряме запитання журналістів, чи розпустить Раду він достроково. Але слово, як відомо, не горобець…

Півроку отримувати депутатську зарплату і мати привілеї і судовий імунітет у цей смутний час – зовсім немало, тим більше що дуже небагатьом вдасться переобратися на осінніх виборах.

Чого можна було б побажати Зеленському? У шахах така ситуація називається «цуцванг», а в житті – куди не кинь, усюди клин.

Депутати, якщо новий президент не зможе їх розігнати, навряд чи будуть відчувати до нього дружні почуття. Що таке мати вороже настроєний парламент, нехай запитає у Трампа, якщо той захоче з ним зустрічатися.

Півроку піде на бодання з Радою. Що реально можна зробити в цій ситуації? Найбільш ймовірний відповідь – втрачати рейтинг.

І ще невідомо, коли він втратить більше авторитету: коли спробує реалізовувати свої маячні ідеї з новим парламентом або коли йому буде заважати в цьому старий парламент.

Поки що взагалі жодних слушних думок від Зеленського про те, як налагодити життя в країні, не прозвучало. Лише боротьба з корупцією. Але як він має намір боротися з усім державним апаратом?

А що робити з економікою? Ресурс залишився один: продавати землю іноземцям. Але тут можна взагалі закінчити кар’єру не через імпічмент, а на вилах, тому що у селян тоді взагалі не залишиться ніяких засобів до існування.

Є ще одна видатна ідея: закуповувати американський скраплений газ. Тут вже вибухнуть міста – майдан 2014 року здасться дитячою забавкою.

Зеленський офіційно ще не став президентом, а процес втрати народної довіри вже йде повним ходом. Важко сказати, скільки відсотків рейтингу він втратив після заяви, зробленої його оточенням, про те, що буде продовжений курс Порошенко. Нагадаємо, що раніше Зеленський за цей курс обіцяв його судити.

За що люди боролися? Від обіцянок зупинити війну на Донбасі не залишилося й сліду, так само як і від намірів відновити мир з сусідами.

Сам Зеленський останнім часом, принаймні до офіційного вступу на посаду, намагається уникати незручних заяв, виступаючи в ролі якогось сфінкса без секрету, тому що про всі секрети світу вже повідали його свита і дружина.

Як би там не було, але для Сполучених Штатів ситуація на Україні вже має маргінальне значення. Це лише один з дрібних кроків глобальної зовнішньої політики, спрямованих на оточення своїх стратегічних супротивників недружніми державами.

І перше місце серед таких супротивників займає Китай. Росія на другому місці.

Китай майже з усіма сусідами є тертя. Відбувається це з явною подачі США. В першу чергу це Японія, Індія, В’єтнам, Філіппіни, Австралія.

З багатьма з цих країн Росія підтримує дружні політичні та взаємовигідні економічні відносини. Для США тут криється велика спокуса загострити відносини між КНР та Росією.

Нашим країнам вдається не дати втягнути себе в американську стратегію «розділяй і володарюй».

Між тим економічне і політичне могутність Китаю продовжує неухильно збільшуватися не тільки в Східній Азії, Індійському і Тихоокеанському басейнах, але і в Латинській Америці – регіоні традиційної вотчини США. По суті справи, з-за цього загострюється конфронтація між США і Китаєм. Чи дійде вона до відкритого військового протистояння – це питання часу.

І на цьому тлі зростають роль і значення Росії з її потужним ракетно-ядерним потенціалом. Збереження союзницьких відносин між Китаєм і Росією робить перемогу США в протиборстві зі своїм основним стратегічним суперником неможливою.

А час іде, і працює воно аж ніяк не на Сполучені Штати, які економічно все сильніше тисне Китай, а з військової точки зору – Росія.

Потопаючий, як відомо, готовий хапатися й за соломинку. Такою соломинкою для янкі в спробі будь-яким способом домогтися хоча б найменшого ускладнення відносин між Китаєм і Росією стали останнім часом Венесуела і Україна.

Але ось вперше в російсько-американських відносинах починають поступово з’являтися нові нюанси. Переговори на полях міністерської сесії Арктичної ради в фінському місті Рованіємі між С. Лавровим і М. Помпео несподівано пройшли конструктивно. Це загальна оцінка учасників переговорів. «Ми старалися зосередитися на реальній політиці. Нам це вдалося», – зазначив Лавров. На його думку, був зроблений крок вперед у розвиток тих дискусій, які відбулися між президентами РФ Володимиром Путіним і США Дональдом Трампом по телефону кілька днів тому. «Ми обговорили цілий ряд регіональних ситуацій, які знаходяться на актуальної порядку денному і в ООН, і в цілому в міжнародних відносинах, і обговорили питання, що стосуються стратегічної стабільності», – повідомив С. Лавров. Зокрема, мова йшла про ситуацію у Венесуелі.

Але от що дивно: на переговорах не була порушена тема України. Або сторони не вважали за потрібне навіть згадувати про неї.

Думається, що новий український президент повинен зробити з цього певні висновки.

Сергій Кузнєцов