Перемога у Великій Вітчизняній війні кувалася не тільки на фронті. Величезну роль у боротьбі з ворогом зіграли операції ідеологічного плану. Однією з таких стала операція, відома як «Великий вальс», організована за наказом Верховного Головнокомандуючого Йосипа Сталіна в липні 1944 року. Проведена майже за рік до історичного Параду Перемоги, операція «Великий вальс» вже тоді була неминучість поразки Гітлера і торжества радянської зброї.
Які цілі переслідувала операція «Великий вальс»
Гітлерівські генерали на вулиці Горького під конвоєм бійців НКВС./Фото: magspace.ru
1944 рік у Другій світовій війні був ознаменований блискуче проведеної радянським командуванням операції «Багратіон». Влітку в результаті широкомасштабного наступу Червоної армії на території Білорусії, Прибалтики та східної Польщі війська вермахту зазнали нищівної поразки, зазнавши важких втрат бойової техніки і живої сили – близько 400 тисяч убитих і взятих у полон солдатів і офіцерів, 21 полонений генерал. Союзникам СРСР було нелегко повірити в реальність цих цифр. До того ж фюрер, прагнучи спростувати дані зведення, віддав наказ присвоїти номери і назви деяких з двадцяти шести розгромлених дивізій іншим військовим підрозділам.
Для того, щоб наочно продемонструвати військові успіхи Радянського Союзу, була розроблена і здійснена унікальна показова операція, відома як «Великий вальс», – масова хода полонених гітлерівських вояк по московських вулицях. Таке найменування акції запропонував Лаврентій Берія – за назвою популярної в той час голлівудської кінокартини. Сталін з гумором поставився до назви, заявивши, що заокеанським союзникам не завадить подивитися цей «фільм» в радянському виконанні.
Крім інформативної навантаження, операція «Великий вальс» проводилася з метою підняти бойовий дух радянських воїнів на фронті і зміцнити віру в перемогу у цивільного населення.
Як проходила організація маршу і хто «брав участь» у параді переможених
Ще до етапу кожен німецький полонений пройшов ретельний огляд. У Москву взяли тільки здорових і здатних пересуватися самостійно./Фото: pics2.pokazuha.ru
Відбір гітлерівців для участі у «Великому вальсі» розпочався у липні 1944 року в обстановці суворої секретності. 57 600 осіб були доставлені з таборів для військовополонених на залізничні станції білоруських міст Бобруйськ і Вітебськ. Під охороною особового складу спеціальних конвойних дивізій військ НКВС 40 ешелонів з німецькими солдатами й офіцерами, серед яких – 19 генералів, прибули в Москву.
Полонених розмістили на території міського іподрому і стадіону «Динамо». Для проходження маршу їх розділили на дві групи. Як би повторюючи обертання у вальсі і цим підкреслюючи назва операції, рух колон полонених німців повинно було проходити по колу – Садовому кільцю.
Першій групі (близько 42 тисяч чоловік) чекав шлях по вулиці Горького, а потім по Садовому кільцю до Курського вокзалу за годинниковою стрілкою. Очолювали ходу воєначальники вермахту, за ними слідували офіцерські чини і рядові. Хода колони тривало дві з половиною години. Друга група (близько 15 тисяч) також пройшла по вулиці Горького до Садового кільця і попрямувала за ним проти годинникової стрілки до станції Канатчиково Окружної залізниці. Учасники цієї групи знаходилися на марші більше чотирьох годин.
Замикали процесію поливальні машини. Це було продиктовано санітарно-гігієнічним міркуваннями, так як вулиці столиці були в буквальному сенсі слова загиджені. Справа в тому, що для підтримки сил зголоднілих полонених ситно нагодували перед «парадом», і у багатьох шлунки не витримували жирної їжі. Крім того, полив мостових був ще й символічним актом змивання нацистської бруду із землі.
Як поводилося населення під час проходження колон гітлерівських вояк
«Ось ви і потрапили в Москву!» – лунало з натовпу громадян, що заполонили тротуари, щоб своїми очима побачити гітлерівських вояків, котрі мріяли увійти в радянську столицю переможцями./Фото: mtdata.ru
Згідно з рапортом Лаврентія Берії, марш нацистських військовополонених, названий у народі «парадом переможених», пройшов без ексцесів. Присутні на вулицях Москви люди не робили спроб фізичної розправи над конвоїрами, обмежуючись вигуками «Смерть Гітлеру!», «Смерть фашизму!».
Однак, спогади очевидців дещо розходяться з цією заявою. За словами свідків події, населення созерцало проходження колон без особливих вигуків. На полонених дивилися з презирством, але разом з тим і з часткою жалю, викликаної їх убогим зовнішнім виглядом. Вищі військові чини йшли в мундирах і з нагородами, залишеними ним відповідно до умов капітуляції. А ось рядовий склад представляв собою жалюгідне видовище.
Хто диригував «Великим вальсом» у Москві і як склалася подальша доля організаторів «параду переможених»
«Парад» закінчився до сьомої години вечора, коли всі полонені розмістилися по вагонах і були відправлені до місця укладання./Фото: img-fotki.yandex.ru
До організації проходження полонених нацистів по столичних вулицях були залучені надійні і відповідальні службовці різних родів військ. Так, охорону іподрому і стадіону «Динамо», де розмістили німецьких військовополонених перед маршем, забезпечували караули 36-ї дивізії конвойних військ НКВС під командуванням полковника Івана Івановича Шевлякова. Йому ж було доручено конвоювання колон і запобігання актів насильства по відношенню до полонених на всьому шляху прямування. Розробка заходів з проведення «Великого вальсу» лягла на Наркомат внутрішніх справ, зокрема – на генерал-полковника Аркадія Миколайовича Аполлонова. Відповідальність за проходження гітлерівських вояк вулицями столиці було покладено на генерал-полковника Павла Артемійовича Артем’єва, командувача військами Московського військового округу.
Згодом долі цих людей склалися по-різному. Іван Шевляков був удостоєний звання генерал-майора. У відкритому доступі про цю людину дуже мало інформації, так як у повоєнні роки він мав відношення до секретних проектів, пов’язаних з ракетно-ядерними розробками. Аркадій Аполлонов в 46-річному віці був звільнений в запас з посади заступника міністра держбезпеки по управлінню військами. У 1978 році помер, похований на Кунцевському кладовищі в Москві. Павло Артем’єв після смерті Сталіна був направлений для подальшого проходження служби в Уральський військовий округ з пониженням у посаді. Вийшов у відставку в 1960-му, після смерті в 1979-му був похований на Новодівичому кладовищі.
Взагалі друга світова війна була сущим пеклом, як для її учасників, так і для мирних жителів. Але найбільшим кошмаром було те, що творилося в полоні з радянськими жінками-військовослужбовцями.
Thanks!
Our editors are notified.