Перша російська терористка, або що штовхнуло дівчину благородну Віру Засулич на кривавий шлях, і чому її виправдали присяжні

pimg.mycdn.me

Суд над Засулич увійшов в історію з-за небаченого в ті часи прецеденту: замах на вбивство повноважного представника влади було виправдано, злочинниця випущена на свободу. І це при тому, що до каторги засуджували навіть за мирну демонстрацію невдоволення режимом! Явно дівчина народилася під щасливою зіркою, яка, втім, не принесла їй надалі ні особистого щастя, ні задоволення подіями, що відбуваються в країні перед смертю Віри Іванівни.

Де народилася і в яких умовах формувався бунтарський характер Віри Засулич

Віра Іванівна Засулич – учасниця народницького руху, соціал-демократ, меньшевичка./Фото: retina.news.mail.ru

Майбутня народоволка з’явилася на світ в 1849 році в родині збіднілого польського шляхтича Івана Засулич, що мав невеликий маєток у селі Михайлівка Смоленської губернії. Через три роки відставний офіцер помер, і мати Віри, опинившись у скрутному становищі з трьома малолітніми дітьми на руках, віддала дівчинку на виховання більш забезпеченим родичам. Як пізніше згадувала сама Віра Іванівна, вже з юності вона мріяла про звершення подвигів, боротьбі і героїчні справи. Вона зачитувалася віршами Лермонтова і Некрасова, а поема «Исповедь Наливайки» К. Ф. Рилєєва стала її улюбленим твором.

У 15-річному віці домашнє навчання дівчата закінчилася, і з благовоління родні вона поїхала в Москву продовжувати навчання у приватному пансіоні. Закінчивши його в 1867 році з дипломом учителя, Віра через брак підходящої роботи влаштувалася писарем до серпуховскому світового судді. Через рік, залишивши колишнє заняття, вона перебралася до Петербурга і став працювати в майстерні, що займається брошурувально-палітурні діяльністю.

У столиці, наповненої прогресивною молоддю, дівчина швидко знайшла близьких по духу людей, під чиїм впливом почала відвідувати революційні гуртки, а потім зберігати і поширювати заборонену літературу. У 1869 році Віра була заарештована, і до 1871 року перебувала спочатку в ув’язненні у Петербурзі, а потім в посиланнях у Новгородській та Костромській губерніях, Твері.

Постріл століття, або з якогось приводу Засулич вирішила стратити петербурзького градоначальника Трепова Федора

Архип Петрович Ємельянов (псевдонім Олексій Степанович Боголюбов), близько 1880 р./Фото: cdn.turkaramamotoru.com

Приводом до замаху на градоначальника послужив випадок, що стався в петербурзькому будинку попереднього ув’язнення 13 липня 1877 року. В цей день арештант А. С. Боголюбов, затриманий за участь у молодіжній демонстрації в 1876 році, за наказом генерал-лейтенанта Трепова був порот різками за те, що не зняв перед ним шапку при вторинній зустрічі в тюремному дворі. Справу зам’яти не вдалося, так як: по-перше, заборону на тілесні покарання узаконили ще в квітні 1863 року; по-друге, після ганебної страти, що проходила на очах в’язнів і тривала до втрати свідомості караного, студент від нестерпного болю пошкодився розумом.

Замах Віри Засулич на генерал-лейтенанта Трепова. /Фото: media.ru

Інцидент отримав широкий розголос у пресі і викликав гучний суспільний резонанс. Однак, незважаючи ні на що, Трепову вдалося уникнути офіційного покарання, і тоді Віра вирішила відновити справедливість. 5 лютого 1878 р., зайшовши до градоначальника в кабінет, вона при відвідувачах в упор вистрілив у нього з револьвера. Генералу пощастило – незважаючи на важкі поранення, він залишився живий. Віру ж відразу заарештували, і після нетривалого розслідування вона постала перед судом присяжних.

Чому адвокати боролися за право захищати Засулич, і чому присяжні виправдали терористку

Генерал-лейтенант Федір Трепов. /Фото: rusorel.info

Процес над Засулич висвітлювався не тільки вітчизняними газетами, але і популярними виданнями багатьох європейських країн. Стати її адвокатом на суді означало отримати славу і впізнаваність при будь-якому результаті справи. З цієї причини нестачі захисників Віра не відчувала, але відмовлялася від їх послуг, оскільки бажала самостійно відстоювати свої інтереси.

Думка дівчини змінилося після ознайомлення з обвинувальним актом, коли вона зрозуміла, що без допомоги професійного юриста ризикує потрапити на каторгу мінімум на 15 років. Вибір Засулич упав на Петра Якимовича Александрова – колишнього прокурора судової палати, а нині присяжного повіреного, який відрізнявся блискучим ораторським мистецтвом і ретельним вивченням матеріалів справи.

Влади, стурбовані живою реакцією громадськості, намагалися виключити зі справи політичний контекст, щоб не розбурхувати ще дужче й так схвильовану публіку. Тому обвинувальна сторона згадувала лише факти злочину, повністю змовчавши про особисті мотиви, які спонукали вистрілити Засулич у Трепова. Щира сповідь дівчини, поведавшей справжні обставини вчиненого їй вчинку, полум’яна аргументована мова адвоката, а також проникливе напуття голови суду А. Ф. Коні розглядати справу не формально, а з точки зору совісті – все це справило враження на присяжних, які в підсумку 31 березня 1878 року одноголосно винесли виправдувальний вердикт.

Як склалася надалі доля першої російської революціонерки-терористки

Політичні справи і в часи Засулич не судили судом присяжних. Влада навмисно вирішили зробити вигляд, що нічого політичного тут немає./Фото: s.mediasole.ru

Незважаючи на благополучний результат, справа на цьому не завершилася: вже на другий день вирок було оскаржено, і поліція отримала наказ затримати звільнену терористку. Щоправда, другий раз взяти під варту Засулич не вдалося – друзі вчасно вкрили Віру на конспіративній квартирі, а трохи згодом допомогли їй виїхати за кордон.

Наступні роки Віра Іванівна провела більш спокійно, хоча інтерес до вдосконалення соціального суспільства не залишав її все життя. Так в еміграції вона познайомилася з вченням Карла Маркса і Фрідріха Енгельса і, перейнявшись комуністичними ідеалами, визнала безперспективність політичної боротьби терористичними методами.

До 1899 року Засулич вдалося лише раз нелегально побувати в Росії. Весь цей період вона провела спочатку в Швейцарії, трохи пізніше у Франції та Англії. Віра Іванівна листувалася з К. Марксом, відвідувала в Лондоні Енгельса, добре знала Р. В. Плеханова. З-під її пера вийшло кілька відомих у свій час літературних праць, серед яких «Елементи ідеалізму в соціалізмі», «Вольтер», «Руссо», «Нарис історії міжнародного товариства робітників».
Повернувшись в Росію, Засулич продовжувала писати актуальні політичні статті і підтримувати активістів, ратовавших за скасування царизму і встановлення в країні ліберального ладу. Після Лютневої революції вона підтримала Тимчасовий уряд і, вступивши в березні 1917 року в партію меншовиків, закликала продовжити війну «до переможного кінця».

Померла Віра Засулич у 1919 році від запалення легенів, так і не прийнявши Жовтневу соціалістичну революцію, яку вона називала контрпереворотом, поставившем точку на демократичному розвитку країни і є, за її роздумів, дзеркальним відображенням поваленого режиму.

А найуспішнішим російським терористом було уготовано стати іншому персонажу.