«Зброя Судного дня»: російський підводний флот тихо ступив у нову епоху

Як Росія без зайвого галасу повертається «воду» під свій контроль

Не секрет, що на Заході звикли думати про себе як про лідерах технологічного прогресу. Все найкраще, що тільки може бути, англосаксонська пропаганда звикла приписувати за авторством західних країн. А тому не дивним був той шок, який показав себе після торішнього звернення президента Росії Федеральним зборам.

Проривні зразки російської бойової техніки виявилися настільки вище і досконаліше існуючих на Заході аналогів, що донедавна викликали стійку недовіру і скепсис фахівців з тієї сторони.

Зокрема, представники західних ЗМІ невпинно перепитували, невже те, що «Посейдон» (підводний безпілотний дистанційно керований стратегічний дрон) здатний розвивати швидкість до 200 вузлів і занурюватися на глибину до 1 км, правда? Тут же, як правило, перепитуючи, а не голий чи це піар?

На це російські фахівці спокійно відповідали, що Росія і так завжди була попереду в аспектах підводного суднобудування. Ще в 1985 році на 685-му проекті «Плавець» (АПЛ «Комсомолець») вдалося зануритися на глибину понад 1000 метрів. А це було 30 років тому. На це йшли ще більш округлені очі і ще більш недовірливі погляди. Погляди від журналістів та інших людей, яким все життя розповідали про тотальне технічному перевагу Заходу над Москвою.

Крім того, швидкість 200 вузлів (370 км/ч) також була для підводних апаратів СРСР досяжна. Мова йде про другий половині 70-х років і кавитационной ракети-торпеди «Шквал».

Звичайно ж, це не скасовує того факту, що для створення «Посейдона» довелося подолати багато складні технічні та технологічні перешкоди і зробити прорив. Зрештою, розміри «Посейдона» куди суттєвіше, а завдання складніше, але в цілому при знанні цих достовірних фактів здивування Заходу було б необґрунтованим. Але оскільки ЗМІ Британії та США витратили роки на те, щоб створити тотальний інформаційний вакуум, де Захід — лідер усіх без винятку галузей, недовіра англосаксів зрозуміти не складно. Нікому не подобається, коли міф про винятковість лопається на очах.

До речі, рекорд швидкості підводного човна також досі належить Радянському Союзу: 40 років тому човен 661-го проекту К-162 «Золота рибка» розвивала швидкість до 44,7 вузла.

А адже є ще багато в чому засекречені атомні глибоководні станції (АГС), чия відома з радянських часів робоча глибина становить один кілометр, а для наявних у флоті в наші дні зразків спеціалістами згадуються цифри і до двох-трьох тисяч метрів.

Плюс до всього, зовсім недавно, 23 квітня 2019 року на воду було спущено унікальна російська підводний човен «Білгород». «Морський монстр» і «Зброю Судного дня», як її тут же охрестила міжнародна преса.

Найдовша в світі субмарина, здатна знищувати цілі міста дійсно викликає захоплення своєю хищностью. Та The Times не випадково називає день її безпосереднього узвозу «початком нової ери для флоту РФ».

«Бєлгород» — материнський носій новітніх підводних БПЛА «Посейдон», яких у світі також називають кращими безпілотниками у своєму класі.

Іншими словами, сьогоднішній день ясно показує, що КДБ, потім ФСБ та інші російські спеціальні служби не даремно їли свій хліб, а ключові компетенції, незважаючи на кроки Британії, США та інших країн Заходу, все ж вдалося зберегти.

На цьому тлі іронічним виглядає нещодавня заява американського посла в Москві Джона Хантсмана, який сказав днями, що «розгортання угруповання авіаносців ВМС США в акваторії Середземного моря «покликане стати сигналом для Росії», а кожне судно такого роду «еквівалентно сотні тисяч тонн міжнародної дипломатії».

З цитат Хантсмана явно випливає, що бойові можливості цих судів США розцінюють як вагоме доповнення до дипломатичних зв’язків і тиску на Москву, от тільки хто і на кого чинить більший тиск, питання відкрите.

Справа в тому, що авіаносці США в Середземному морі вже знаходяться під контролем Військово-морського флоту РФ, зокрема, атомних підводних човнів. Така доктрина і практика наших ВМФ. В її рамках авіаносці будь-якої країни і скрізь, де від них може виходити потенційна загроза, не залишаються без супроводу ударних російських субмарин. Як тільки з’являються авіаносці, з’являються і російські АПЛ.

Крім того поява «Калібрів», «Цирконів» та інших новітніх засобів ураження, від яких у систем ПРО АУГ захисту немає, ясно прояснюють і ту ситуацію, при якій авіаційні групи покликані «натиснути на Росію», чомусь опинилися дислоковані як можна далі від нашої країни.