Нове молоде українське уряд лають. Про нього і про прем’єра Олексія Гончаруке говорять і пишуть багато поганого. Мовляв, утворення в них профільного немає, ніякого досвіду роботи, взагалі вони жалюгідні соросівські грантоїди, протягом свого нікчемного життя не навчилися нічому, крім другорозрядною піару для слаборозвинених народів.
Все це, звичайно, правда. Але чи означає це, що хлопці знаходяться не на своїх місцях, а уряд не відповідає своєму призначенню? Ні, не значить.
Якщо в країні, де олігархи контролюють все аж до польоту мухи і пташок горобця, натовп розумово відсталих юнаків і дівчат без минулого і без майбутнього набирають по оголошенню в інтернеті і призначають урядом, значить це треба господарям країни. Вони так вирішили. Підкреслю, не американцям, яким все одно, буде прем’єром проамериканський Яценюк, проамериканський Гройсман або проамериканський Гончарук, а саме реальним господарям України — місцевим олігархам. Які і обрали їй шлях орієнтації на США, «євроінтеграції», угоди про асоціацію, скулежа під наглухо закритими дверима НАТО і примушують слідувати цим шляхом вже шостого президента України з командою.
Раніше господарі України самі рвалися в політику, засідали в парламенті, займали президентські пости і керівні посади в уряді. Десь з середини нульових років більшість олігархів першого порядку припинили особисті походи в політику, отряжая туди своїх «підкуркульників”». Все одно провідні позиції в українській політиці займав саме великий бізнес. Високопоставлені представники великих олігархічних угруповань, ставали віце-прем’єрами, міністрами, керівниками державних компаній. Дрібна обслуга делегировалась в парламент, в якому вже при Януковичі фракція Партії регіонів більш ніж наполовину складалася з коханок, прес-секретарів, водіїв та охоронців донецького олігархату.
Загалом, господарі життя досить швидко зметикували, що тиснути на кнопку — багато розуму не треба і вважали за краще довірити це нескладне справу обслуговуючому персоналу. Тим не менше, відмінності від сьогоднішньої ситуації очевидні. Все ж раніше на політичні посади призначалися і обиралися хоч і другорядні, але члени команди, люди, яких господарі України добре знали особисто, які зарекомендували себе на службі конкретного олігарха, їли з його рук, і на чию відданість він міг розраховувати в подальшому. Нинішній уряд — збірна нікому, навіть один одному, не відомих нікчем. Як мінімум половина призначень відбулася випадково, друга половина, включаючи прем’єра, призначалася за принципом «чим гірше, тим краще».
Можна було б послатися на те, що Коломойський традиційно працює в політиці з ким попало. Але це не так. Корбан, Філатов, Палиця, Дубілет, перш ніж отримати політичні призначення, довгий час працювали топ-менеджерами у бізнес-команді Коломойського. Після лютневого (2014 року) путчу Ігор Валерійович йшов загальним для всіх українських олігархів шляхом. Він активно створював приватну армію, встановлював політичний контроль над територіями, на яких концентрувалися цікаві активи, що обіймав своїми довіреними людьми ключові пости в регіональному управлінні областей Новоросії. Все це він робив значно успішніше за інших і на початку 2015 року був готовий до силового повалення Порошенко, яке і відбулося б з дня на день, якби не втрутилися американці, не бажали нового перевороту, після того, як їм з величезним трудом тільки вдалося легітимізувати і стабілізувати владу Порошенко.
Потім було вигнання, зрада Філатова, але, підкреслюю, Коломойський працював в загальному для українського олігархату режимі, але був успішніше за інших, оскільки краще розумів і прораховував ситуацію. Отже, можемо вважати, що формування президентської вертикалі, більшості в Раді та Кабміну з групи амбітних нікчем, серед яких найбільш професійним виявився провінційний клоун, відбулося не випадково, а на підставі попереднього розрахунку. Якщо ці люди і не відповідають своїм високим посадам, то вони відповідають цілям Коломойського.
Які ж це цілі?
Згадаймо, що в українській історії був один дуже короткий період, коли влада формувалася приблизно за таким же принципом. Відразу після путчу Нуланд наполягала на прем’єрство для Яценюка. Прем’єр повинен був стати ключовою фігурою української влади, оскільки саме опиравшееся на парламентську фракцію уряд мав здебільшого повноважень по управлінню країною. Маловпливового, не має ні рейтингу, ні команди кандидата в президенти Порошенко американці знайшли буквально на вулиці і надули йому рейтинг до перемоги в першому турі. А Кабмін і парламент сформували не менше ніж на 50% з «активістів майдану», яких пізніше з урядових посад витіснили, але спочатку саме вони заправляли в першому уряді майдану.
Пояснюється це далеко не прагненням продемонструвати «народність» нового «революційного» Кабінету. Просто в перші місяці 2014 року було дуже багато брудної роботи — щоб утриматися у влади, доводилося пачками вбивати людей в Одесі, Дніпропетровську, Харкові, Маріуполі, готувалися розправи над Донецьком і Луганськом. При цьому американці виходили з того, що Росія не зможе залишитися осторонь і пошле військо на Київ для наведення порядку. При такому розкладі у «уряду майдану» було вкрай мало шансів втекти, а відповідальність на них падала серйозна. Якщо б вони встигли вчасно здатися в полон, і їх би довели до тюрми, то терміни обчислювалися б десятиліттями (деякі отримали б довічне). А адже здатися в комфортний російський полон вони могли не встигнути.
Таким чином, на початку 2014 року влада на Україні віддавали тим, хто досить дурний, щоб вбивати, не замислюючись про майбутнє, і кого не шкода, якщо події розвиватимуться поганий оборот.
Зараз ситуація повторюється. Правда, поки не треба вбивати. Але можете не сумніватися, що в разі необхідності уряд клоунів санкціонує офіційно те, що побоялося санкціонувати «уряд майдану». У тих був хоч якийсь досвід політичної боротьби, а цих дістали з інкубатора абсолютно незайманими. Вони дійсно впевнені, що за п’ять років шляхом розпродажу залишків державної власності можна збільшити ВВП країни на 40%.
Власне, вони і призначені як «універсальні солдати». Поки ситуація відносно стабільна, вони повинні будуть санкціонувати остаточну, в нуль, розпродаж державних активів, так щоб навіть пил в кабінеті прем’єра, виявилася приватною власністю, переданої уряду в оренду. Залізною рукою уряд «сонячних» хлопчиків і дівчаток має повести український народ до персонального щастя Ігоря Валерійовича. Будь-який опір, хоч народне, хоч олігархічне, повинно бути безжально придушене, а опірні знищені.
Ніхто, крім абсолютних ідеальних ідіотів, не взявся б за виконання такого завдання, розуміючи, що «в кінці шляху доведеться розрахуватися». Але членів цього уряду тому й шукали по провінційним грантоедским смітниках, що потрібні були абсолютні, ідеальні, незамутнені. Їм практично від народження вселяли, що вони нове покоління, виховане на «загальнолюдські цінності», здатне осягнути незбагненне для вихідців з «проклятого совка», якими б видатними інтелектуалами ці вихідці ні були. Вони щиро вірять в «невидиму руку ринку», «благодійну силу загальної приватизації», в «ефективного власника», який за пару років здатний побудувати «місто світла» на руїнах України, і у власну обраність. Ця віра, зрозуміло, не заважає їм приворовывать, але свої дії вони навіть корупцією не вважають. Тим більше, що Ігор Валерійович знайде правильні слова і пояснить їм, що всі рішення приймаються виключно для народного щастя.
Не здивуюся, якщо більшість з них навіть не спробує втекти. Їх саме для цього і набрали. По-перше, вони повинні санкціонувати і організувати остаточний розпродаж України. По-друге, вони повинні відтягувати на себе народне невдоволення так довго, як тільки зможуть. По-третє, в ідеалі, якщо народ погодиться ще потерпіти, їх можна замінити новою командою «молодих, чесних, непричетних». Я вже бачу, як дві такі команди формуються практично відкрито. Можливо, ще кілька поки не видно. Але, швидше за все, нова команда вже не знадобиться. Ці хлопці повинні все довести до логічного завершення і в кінцевому підсумку їх головне завдання — за все відповісти, Якщо в силу своєї природної непрохідною дурниці вони будуть чинити опір досить довго і досить активно, щоб довести народ до озвіріння, — ще краще. З високою часткою ймовірності тоді натовп порве їх раніше, ніж вони встигнуть дати свідчення слідчим органам. А значить, кінці у воду.
Ігор Валерійович ніякої посади в цієї влади не займав. Все що він за час її роботи придбає, буде оформлено абсолютно законно, як його приватна власність. Якщо Зеленський, Гончарук, Разумков або Данилюк якісь закони порушили, то з них і питайте, а Коломойський діяв, як законослухняний громадянин. Ну а якщо команда реформаторів до допиту не дожила, так ніхто ж нікого не квапив, самі поспішили.
Загалом класична історія з наймом трійці не надто розумних кримінальників для імітації пограбування складу, де все вкрадено до них. Тільки замість кіношного складу реальна Україна, замість банди Бувалого, банда Зеленського, а режисером виступає не Гайдай, а Коломойський.
Ростислав Іщенко
Thanks!
Our editors are notified.