«Передушити Росію і Китай за одним, як курчат»

У Москві побоюються, що США втягнутий нас в протистояння з КНР

США хочуть посварити Росію і Китай. Про це в статті, опублікованій в журналі «Росія в глобальній політиці» пише міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров. Стаття доступна на сайті російського дипвідомства.

За словами глави російського МЗС, американці прагнуть мобілізувати всіх своїх зовнішніх партнерів з метою стримування Росії і Китаю.

«Наші американські колеги наполегливо прагнуть мобілізувати по суті всіх своїх зовнішніх партнерів для стримування Росії та Китаю.

При цьому не приховують бажання посварити Москву і Пекін», — зазначає Лавров. Іншою метою США, на його думку, є підірвати об’єднання в Євразії, які вони не можуть контролювати.

У своїй статті голова російської дипломатії звинуватив США в бажанні відновити ядерні випробування, відмовившись від участі у Договорі про всеосяжну заборону ядерних випробувань (ДВЗЯВ), а також реалізації планів з розміщення зброї в космосі.

Варто зазначити, що існує така думка, що президенту США Дональду Трампу було б вигідно схилити Москву на свою сторону в протистоянні з Пекіном. КНР він вважає єдиним небезпечним конкурентом. Москва ж у цьому плані розглядається виключно як небезпечний військовий противник, не здатний замахнутися на економічне панування США у світі.

Однак при цьому в економічному і політичному плані Вашингтон не тільки не робить ніяких кроків назустріч Москві, а навпаки — всіляко відштовхує її, примушуючи шукати союзників на Заході, а на Сході. В першу чергу, до речі, в особі Китаю.

У той же час Пекін ніколи не демонстрував бажання вступати в якісь союзи з ким би то не було, проте гостре протистояння з США в період президентства Трампа може підштовхнути його до зміни цієї позиції. І тут об’єднання зусиль з Москвою виглядає цілком природним.

Питання в тому, в чому може полягати це об’єднання? Буде воно економічним, політичним або військовим? Нагадаємо, що разом з Китаєм ми вже складаємо неформальний клуб БРІКС, а також входимо в організацію ШОС.

І наскільки прав Лавров, говорячи про те, що США виступають проти будь-яких євразійських об’єднань? Чи все ж головна мета — це Китай, і Вашингтон готовий піти на компроміс з тією ж Росією?

— Вони хочуть, щоб Росія і Китай виступали на міжнародній арені поодинці, — упевнений професор МДУ їм. М. в. Ломоносова, доктор політичних наук Андрій Манойло. — Тоді нас можна буде передушити по черзі як курчат.

— Розмови про те, що Трамп хотів би відірвати Москви від Пекіна, створивши якийсь «антикитайський союз», ведуться давно. Наскільки це реально?

— Цілком реально, з урахуванням нинішніх реалій. У Москві є певні проблеми в партнерстві з Китаєм, КНР ж може відірвати від Москви т. н. «торгова угода», на укладенні якої наполягає Вашингтон.

— А якщо б у нас вибір стояв: разом з США проти Китаю або разом з Китаєм проти США, що нам було б вигідніше?

— Китай — наш сусід, при будь-якому розкладі нам вигідно з ним дружити. США ж вірити не можна — вони не тримають слово і взагалі недоговірноздатні.

— За словами Лаврова, метою США є підірвати об’єднання в Євразії, які вони не можуть контролювати. Так? Їм страшні об’єднання з участю Китаю або сам Китай?

— Мова йде про спроби Китаю освоїти нові ринки збуту для своїх товарів у Європі — натомість стрімко скорочується ринку в США. США прагнуть в торговому плані ізолювати ЄС від Китаю — і це їм певною мірою вдається, хоча і не до кінця. Все ж для ЄС США — більш важливий партнер, ніж КНР.

— Наскільки на цьому тлі можливі реальні союзи Росії з КНР — військові, політичні, економічні? Вони будуть ситуативними або можуть вилитися в щось постійне?

— КНР — самодостатня країна, і в союзниках не потребує. Тимчасовий ж чисто партнерський альянс з китайцями можливий, правда, він навряд чи стане постійним союзом. З іншого боку, за китайськими мірками і поняттям «тимчасово» може тривати десятки років.

— Приводом для написання статті, судячи за змістом, стало відкриття чергової, 74-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН, а причиною — прагнення зробити роботу ООН більш ефективною, — нагадує заступник директора Національного інституту розвитку сучасної ідеології Ігор Наметів. — У наступному році ми будемо відзначати не тільки 75-річчя закінчення Другої світової війни, але і 75-річчя Організації Об’єднаних Націй. Лавров, підводячи підсумки роботи інституту, який забезпечував всі ці роки міжнародну безпеку, називає проблеми, з якими ООН підходить до ювілею, аналізує причини їх виникнення та пропонує методи вирішення.

— Лавров каже, що американці прагнуть до стримування Росії і Китаю, прагнучи при цьому нас посварити…

— З боку США робляться спроби спровокувати протистояння між Росією і Китаєм, що саме по собі є способом стримування. Сполучені Штати влаштував би такий сценарій, при якому Росія і Китай конкурували одне з одним, а не вирішували проблеми спільно. Вашингтон робить пропозиції і тієї, і іншої сторонам — і Москві, і Пекіну.

— А чи реально Вашингтону перетягнути Москви на свій бік? Що вони можуть запропонувати?

— Пообіцяти, думаю, можуть багато чого, аж до визнання російської приналежності Криму і згоди на введення російських миротворців в Донбас. Однак справжні мотиви американців зрозумілі, і вони ніколи не влаштують Росію. У американоцентричной моделі світу інтереси інших держав не враховуються, а союзи бувають лише ситуативними. Домовитися з американцями про визнання того факту, що у партнера можуть бути власні інтереси і інші погляди на світобудову, неможливо в принципі. А якщо цей партнер ще й претендує на більш-менш рівноправні взаємини з США, то дуже скоро може опинитися в списку ворогів американського держави.

— А як щодо просто посварити нас?

— Відносини з Китаєм розвиваються за багатьма напрямами. Китай — провідний торговий партнер Росії. Будь розрив буде болючим. Наведу один приклад. Для Росії дуже важливим зараз є збільшення поставок енергоносіїв з азіатським маршрутами. З одного боку, це просто розширення клієнтської бази та збільшення продаваних обсягів нафти і газу.

З іншого — це питання диверсифікації поставок і таргетування ризиків, які є наслідком конфлікту з Заходом. Так от, втратити такого покупця як Китай, це означає, пустити на його ринок інших постачальників, можливо, навіть США, і знову підвищити ступінь залежності від політично мотивованих рішень, прийнятих європейцями і їм подхрюкивающими.