Українські націоналісти готуються до нових барикад. Вони закликають вбивати ворогів України і згуртувати ряди в боротьбі з «проросійським реваншем»
В неділю 30 червня українські націоналісти відзначили «звільнення Львова» — так вони називають взяття міста нацистськими військами в 1941 році. Вони пройшлися маршем по столиці Галичини, а після цього на мітингу їх лідери зробили ряд заяв, які можуть свідчити про підготовку ультраправими державного перевороту.
«Ми з вами візьмемо ситуацію в свої руки і переламаємо її у правильному напрямі. По всій Україні у людей доброї волі, на жаль, зараз домінує невпевненість і страх перед майбутнім. Я хотів би сказати, що це виклик. І нехай цей виклик нас не паралізує, а мобілізує. Це головне зараз: зібратися, тримати лад плечем до плеча, щитом до щита. Нас з вами не так вже й мало. По всій Україні 300 тис. одних тільки учасників бойових дій», — зазначив, зокрема, один із членів «Свободи» Юрій Михальчишин.
Gepostet von Юрій Михальчишин am Sonntag, 30. Juni 2019
За його словами, одні лише атошники навряд чи б змогли щось зробити без допомоги тилу, всіх тих, хто допомагав українським солдатам своїми грошовими переказами і підтримкою.
При цьому в самому початку своєї промови львів’янин Михальчишин поскаржився, що його земляки у себе вдома почуваються чужими: на вулицях все більше російської мови, що у нього викликає неприйняття.
«Я не знаю, що буде далі в контексті виборів як таких. Але я точно знаю, що ми з вами у межі, коли нам доведеться згадати слова великих попередників і вождя Євгена Коновальця: «Не словами будемо з’ясовувати суть невмирущої ідеї». І це для нас покажчик. Кожен з вас буде потрібен нам восени. Восени проросійська шваль буде пробувати брати владу в свої руки де-юре і де-факто. І нам, не комусь іншому, доведеться зупиняти в парламенті біля трибуни і на вулиці. Час мітингів проходить. Час барикад наближається», — заявив Михальчишин.
Він закликав до розправ з інакомислячими.
«Якщо використовується слово «валити», то нехай це буде не куди, а кого — ворогів України, тих, хто хоче здати нашу армію, тих, хто хоче здати нашу перемогу. Цього ми їм зробити не дозволимо», — заявив він.
Михальчишин закликав націоналістів і співчуваючих їм об’єднуватися.
Його слова можна було б вважати позицією однієї людини, якби подібні настрої не були популярні і серед інших націоналістичних лідерів.
Передчуття старих радикалів
Ігор Мазур, відомий під псевдонімом «Тополі» (тополя по-укр.) — відома і навіть легендарна особистість серед українських націоналістів. З ранніх дев’яностих він член УНА-УНСО*. Мазур навіть воював в Абхазії в складі підрозділу українських націоналістів «Арго», за що у 1993 році був нагороджений президентом цієї країни Едуардом Шеварднадзе орденом Вахтанга Горгасалі 3-го ступеня.
У 2013 році Мазур став одним з лідерів «Правого сектора»*. Зараз він — заступник голови партії УНА-УНСО*, а також голова громадської організації «Межиморье», що об’єднує українських і закордонних націоналістів. Крім того, він балотується в народні депутати по 95-му округу, що в Ірпені під Києвом. Загалом, Мазур — авторитетна людина серед старих українських націоналістів, а також тих, хто став симпатизувати ультраправим після Майдану. Мазур, як і Михальчишин, впевнений: Україну чекають потрясіння.
«Відкрийте очі ті, кому все по…. Осінь буде гаряча, якщо ці гади стануть депутатами», — попереджає він.
З урахуванням досвіду Мазура, який брав участь не в одному протистоянні на Україні і в інших країнах, до його слів варто поставитися серйозно.
Інший націоналіст — Микола Коханівський, який десять років тому пошкодив пам’ятник Леніну у Києві, в 2013 році знесений націоналістами, закликає своїх соратників об’єднатися і розпочати нову хвилю «національно-визвольної революції».
«Наша боротьба триває: символи повинні бути тільки українські, вата повинна бути страчена або повинна отримати великі терміни, Московський патріархат повинен бути заборонений. Це першочергові завдання нової хвилі Національно-визвольної революції», — пише він у себе в Facebook.
Кохановський, так само як Мазур та інші українські націоналісти, впевнений у тому, що прихід до влади нового президента України Володимира Зеленського та його команди — це «проросійський реванш».
При цьому радикалів в їх прагненнях підтримує частина української інтелігенції.
Право меншості на повстання
Журнал «Український тиждень» — один з найстаріших суспільно-політичних глянцевих журналів України, що виходять українською мовою. До нього подібним, сучасним суспільно-політичним щотижневим журналом був «Новинар», однак американський інвестор закрив його в серпні 2008 року. Повинно бути, тоді в «Тыжне» радісно відкривали пляшки з шампанським, оскільки більше конкурентів у них тоді на ринку не залишалося. Тепер подібних видань більше.
При цьому у «Тыжня» репутація націонал-патріотичного і популярного видання в української інтелігенції. Деякі з його колишніх журналістів прославилися як бійці націоналістичних батальйонів. Серед таких, наприклад, Валерія Бурлакова.
26 червня вийшов черговий номер журналу, на якому зображувався знесення пам’ятника імператриці Катерині II в Одесі — поки ще не виконана мрія всіх українських націоналістів. Авторську колонку головний редактор журналу Юрій Макаров присвятив Грузії, а точніше — русофобским акцій та протестів у цій країні. Але не забув Макаров і про Україну, порівнявши обидві країни.
«Демократія — влада більшості. Більшість право, це аксіома сучасного світу. Адже інакше «Тріумф волі». Але це правило діє тільки на пологих ділянках історії. У момент кризи народ реалізує право на повстання, jus resistendi, яке з часів раннього Середньовіччя вважається частиною природного права. Воно зафіксовано в Загальній декларації прав людини, проголошеної ООН в 1948 році, в конституціях багатьох країн. Але у повстанні ніколи не бере участь цілий народ. Це прерогатива пасіонаріїв, небайдужих громадян, кажучи сучасною мовою — активістів. Тобто протест — це завжди справа меншості. І це теж основи демократії», — пише Макаров.
Він стверджує, що і в Грузії, і в Україні відбулося «гібридне втручання Росії грошима, ідеологічною диверсією і підтримкою свідомої або безпринципною п’ятої колони». Мовляв, через це голос активного меншини не вдається почути до чергової події, яке і служить каталізатором протесту.
Завершує свою колонку Макаров словами, які можуть бути розцінені як заклик до підготовки повалення влади.
«Рано чи пізно, а з урахуванням стилістики наших миротворців і пацифістів швидше рано, ніж пізно, вони допустять чергову фатальну несмак, і це українці їм вже не спустять. Важливо не втрачати тонус і бути готовими», — пише главред «Тыжня».
Макаров не самотній у своєму неприйнятті нової влади. Відома українська письменниця Оксана Забужко активно поширює у себе на сторінці в Facebook відео протестів проти нової влади. Про нового президента вона висловлюється з презирством.
«”Читай книжки, не будь як Вова”, — так можна було б сьогодні, для наочності, назвати цю лекцію (у 2 частинах). Втім, записана вона ще минулого літа, коли загроза «вовизации» мало кому на Україні здавалася б головним цивілізаційним викликом, і щира віра цілого нашого «обманутого покоління» постмодерну в те, що на президента можна вивчитися за сто днів, як на курси «Програмування для кожного», мало кого ще лякала», — анонсує Забужко свої виступи.
Безумовно, загрози реваншу і революції як з боку націоналістів, так і з боку української інтелігенції можна було б списати на звичне бажання нагадати про себе. Однак не варто забувати літо 2013 року. Тоді в таборі в Зарваниці голова «Тризуба»* Дмитро Ярош, виступаючи перед учасниками річного тренувального табору націоналістів, заявив:
«Найближчим часом, я підкреслюю, найближчим: може, в цьому році, може, в наступному — ваш досвід, ваша дисципліна, ваша згуртованість, ваша цілеспрямованість будуть потрібні нашому народові. Наближаються ті часи, про яких ми, можливо, всі ці двадцять років і мріяли».
Його слова виявилися пророчими. Через півроку Україну охопили масові протести, а через деякий час тодішній президент Віктор Янукович змушений був тікати з країни.
* Діяльність організацій заборонена в РФ
Thanks!
Our editors are notified.