Цвинтар у багатьох людей асоціюється виключно з місцем печалі і скорботи. Але в США всього лише півтора століття тому саме на кладовищах влаштовували справжні пікніки. А ще тут знайомилися молоді люди спілкувалися між собою родичі, та й просто відправлялися на обіди, влаштовуються на сімейних ділянках з могилами померлих. Особливо ця традиція була популярна в кінці XIX – початку XX століть.
Кладовище, як зона відпочинку
Історичне зображення Лісового кладовища в Дейтоні, штат Огайо. / Фото: www.chandler.on.ge
У XIX столітті в США люди часто збиралися на кладовищах, щоб спокійно відпочити і пообідати. Одна з причин для вибору настільки екзотичного місця відпочинку була проста: в той час у багатьох муніципалітетах просто не було належних місць відпочинку, а на території кладовищ завжди була доглянута і реально схожа на сучасні парки. Тільки з численними надгробками на території.
В Дейтоні, штат Огайо, жінки могли чинно розмахувати парасольками, прогулюючись між могилами на шляху до своєї ділянки на Лісовому кладовищі. А в Нью-Йорку жителі неспішно йшли через церковний двір Святого Павла (Нижній Манхеттен), несучи в руках кошики, наповнені всякою їжею.
Фото: www.dailycamera.com
Друга причина появи «примхи моди» була більш сумною: у той час в країні лютували епідемії різних хвороб, була висока дитяча смертність, і часто жінки не витримували пологів. Смерть була настільки частим гостем у багатьох сім’ях, що тільки на цвинтарі люди могли спокійно поговорити і пообідати зі своєю сім’єю або з друзями. Одночасно вони «провідували» і померлих родичів.
Члени сім’ї приходили відсвяткувати День Подяки з померлим батьком або принести подарунки на кладовищі в День Матері. З собою брали не лише бутерброди та інші закуски, але навіть спиртівки, щоб мати можливість закип’ятити чай або каву.
Історичний прецедент
Цвинтар і пам’ятники в Спрінг-Гроув. / Фото: www.photopin.com
Якщо в містах старі кладовища зазвичай знаходилися на території, що належить церкві, то нові місця спокою з’являлися за містом і проектувалися, як красиві парки, розташовують до відпочинку.
Вже в той час Америка приваблювала емігрантів, для яких поминання покійних на кладовищі їжею було національною традицією. Вона мала широке поширення в Росії та Німеччині, в Гватемалі, Греції та інших країнах і сьогодні прийнято в свята і спеціальні дні поминання їсти разом з померлими.
На кладовищах можна було перекусити і навіть почитати книгу. / Фото: www.atlasobscura.com
Багато американців старшого віку вважали подібну традицію «жахливим святом» і справжнім варварством. Але молоді американці продовжували влаштовувати пікніки на кладовищі. Правда, трохи пізніше виникло питання про належному поведінці в місцях спочинку.
Цвинтарний етикет
Могили в Грін-Вуді. / Фото: www.staticflickr.com
Широке поширення традиції призвело до того, що багато кладовища виявилися буквально завалені сміттям, а в деяких випадках вимагалося навіть втручання поліції, щоб приборкати надто развеселившихся любителів розваг подібного роду.
Правда, були і прихильники проведення часу на кладовищі, особливо відзначали оптимізм людей, які знаходять привід для радості навіть у таких сумних обставин. Від учасників пікніків вимагалося лише пристойну поведінку та ретельне прибирання сміття за собою.
Цвинтарі Маунт Хоуп. / Фото: www.wikimedia.org
Проте з часом традиція влаштовувати пікніки в місці скорботи ставала все менш популярною. Медицина зробила крок вперед, смертність значно знизилася, а в містах з’явилися парки і сквери, де можна влаштувати справжні родинні свята, зустрічі з друзями і родичами, так і пристойні заклади громадського харчування стали більш поширені і доступні для населення.
Кладовище Лорел Хілл у Філадельфії, наші дні. / Фото: www.inquirer.com
Тим не менш, в деяких містах США як і раніше можна влаштувати пікнік на цвинтарі, дотримуючи всі ті ж нехитрі правила: гідне поводження та прибирання сміття за собою. Недотримання хоча б одного з них може привести до серйозних покарань, які торкнуться всіх учасників «милого» свята. Варто пам’ятати, що подібне проведення часу дозволено на території далеко не кожного кладовища, і більше це стосується місць, де упокоєні члени сім’ї тих, чиї родичі колись прибули з країн з традиційними поминовениями рідних на їх могилах.
У кожній країні і навіть у кожному місті існують свої закони і заборони, іноді досить дивні. У Китаї, наприклад, не можна дивитися фільми про подорожі в часі, а в Сінгапурі неможливо купити жувальну гумку без рецепта лікаря. Але все це дрібниці порівняно з тим, що в деяких місцях законом категорично заборонено вмирати.
Thanks!
Our editors are notified.