Він зробив великий і страшний вибір

Адже міг же все зробити по-іншому? Звичайно міг.

Міг домовитися на рахунок себе і ближнього кола — все б дали, на багато закрили б очі і ЗМІ. Зараз ніхто б не співав лала. Не було б шквалу моськиных хамських наїздів від «цивілізованого світу». Не було б «путлеров», «сталіних», «37-х», «Північних Корей», «Гулагів», «диктаторів», «агресорів», «аннексоров».

Просто змирися: всі звірі на планеті рівні, але є тварини рівніші за інших. Так, Україна разом із Севастополем, Грузія з Абхазією, Білорусія (зі Смоленськом?) були б вже в НАТО. Але яка різниця — адже НАТО не загрожує хорошим? Наші трубопроводи згідно тридцять третього енергопакету ЄС належали б усім.

Нас не було б в Арктиці, в небесах, на землі і на морі. Ми стали набором компактних і не страшні нікому финляндий. Хоча, швидше — монголий, але це вже деталі. Були б з добре розвинутим малим перекупочным бізнесом, без всяких там заморочок з атоммашами, оборонэкспортами, роскосмосами і всього іншого, чого не можна з’їсти під пиво.

І, в принципі, багато хто б (ну крім якихось аж надто відвертих польщі) заспокоїлися. Досить покаятися за все, за всю свою історію, починаючи з динозаврів. Виплатити компенсації одному племені, віддати території іншої, визнати, що російська в іншій країні не повинен говорити російською, що ядерна зброя має бути тільки у правильних країн, що ресурси Сибіру — міжнародне надбання, що у Росії немає своєї культури, що замурзаний не повинен мати своїх інтересів…

Адже можна ж жити Горбачовим і вірити, що тебе просто обдурили: спочатку всередині, потім назовні. Світова подяка була б величезною, а відношення власного населення — ну це можна пережити. Тим більше, коли «Ехо» та «Дощ» по всіх каналах, міністр пропаганди Гусинський, замість Мамонтова — Савік Шустер, замість Кисельова — Кисельов.

Вони співали б нон-стоп: розпалися Митний і євразійський союзи? Пишайся! Ти сміливо відмовився від непотрібних форматів! Посольство США свергло і віддала на поталу юрбі Лукашенка і Назарбаєва? Пишайся! Тобі демократія дорожче старих друзів! Пішли Дагестан і Татарстан? Гордися: ти не допустив кровопролиття! Загалом, неодмінно знайшлися б, за що похвалити.

Зробити з Церкви фольклорно-туристичне гетто, ввести обов’язкову пропаганду одностатевих шлюбів прямо з ясел, вчити історію Вітчизни-Глупова за Салтиковим-Щедріним, визнати Сталіна рівним Гітлеру, СРСР — відповідальним за розв’язання всіх воєн, включаючи пунічні. Злочини комунізму, начебто ГОЕЛРО та загальної освіти, оголосити караемыми без терміну давності. Замінити підсумки Другої світової війни підсумками «холодної». Гімн країни писали б «Пуссі Райот», в мавзолеї відкрився б Макдональдс, перезагрусские перестали б бути пугалом для західних діточок, а просто милими п’яними дикунами фром сайбириа.

Це — «шлях назад в сім’ю цивілізованих народів», і він цілком міг піти за ним без особливого опору у країні. Під оплески «інтелігенції» і байдужість інших 84%.

За це пробачили б будь-які дивіденди собі і оточенню, він комфортно б правил і комфортно пішов би на пенсію, рекламувати американську піцу. Або навіть увійшов би в здалеку-наглядова рада Ексон-Біпі-Газпрому. Так навіщо…?

Потім вони його не зрозуміли. Ось всі ті, хто говорить про імперсько-тиранских амбіції, про жагу влади, слави і грошей. Він йшов наверх не з цим. Він дуже хотів бути одним з них. З маленькою, абсолютно скромною і цілком зрозумілою застереженням: не за рахунок інтересів Росії. Ну адже дрібничка — вам що, так важко? Тоді не так важливо було б, чий Крим, де пройде газ або звідки поїдуть яблука.

Виявилося — вся справа і було в цій дрібниці. І він не стерпів. Вони самі зробили його Лідером. З скромного і закритого ліберал-полковника мало не примусом перетворили у світового політичного діяча, до якого не допрыгивают і не доплевывают мстиві і дріб’язкові керівники багатих і сильних країн та альянсів.

Але більше всього хотілося б подякувати йому за те, що він повернув у суспільство цінності. Реальні, а не їх ліберальні сурогати. Про них знову можна говорити вголос, вірити в них, боротися за них і жертвувати за них матеріальним.

Так, над ними будуть сміятися. Але це як глузування гулящих дівчат над однокласницею-девственницой або п’яних гопників над спортсменом: «Вистачить з себе будувати, адже ви такі самі!». Кожен другий текст його ненависників саме про те, що б ми сиділи зі своїми скріпами на узбіччі і утирались духовністю. Тому що їм неприємна не «Тиран»: адже тираноборство — їх професія. Тим більше, якщо ніякої ГУЛАГ їм особисто реально не загрожує. Але їм неподобається виклик їх дутої претензії на моральне лідерство з запозиченим набором ліберальних догматів в кишені.

Він взяв на себе гігантський вантаж відповідальності, коли не вкотився в послужливо прокладену для нього колію: «приєднуйтесь, пан барон, приєднуйтесь!». Він йшов на великий ризик, розуміючи, що приймає рішення за всю націю. Що доведеться терпіти і втрачати, вислуховувати гидоти і чужу неприховану злість.

Що удари можуть бути і в спину. Що одні пригадають йому компроміси з олігархами, інші — компроміси з «радянськими», треті — лібералізм, четверті — не лібералізм…

Але він зробив його особистий вибір. Не тому, що він так хотів щось додати, завоювати або атакувати. А тому що вибору у його системі ціннісних координат — ніякого і не було. Йому просто не залишили.

Бо якби він вчинив інакше, він не був би тим, ким він є для всього світу — Путіним.