Від Росії вимагають саморазвала на благо Євросоюзу

Навіщо французи знову завели стару шарманку про колосальні борги Парижу ще з царських часів

У Франції знову заговорили про гроші, які начебто заборгувала їй ще царська Росія.

Мова йде про державні облігації, які царські залізничні компанії почали випускати в 1867 році, забезпечивши їх золотом. Протягом 30 наступних років французькі промисловці вклали в них близько 15 мільярдів франків (що в перекладі на сучасний курс становить 53 мільярди євро). Однак у 1918 році Володимир Ленін відповідним указом анулював цю заборгованість перед французькими інвесторами.

І ось тепер, через понад 100 років після тих подій, депутат національних зборів Франції Франсіс Веркамер направив міністру з питань державної служби та бюджету Жеральду Дарманену запит, в якому попросив роз’яснити, які заходи французьке уряд готовий прийняти, щоб остаточно вирішити питання про російських виплати за облігаціями царських часів.

Примітно, що ще 27 травня 1997 року уряди двох країн уклали договір, за яким уряд Росії виплатила Франції в рахунок погашення цих облігацій 400 мільйонів доларів. З тих пір це питання на офіційному рівні вважався закритим. Однак месьє Веркамер наполягає на тому, що здійснені виплати не відповідають реальним сумам, так що онуки та правнуки розорених власників облігацій Російської імперії залишаються потерпілими.

— Це питання піднімається тому, — пояснив кореспонденту «СП» експерт з Франції, провідний науковий співробітник Інституту Європи РАН Сергій Федоров, — що там існує неурядова організація, що об’єднує нащадків власників цих облігацій. Час від часу вони виявляють своє невдоволення і ставлять питання про недостатню компенсації втрат. Їх бажання здерти з Росії побільше по-обивательсько зрозуміло, адже дуже багато французів відчувають себе з економічної точки зору, м’яко кажучи, не дуже добре. Але з юридичної точки зору це питання було закрито ще за Єльцина. Не думаю, що уряд Франції знову потягне це питання на політичний рівень, тим більше що реакція Росії тут буде однозначною.

Крім того, тиснути на Росію сьогоднішню через понад століття після виникнення проблеми ще й низько з морально-етичної точки зору.

— Чому ж?

— Давайте згадаємо хоча б, яку роль зіграв російський експедиційний корпус для Франції під час Першої світової, допомагаючи їй вистояти в боях з канцлеровской Німеччиною. Сам маршал Фош, один з героїв тієї війни говорив: якби не росіяни, Франція навряд чи встояла б. Так що, якщо хочете, ми руською кров’ю віддали ті борги.

І це я ще не говорю про Другу світову війну та інші події. Так що позиція французького депутата як мінімум негідна.

— А чи не криється тут якийсь політичний підтекст? Чи Не є це спроба створити якийсь прецедент, після якого з Росії почнуть вимагати контрибуції всі, кому не лінь. З часів Льодового побоїща?

— Ну, ми, в свою чергу, можемо, наприклад, чисто гіпотетично виставити рахунок за наслідки наполеонівського навали. Якщо доводити ситуацію до абсурду, сюди за вуха можна притягнути будь-яку ситуацію. І Куликовську битву в тому числі. Прибалти нам, наприклад, мріють пред’явити якісь багатомільярдні доларові рахунки за нібито «радянську окупацію».

Але, вважаю, розсудливі французькі політики чудово розуміють, що всі ці ігри неурядових організацій пов’язані, по всій видимості, з настанням яких-то сезонних політичних загострень. І не варто шукати тут якихось прихованих смислів і таємних змов, все насправді набагато простіше.

Втім, глава Лабораторії соціально-політичних технологій Олексій Неживий впевнений, що це не зовсім не нешкідлива примха, а один з інструментів впливу на противника, який показує загострення пристрастей, киплячих в сучасному світі.

— Коли глобальна неоліберальна економіка почила, за фактом життя за рахунок майбутніх поколінь стала неможливою, просто друкуючи гроші, — пояснив він свою точку зору. Сама модель Євросоюзу виявилася неефективною. Тому що ви спочатку об’єднуєтеся, а потім розкажете, що не можете підтримувати національного виробника. Та й багато чого ще не можете робити. Але при цьому ви ж повинні забезпечити в країні відповідний рівень проживання населення!

У підсумку все це призвело до предбанкротному станом багатьох частин Євросоюзу. І світ постав перед дилемою, яка вже була на початку 90-х.

— У чому ж вона?

— Коли розвалився СРСР, у західних країнах настала епоха економічного розквіту. Тому що багато наші уми витекли за кордон. І зараз рівно те ж саме, питання тільки в тому, хто увірветься першим — США, Європа, Росія чи Китай.

Болівар, як відомо, не витримає двох, але тут вже четверо. І світ, в його нинішньому економічному стані, елементарно не може існувати далі рівноважного. Тут потрібно кардинально міняти всю систему міжнародних відносин, або, висловлюючись фігурально, когось вбити.

Раніше, наприклад, вихід шукали в ході глобальних воєн. Але тепер фізично воювати проблематично. Та й боязно, бо є зброя масового ураження. Всі ж розуміють, що навіть якщо конфлікт зав’яжеться з застосуванням звичайного озброєння, він дуже скоро переросте у війну з використанням ядерних ракет. В якій переможців не буде. І світові еліти до такого кроку не готові.

Тому в хід йдуть ось такі методи: давайте, мовляв, Росію не ракетами завалимо, а претензіями та позовами! Ось така гібридна війна.

— Але при чому ж тут саме Франція? Адже це історично наш геополитечский союзник у багатьох світових конфліктах…

— Судячи з того, що зараз відбувається в Європі, стає зрозуміло, що Другу світову війну Старий світ програв начисто. Я вважаю, що Євросоюз, як і Японія, досі перебуває під військовою і політичною окупацією США.

Природно, французи, як одне з найбільш слабких економічних ланок, керуються з-за океану. Французьке лобі так чи інакше пов’язане з Америкою, і робить ставку на те, щоб у черговий раз «піднятися» і пожити за рахунок Росії. Правда, цей шматок вже не такий жирний, яким був Радянський Союз, але тим не менш.

Росію ж якось треба демонізувати, тому що, повторюся, хтось повинен впасти. Але від Америки Євросоюз зараз залежить більше, так що піти проти неї не може. Та й для збереження існуючого порядку речей, до якого в Європі звикли, США важливіше.

— Що ж, нас зовсім нема кому підтримати в Європі?

— У Франції за нас «Національний фронт» на чолі з Марін Ле Пен. У Німеччині нашу сторону тримає Сара Вагенкнехт і її Ліва партія Німеччини (ЛПГ). Так що без підтримки не залишимося.

— Деякі історики, і серед них — публіцист Петро Мультатулі, дотримуються думки, що коль скоро від Росії вимагають погашення царських боргів, значить, вважають її правонаступницею тієї імперії. Отже, побічно визнають і незаконність виходу Прибалтики зі складу держави, а також інші територіальні гарантії. Не можемо ми таким чином сказати: добре, ми доплатимо спадкоємцям царських облігацій. Але натомість вимагаємо відновлення Росії в межах тієї самої царської імперії. Скажімо, до моменту початку першої світової війни?

— Привід, звичайно, цікавий, але він підійде скоріше для якогось філософського піару, ніж для реального втілення. В існуючій економічній реальності нашому населенню це нецікаво. На міжнародному рівні ми, звичайно, можемо заявити, що нам належить Фінляндія. Але тільки ворогів собі наживи в особі фінів.

Частина Польщі теж можна оголосити російської, але навіщо? У Польщі, політично украй недалекоглядною, і без того антиросійська істерія.

Так що набагато краще було б надрукувати кілька партій роману «Оцеола — вождь семінолів», і відправити нашим заокеанським «друзям». Щоб ті подумали і переосмислили проблему знищення індіанців. А німцям принагідно можна нагадати про знищення споконвічного населення Пруссії.

Андрій Захарченко