Перейти Рубікон

Про зміну економічної реальності в Росії

Виступ Володимира Путіна на ПМЕФ порівняли з його «мюнхенської промовою», і я вже критикував такий підхід. Оскільки в Мюнхені президент Росії швидше намагався стати молодшим партнером, а на ПМЕФ мова пішла про радикальну зміну системи. Саме це виступ підвело риску під однополярним світом.

Промова президента крім «мюнхенського» тези про неможливість уніфікації світового політичного простору несла в собі багато нових сигналів. Зокрема, він зазначив, що, незважаючи на зростання світового ВВП, існуюча модель економічних відносин знаходиться в кризі. І він носить всеосяжний характер. Кількісне пом’якшення не стало виходом з глухого кута, а лише відсунула розв’язання базової проблеми світової економіки в майбутнє.

За словами Володимира Путіна, базова проблема — відсутність драйвера глобального зростання. Світова торгівля перестала виконувати цю роль, а нового механізму так і не з’явилося. Цей фактор, а також втрата домінуючого положення (за 30 років частка країн G7 у глобальному ВВП за паритетом купівельної спроможності знизилася з 46% до 30%) змусила країну – лідера західного світу перейти на мову торгових воєн, санкцій і рейдерства з метою усунення конкурентів неринковими способами.

Президент РФ виділив два інерційних сценарію розвитку подій. Або виродження універсалістської моделі глобалізації в карикатуру з спробою поширити юрисдикцію США на весь світ. Або фрагментація світового економічного простору, торговельні (і не тільки) війни, нескінченні конфлікти і бої без правил: усі проти всіх.

Альтернативою цим двом сценаріями Володимир Путін назвав новий «світової» договір з широким колом учасників і визнанням за кожною країною безумовного права на свій власний шлях розвитку. Найрезонанснішою частиною виступу стала критика Бреттон-Вудської фінансової системи, яка використовується як інструмент тиску країни-емітента на весь інший світ.

«Мюнхенська промова Путіна була політичним попередженням світу єдиного стандарту. Виступ на ПМЕФ економічно (на раз-два) розставило все по своїх місцях. Причина кризи у втраті країнами G7 лідируючих позицій (глобальна конкурентоспроможність) — це раз. Механізмом кризи є нездатність і неготовність країн Заходу (насамперед США) до перегляду правил розподілу ефектів економічного зростання — це два.

Єдиною альтернативою фрагментації світової економіки президент назвав наповнення міжнародних інститутів новими смислами і досягнення домовленостей. А оскільки такі домовленості неможливі, то треба готуватися до боїв без правил. Все ясно і прозоро: хочеш миру, готуйся до війни.

На фоні названих главою держави масштабних викликів, які сьогодні стоять перед країною, традиційний для пітерського форуму «Діловий сніданок Ощадбанку» нагадував щось середнє між зборищем пикейных жилетів і салоном Ганни Шерер. Виключно вихований з чудовими манерами Герман Греф. Артистичний Андрій Макаров з мхатовскими паузами у вивченому напам’ять тексті. Завидно постійний Олексій Кудрін. Завжди трохи зверхньо Анатолій Чубайс…

Обговорювали на «сніданку» те ж, що й завжди, — перспективи розвитку Росії в рамках Бреттон-Вудської системи. Тієї самої системи, яку у своєму вступному слові президент Росії назвав інструментом придушення її розвитку. Краще всіх дух зборів висловив президент Московської школи управління «Сколково» Андрій Шаронов, який на самому початку свого виступу заявив, що він на 90% знає, що скаже кожен з учасників «сніданку».

Складалося враження, що президент країни живе в одній реальності, а її провідні економісти, представники бізнесу та урядовці — в іншій. Ще одним випав із зібрання пикейных жилетів виявився глава «Роснафти» Ігор Сєчін, виступ якого за думки і тез дивним чином збіглося з виступом Володимира Путіна.

Причиною волатильності світових ринків Сєчін назвав геополітику, а головним порушником спокою — США, які усвідомили, що позбавляються домінуючого положення у світі. Результатом цього стало прагнення Вашингтона не стільки прискорити своє власне економічний розвиток, скільки загальмувати зростання основних конкурентів.

Їх придушення, за словами Сечіна, стало домінантою політики США, а силові методи вирішення проблем перетворилися в особливий стиль ведення справ. В якості прикладу він навів «Русал», який в результаті санкцій перейшов під фактичний контроль американської адміністрації. З урахуванням великого пакету «Русала» в «Норильському нікелі» під контроль потрапили не тільки алюмінієвий, але і нікелевий, мідний, платиновий і паладієвий сегменти російської промисловості.

За внутрішньою логікою та оцінки викликів, що стоять перед Росією, рівень схожості доповідей Путіна і Сечіна дивовижний. Різниця лише в тому, що президент у своїх висновках і прогнозах масштабнішим і стратегічно глибше, а глава «Роснафти» конкретніше і практичніше в силу галузевого характеру його доповіді.

Що може означати контраст між жорстким виступом на ПМЕФ Володимира Путіна і салонної атмосферою, яка панувала серед «генералів» російської економіки під час сніданку у Грефа? Чому президент живе в одному порядку, а відповідають за розвиток країни люди — не просто в інший, а в діалектично протилежною?

Означати це може тільки те, що центр вироблення ключових для країни рішень знаходиться за межами макроекономічного блоку уряду і численних організацій лобістів великого бізнесу. Відбулася зміна економічної суб’єктності Росії. На місце фінансових показників великих корпорацій, які захищають свій статус перед глобальним ринком (Бреттон-Вудська система), приходять національні інтереси, які суперечать інтересам глобального регулятора.

На місце фінансової політики приходить промислова. На місце макроекономічних прогнозів — галузеві запити. Не випадково, говорячи про необхідність технологічного прориву, Володимир Путін назвав виключно підконтрольні державі компанії. Такі як «Ростех», «Росатом», РЖД, «Ростелеком», «Роснефть», «Россеті», «Газпром» і «Транснефть».

Це означає «китаизацию» економіки Росії. У тому сенсі, що китайський досвід вивчено та взятий за основу моделі розвитку Росії, точно так само як у свій час радянський досвід ліг в основу моделі економічного зростання Китаю. Так що Росія перейшла свій економічний Рубікон.