Чому, якщо Україна не Росія, то не буде такий України?

На Околиці вже майже розібралися, що означає «нєзалєжность»

Показова, багато раз вже по-різному піднімається раніше київської «элиткой», новина сьогодні пройшла по новинним стрічкам: “Колишній президент України Леонід Кучма в ході зустрічі з литовською делегацією заявив, що причиною всіх проблем країни є її історія “написана в Москві. І коли мова йде про Бандеру, то я, взагалі-то, прихильник того, щоб історики займалися цими питаннями”, – заявив екс-президент, припустивши, що в різних регіонах України можуть бути свої герої.

Кучма задає питання: “А чому нам не даєте можливість, щоб на Україні самі розібралися, хто є хто? Так що це дійсно треба робити. Якщо у нас не буде своєї пам’яті, то будемо жити за чужий”.

І я, на подив, тут з ним згоден – саме з цих питань, ним поставлених. Хоча і знаю, що колишній російський і колишній «червоний директор» Леонід Кучма, дірвався до «дерибану» колись радянської власності і цим повністю ціннісно «переформатоване», зовсім інший сенс тепер вкладає в ці слова.

Той самий Кучма, який заради пограбування частини вчора російської, у вузькому або в більш широкому сенсі, народу підтримує його «інакшість» і готовий допомагати робити його ворогом Росії. Заради цього в свій час навіть написавши книгу “Україна не Росія”. І навіть продовживши розпочату ще першим президентом Кравчуком рух в принципово ворожий Росії військовий блок НАТО.

При цьому він не розуміє, що «ідея будь Ще однієї-Росії, поменше, порочна хоча б тому, що завтра вона обов’язково перетвориться в “Не-Росію”, а післязавтра, теж тисячу разів обов’язково, в Анти-Росії». Доводиться лише констатувати, що причиною такого нерозуміння є відсутність мізків у всієї української еліти, тих, хто “дорвався” до влади в ході розвалу СРСР.

Виявляється, в результаті поділу радянського Чорноморського флоту, «Україна отримала 138 кораблів і судів. В тому числі, і добудований більш ніж на 90% ракетний крейсер «Адмірал Лобов». Цього корабля спочатку дали назву «Галичина», потім перейменували в «Україну».

Що, до речі, дуже символічно – «іржавіюча недовооруженная балію так і застрягла біля стінки заводу у Миколаєві, в той час як однотипний з нею «Москва», пройшовши капітальний ремонт, став флагманом російського Чорноморського флоту. Більшість же українських кораблів порізали на метал, збагативши доходами від металобрухту чиїсь кишені. А вціліла від різака частина ВМСУ збилася в ощипанную зграйку у Курячого причалу в Севастополі». Точніше, тепер уже в Одесі.

І, адже, проблема дуже наочна не тільки на прикладі величезної кількості кораблів, які так швидко зникли “в нікуди”. Адже у свій час, “до моменту розвалу Радянського Союзу, колишня Україна підійшла з дуже непоганими результатами:

«По виробництву нафти, газу і вугілля на кожного громадянина республіка твердо утримувала друге місце в Європі. Країна робила космічні ракети, щороку десятками випускала літаки, десятками тисяч – верстати і сільгосптехніку. У 1991 році на кожного українця припадало більше сталі, ніж на німця і француза разом узятих, зерна – втричі більше, ніж на середньостатистичного італійця, картоплі – в 1,5 рази більше, ніж на жителя Німеччини, Франції та Італії в сукупності».

Тому що черговий раз повторюється інша реальна історія, а не намальована “самостійниками” (саме таку, комплементарну, схоже, має на увазі Кучма). Яка вже була близько 400 років тому у часи “Руїни”. Коли кожен (за рідкісним винятком) “нэзалежный і самостійний гетьман” намагався урвати собі шматок побільше території разом з єдинокровними земляками-“холопами”, а заради іноземного заступництва готовий був навіть відправити їх частина в подарунок. У рабство або смерть – цих правителів не дуже цікавило…

А ще Кучма не хоче бачити, що більшість народу вже розібрався, куди його привела «нєзалєжность». Як показують останні вибори президента, майже три чверті жителів колишньої України (тільки за офіційними даними) проти вищезазначеного курсу – і це без урахування фальсифікацій другого туру виборів у Львівській області, без урахування громадян, яким не дали проголосувати на виборчих дільницях на Росії і на Донбасі.

Тобто, як і говорили притомні українські політологи (Михайло Погребинський та інші), курс Порошенко на відрив колишньої України від Росії підтримує не більше 20% населення, і це при тотальному телевізійному та іншому зомбування. І вищевказаний відсоток «вже розуміють» тільки зростає. Все більше людей усвідомлює, що з економікою так погано ще й тому, що влада намагається до кінця розірвати історично сформовані економічні та інші зв’язки.

Факт того, що населення вже майже розібрався, підтверджують і «многосоттысячные» хресні ходи прихожан Православної церкви московського патріархату і “Безсмертні полиці”, незважаючи на весь тиск, погрози і навіть терор нинішньої київської влади. Це ж доводять і численні статистичні опитування, не проплачені київською владою.

До речі, скоро намічається ще один “референдум”, підтверджує ставлення мешканців колишньої України до антинародному, антирусскому курсом київських маріонеток Заходу. Саме той захід, який повністю зніме і образи за “уплытие” Криму в Росію, і за небажання Донбасу залишатися у складі нинішньої “неньки”. Це – отримання російських паспортів для всіх осудних мешканців колишньої України, про що прозоро натякнув президент Росії Володимир Путін.