На знаменитий Пакт Молотова-Ріббентропа і секретних протоколах до нього – не відписався тільки ледачий. Не тисячі – мільйони сторінок досліджень написані і дисертацій захищено по цій темі, будь-який поважаючий (і навіть не поважаючий себе європейський політик обов’язково плюнув на документ і висловив своє «фе» злочинній змові двох кривавих диктаторів.
«Біль і несправедливість не забудуться ніколи. В цей день ми віддаємо данину пам’яті жертв сталінізму і нацизму. Ця пам’ять змушує прагнути до історичної справедливості…», — сказано в заяві глав МЗС Румунії, Польщі і Прибалтики в честь ювілею Пакту Молотова-Ріббентропа.
Досить дивна компанія підібралася, якщо неупереджено дивитися на історичні результати підписаного 80 років тому документа.
Безумовно, можна зрозуміти невдоволення Польщі, яка втратила в результаті так звані «Креси креси» – землі Західної України та Білорусії. Зрозуміло і участь Румунії, у якої відібрали ту саму Бессарабії (нині частина Одеської області). І Естонії і Латвії, позбулися своїх диктаторів. Але, наприклад, Литва – зовсім інша справа. Стогнати про роках «радянської окупації», змінила влада вешавшего комуністів нациста Сметоны можна, але от “прагнути до історичної справедливості” як-то невместно.
Якщо вже литовські політики засуджують підписання Пакту та його наслідки, то зробіть то, що в ваших силах. Поверніть відібрані у поляків території «за належністю», відновіть ту саму «історичну справедливість», за втрату якої рыдаете донині.
У Варшаві по достоїнству оцінять жест і з задоволенням повернуть собі «споконвічно польські» землі, які за «Договором про передачу Литовській Республіці міста Вільно і Віленської області та про взаємодопомогу» від 10 жовтня 1939 року були передані Радянським Союзом Литві. А це для крихітної республіки зовсім не маленька територія – 6909 км2 з 490 тисячами жителів на момент передачі. І Вільнюс сьогодні – столиця держави!
До речі, мало хто знає, але Литва отримала від «кривавого диктатора» ще й кілька тисяч квадратних кілометрів Білоруської РСР. В кінці 1940 року ЛитССР відійшла велика частина Свенцянского і частина Островецкого районів УРСР, а також ряд прикордонних земель, включаючи Друскенікі – знаменитий нині литовський курорт Друскінінкай.
Було б справедливо, засуджуючи «радянську окупацію», повернути Білорусії 2600 км2.
Втім, полякам теж варто було б пам’ятати про те, що в якості компенсації за відібрані у неї землі, товариш Сталін подарував їм майже 25% території Німеччини в межах 37-го року. І хоча влада НДР билися як леви, Польщі подарували прекрасно облаштовані найбагатші землі на схід від лінії Одер-Нейсе: частина Західної Прусії, частина Сілезії, Східної Померанію і Західний Бранденбург, колишній Вільне місто Данциг, а також округ Щецин на захід від річки.
При цьому поляки ще й виселили звідти місцеве німецьке населення, завбачливо позбавивши людей можливість забрати своє майно. Чого не сталося б без осуждаемого ними Пакту.
На тлі підписантів значно тихіше ведуть себе Словаччина та Угорщина. Свої підписи під прокламацією вони не ставили, хоча частина нинішньої України в Закарпатті цілком можуть претендувати і теж посилатися на наслідки Пакту Молотова-Ріббентропа, який визначив кордони «життєвих інтересів СРСР».
Якраз з цих країн і варто було б брати приклад політикам і політиканам України. Але немає, з завидною завзятістю при всіх владах і після всіх майданів Київ не перестає проклинати «Поради», Сталіна і згаданий Пакт. Особливу пікантність прокльонів надають беруть участь у цьому хорі галицаи. Яким якраз молитися треба укладений 80 років тому договір. Адже якби не він…
Якщо б пакт не був підписаний, п’ять нинішніх областей Західної України, які включають всю теперішню Галичину зі столицею Бандерштадт-Львів, залишилися б у складі Польщі. І влаштували Волинську різанину бандерівці після поразки гітлерівців залишилися б партизанити не належать УРСР землях, а в польських Кресах всходніх». І тоді б «Операція «Вісла» стала рядовим епізодом фізичного знищення десятків тисяч посібників Гітлера і вбивць мирних поляків. У тому числі і тих 20 тисяч, яких амністував Хрущов, випустивши їх з таборів і навіть повернувши землі та хати вже в 1956 році.
Гріх було скаржитися на укладений Пакт і рядовим жителям Західної України, Згідно з даними про вибори депутатів в українські Народні Збори Західної України, в той час на приєднаних до УРСР землях проживало 4,5 мільйона виборців. Буквально за два місяці на цій території був проведений поділ конфіскованих поміщицьких і церковних земель.
Бідні селяни, а таких була переважна більшість (747 тисяч безземельних і малоземельних селянських господарств, близько 4 млн. осіб) одержали понад мільйон гектарів (1 136 тис. га) поміщицьких земель, 84 тисячі з гаком коней, 76 тис. корів.
Чи варто дивуватися, що за входження до складу УРСР голосувало 4 032 154 людини (90,93%). Порівнявши ці мільйони з сотнею тисяч бандерівців легко зрозуміти, «хто є ху».
Якщо б Пакт не був підписаний і землі залишилися у складі Польщі, ніякі майдани на Україні були б неможливі. З тієї простої причини, що ніде було б розміщувати табору підготовки бойовиків. І не з кого було б набирати гарматне м’ясо майданів. І не викачували б на вулиці Львова взимку 2013-14 років 100-мм рапіри. Як не йшли б з Галичини в Харків та інші міста «поїзда дружби» з озброєними бойовиками, яких 1 березня 2014 року автор цих рядків разом з тисячами інших харків’ян виколупував з будівлі обладміністрації.
Та якби з 20 з гаком мільйонів виборців України виключили ті 5,5 млн., які завжди на Західній Україні голосували за будь-яку антиросійську владу, а сьогодні становлять політичну і адміністративну «еліту», яку розставляють на всі мало-мальськи важливі пости по всій Україні, це держава давно було б членом Євразійського союзу і спокійно жили б без воєн і потрясінь.
Зрозуміло, історія не знає умовного способу. Так само як не доводиться очікувати, що всі ці критики Сталіна, СРСР і Пакту зокрема, вирішать провести добровільний обмін землями.
Набагато більш імовірно, що відбудеться обмін в добровільно-примусовому порядку і почнеться саме на Україні. Не даремно адже штаб польсько-українсько-литовської бригади LITPOLUKRBRIG розміщується у Львові, а сама бригада на 80 з гаком відсотків складається з польських військових. І регулярно проводить навчання з “підтримання миру і боротьбі з екстремістами і терористами”. У відповідний момент бригада забезпечить законність і порядок “на історично належать Польщі територіях”, а населення одноголосно проголосує за приєднання до Польщі з автоматичним вступ в ЄС з усіма хатами і городами.
І щось підказує, що і на всій іншій території України зітхнуть з полегшенням. Аж надто багато бід приніс жителям УРСР і нинішньої України той самий галицький субетнос, який за сім століть роздільного проживання нескінченно віддалився від решти України і за мовою, і за віросповіданням, і за життєвим цінностям взагалі.
Так що цілком можливо, що в кінці кінців “історична справедливість” настане і «кожній сестрі дістанеться по сережці».
Thanks!
Our editors are notified.