Україну знищать її «патріоти». Ця проста думка в 2014 році висловлювалася багатьма, в тому числі і автором цих рядків. Сьогодні, через п’ять років, вона підтвердилася. Але може це сталося тому, що «патріоти» були не ті? На жаль, немає. «Патріоти» були самі що ні на є для країни типові та інших у неї просто не могло бути.
«Патріоти» – трунарі України
Про Леоніда Кучму скажу коротко. Його в 2004 році зніс перший майдан і ненависть людей при цьому до режиму була цілком обґрунтована.
І саме в цей момент, так звані українські «патріоти» вперше отримали повну і беззастережну владу над країною.
Віктор Ющенко став президентом, який першим проголосив її беззаперечний і прискорений курс на Європу. Але в основі його патріотизму лежав не здоровий глузд, не прагматичний розрахунок скористатися унікальним становищем України як транзитної країни, причому не лише газової. Географія подарувала Україні північного сусіда з гігантським ринком і готовністю купувати промислові товари, які ніколи б не знайшли попиту на Заході. Але замість тверезого розрахунку запанував «шароварний патріотизм», до того ж замішаний на каламутних ідеях Галичини. І Ющенко підмінив економіку жалобній піснею акина про вічне утиску країни «північним сусідом» і всім скаржився, що Росія забрала в України всіх героїв.
А потім сталося те, що й повинно було трапитися.Економіка почала швидко зменшувати темпи свого зростання, а корупціонери збільшили свій цінник вдвічі (як вони говорили, «за ризик»). «Чесні» суди» стали пересічному громадянину «не по кишені», а їхні рішення іноді перетворювалися в знущання над законом і здоровим глуздом. Як результат, Ющенко швидко втрачав свій рейтинг, а населення віру у світле майбутнє.
Сьогодні на Україні задаються питанням, як же так могло статися, що країна в 2010 році проголосувала за «кримінальника» Віктора Януковича. Відповідь на нього простий – Янукович став відповіддю на свавілля і маразми, творилися при Ющенко і Віктор Федорович був таким собі своєрідним протестним президентом, яким сьогодні є і Володимир Зеленський.
Себе ж він, до речі, Янукович теж позиціонував патріотом країни, якому було «просто боляче дивитися на те, що відбувається». А потім і цього президента зненавиділи, точно так само як і його попередників. І претензії у населення до нього були приблизно ті ж самі.
Режим Порошенко, приходив до влади під ту ж патріотичну музику. Ось тільки країна вже стояла на порозі громадянської війни, а економіка пішла в круте піке. Але Порошенко обіцяв припинити братовбивчий конфлікт на Донбасі і різко підняти добробут громадян завдяки щепленню європейських цінностей, доступу до європейського ринку та викорінення корупції. Вийшло все з точністю до навпаки: Україна перетворилася в Руїну. І це результат роботи самого на сьогодні «патріотичного» президента країни, який став головним трунарем України.
Як же так виходить, чим більшим «патріотом» України є президент, тим більше він її при цьому руйнує. Нонсенс? Ні, закономірність.
А може в «опозиції» все по-іншому?
Так, закономірність. Про діяння і «патріотизм» Володимира Зеленського та Ігоря Коломойського ми будемо писати в найближчі роки багато і часто і думаю вони нас не розчарують. Судячи з минулим справах останнього, першого вже дуже скоро зненавидять так само сильно, як і всіх попередніх українських «гетьманів». Але може в таборі так званих «опозиціонерів» сьогодні люди іншої гарту, і вони зможуть, якщо отримають владу, вивести країну з кризи?
На жаль, навіть за їх сьогоднішнім справах можна сміливо відповісти – ні. Володимир Путін називає свого кума Віктора Медведчука справжнім патріотом України. І скоріше це не комплемент йому, а констатація факту. Не вистачає тільки лапок. Короля робить його свита, а лідера команда. Щоб зрозуміти, що таке нинішня системна українська «проросійська» (назвемо її так, раз Кремль їй відкрито і наполегливо допомагає) опозиція досить подивитися на найближчих соратників Віктора Володимировича.
Юрій Бойко – одіозний «професіонал» в питаннях газу. Його вишки, куплені вдвічі дорожче, ніж вони коштують реально, і його газові афери в часи Віктора Януковоча дорого коштували українському бюджету і стали однією з причин ненависті населення до режиму.
Сергій Льовочкін – це взагалі фігура легендарна. Саме його можна сміливо називати батьком другого майдану. Саме він його почав і багато в чому він ним керував. Принаймні в першу половину його існування, поки управління над цим «шабашем демократії» не перейшло повністю не знають пощади і кордонів «патріотам» і американському послу в Україні.
Вадим Рабинович володіє безліччю талантів, головним з яких є його вміння говорити. Він вміє бути переконливим, але його ще радянське кримінальне шахрайське минуле і не менш підозрілі дії в часи незалежності не дозволяють мені сподіватися, що саме він стане батьком українського економічного дива. Швидше він за прикладом Паніковського «Україну купить і продасть, а потім ще раз купить і продасть, але вже дорожче».
І хоч би одне при цьому виняток.
Здавалося б, сьогодні, після кількох прикрих провалів при створенні об’єднаної опозиційної команди в 2018-му, «опозиціонери-зажопинцы» (це вже майже офіційна назва цієї партії в середовищі політекспертів України) хоч чогось навчилися. Нітрохи не бувало. Нові списки в Раду і нові до нього питання.
Поява у його прохідній частині порошенківському «наглядача» Вадима Столара і його команди і одіозного підручного Арсена Авакова, переповнило чашу терпіння навіть тих, хто залишився при Медведчуку – Бойко під час першого розколу «опозиціонерів». Днями Одеська регіональна організація партії у повному складі перейшла у «оппоблок» Вілкула. І про те ж думають і багато її регіональні представники у південно-східних базових регіонах України. Вони не хочуть тонути разом з нерозумними лідерами і шукають шляхи для свого особистого політичного порятунку.
Патріотизм потребує стержні
Отже, ми бачимо, що сподіватися сьогодні українцям на поліпшення не доводиться. Яка б «зграя патріотів» не отримала б сьогодні влада, їх апетити і нахили незмінно будуть знищувати країну і доводити її до розколу і самознищення. І чим більше при цьому «патріотизму» буде проявлятися, тим цей процес буде відбуватися швидше. А значить, треба шукати причину в тому числі і в українському «патріотизм».
Отже, чому ж саме він всупереч, здавалося б, логіці і здоровому глузду є чи не головним руйнівником країни? Думаю, справа тут в невірної матриці держави і помилкових орієнтирів закладених в його ідеологічний фундамент. Якщо негідників і пройдисвітів минулого називати патріотами, то на їх прикладах можна виховати тільки чергове покоління негідників і пройдисвітів.
А ще, не можна в основу існування країни ставити протистояння сусідів. Девіз «Україна не Росія» не може привести країну до процвітання і достатку. Він може тільки руйнувати, то що вже є. І саме це ми з вами спостерігаємо протягом останніх 25 років. А по-іншому і бути не могло.
Навпаки, в ідеологічному фундаменті успішних країн закладений здоровий глузд. Так, здоровий глузд. Наприклад, економічна вигода (як його частина). Що може бути простіше, якщо те чи інше дію вигідно для економіки країни, вона підтримується. Подивіться на Північний потік-2. Німеччині він вигідний і плювала канцлер Меркель на те, що це суперечить якимось там «європейським цінностям» і не стикується з лінією навіть такого впливового і могутнього союзника США. Здоровий глузд їй підказує, що потік німцям потрібна і вона робить все, щоб він з’явився, не дивлячись на санкції проти Росії. І поки в Україні не буде переважати подібна логіка, поки здоровий глузд буде підмінятися галичанської ідеєю «антироссии», не буде в ній ні порядку, ні процвітання.
Але, на біду України, це ще не все. Сьогодні тему українського «патріотизму» приватизували нацистські покидьки, які розколюють країну на частини. І саме завдяки їм Крим вже пішов, а Донбас зі зброєю в руках п’ятий рік чинить опір насильницькій українізації. Та й настрої в Харкові і Одесі дуже схожі. І при першому зручному випадку вони будуть намагатися все змінити. А це при панують сьогодні в країні настроях може призвести до розколу її на частини вже в найближчому майбутньому.
Thanks!
Our editors are notified.