У всі часи великі майстри слова складали оди російській мові, називаючи його воістину чарівним, захоплюючись багатством, виразністю, влучністю, жвавістю, поетичністю, здатність передавати найтонші нюанси почуттів. І чим більше перераховуєш цих достоїнств, тим парадоксальніша виглядає той факт, що був період, коли багато наших співвітчизників оголосили рідну мову простонародним і вульгарним і воліли спілкуватися і навіть думати французькою. Навіть знаменита фраза Кутузова на раді у Філях: «З втратою Москви не втрачена ще Росія» – була сказана по-французьки.
Коли Росія повернулася обличчям до Заходу
10 травня 1717 року. Петро Перший тримає на руках майбутнього короля Франції Людовіка XV Коханого. Картина Луїзи Херсент, що знаходиться в Версальському палаці./Фото: ic.pics.livejournal.com
З перших же років свого одноосібного правління цар-реформатор Петро I направив зовнішню політику в бік європеїзації Росії. Особливий інтерес у самодержця викликала Франція, яка до того часу стала найбільш могутньою і впливовою державою континенту. В першу чергу Петро Олексійович хотів бачити цю державу союзником у боротьбі зі шведами. Але не менше його цікавили наука і культура французів.
Під час візиту до Франції допитливий Петро ознайомився з досягненнями в області інженерії, містобудування, спорудження фортифікаційних споруд; відвідав промислові та навчальні заклади, Королівську бібліотеку. Він привіз з-за кордону майстрів багатьох спеціальностей і дуже дорожив ними. У Петровську епоху російсько-французька культурна зв’язок тільки зароджувалася, і після смерті імператора французький вплив у Росії практично зійшло нанівець. Царююча Анна Іванівна, а після і регентша Ганна Леопольдівна віддали країну в руки німців (що цілком з’ясовно, адже обидві вони мали фаворитів з німецькими коренями). Німці домінували як в уряді, так і в культурних тенденції.
Ситуація кардинально змінилася після сходження на престол Єлизавети Петрівни. Час її царювання поклало початок загального преклонению перед усім французьким – так званої галломанией. А особливо яскраво цей феномен розцвів в Росії в епоху правління Катерини II.
Як французька хвиля накрила російську аристократію
До початку XIX століття в домашній бібліотеці російського дворянина в середньому понад 70% книг сучасних авторів належали перу французів./Фото: aria-art.ru
Молодша дочка Петра Великого, імператриця Єлизавета, вихована у французькому дусі, через усе життя пронесла любов до цієї країни та її традицій. Протягом свого царювання вона приділяла підвищену увагу французької культури. У Єлизавету епоху переважна більшість іноземців, що мешкають в Санкт-Петербурзі, були французами. Їх стиль життя і манери стали предметом наслідування для російської знаті. Увійшли в моду французькі інтер’єри житла, одяг, кухня; популяризувалися французька музика, література і театр; у спілкуванні став переважати французька мова, яка дуже скоро стала мовою імператорського двору.
Посіла російський трон Катерина II також отримала освіту з французьким ухилом. Вона всіляко зміцнювала свою репутацію освіченої государині. Усвідомлюючи авторитетність видатних діячів європейського Просвітництва, імператриця підтримувала з ними особисті контакти: запрошувала відвідати Росію, набувала їх літературні твори, а з великим Вольтером навіть полягала в дружній листуванні. Так, її стараннями французька стала мовою не тільки спілкування аристократії, але і дипломатичної служби.
Як вчорашні парижани ставали вчителями дітей російських поміщиків
Після видачі указу про освіту дворянських дітей 1737 році дістати в сім’ю француженку-гувернантку стало справою честі, і в країну хлинув потік іноземців. «Приїзд гувернантки в купецький дім» живописця Василя Перова./Фото: s2.travelask.ru
При Єлизаветі Петрівні, у зв’язку з необхідністю знання французької мови, з’явилася традиція наймати як гувернерів, вихователів і вчителів вихідців з Франції. Серед величезної кількості прибулих в Росію було чимало авантюристів, нерідко відвертих ізгоїв суспільства. Лакеї, кучера, кухарі приховували своє походження і справжню професію і представлялися досвідченими гувернерами. А прийнята на службу мамзель у своїй минулій паризького життя цілком могла опинитися белошвейкой або навіть дівчиною легкої поведінки. Щоб відсіяти самозванців, уряд зобов’язав іноземців, які побажали вчителювати, екзаменуватися при Академії Наук. Але так як дипломований викладач вимагав більш високої платні, у поміщицьких родинах не звертали уваги на відсутність необхідних документів і воліли повірити кандидату у вихователі на слово.
Як відомо, одне з наслідків будь-якої революції – масова еміграція консервативно налаштованих людей. Франція не стала винятком, і в результаті Великої Французької революції більше 15 тисяч противників нового режиму, що знайшли притулок в Росії, поповнили ряди претендентів на посади гувернанток і гувернерів дітей російських дворян і поміщиків. Вищий світ прийняв вчорашніх парижан з привітністю, вважаючи їх не тільки носіями культури, але і прихильниками монархічного порядку. Після розгрому Наполеона до когорти вихователів і вчителів приєдналися багато полонених французів, яких в Росії залишилося близько 190 тисяч.
Чому популярність французької мови в Росії пішла на спад
З 300 слів російської мови, що позначають елементи і фасони одягу, щонайменше 1/3 — французького походження./Фото: sr.kharkov.ua
Серйозним поштовхом до ослаблення галломанії стали російсько-французькі війни, особливо Вітчизняна війна 1812 року. Велика частина представників аристократичних кіл почала відмовлятися від французьких віянь. Патріотичні налаштовані діячі закликали співгромадян, не заперечуючи цінності європейської культури, припинити сліпо слідувати Заходу і звернутися до своїх витоків – історію, культуру рідної країни. Поставали літературні гуртки і періодичні видання підкреслено російської напрями, які виступали за чистоту рідної мови. Вони всіляко підтримувалися урядом, осознававшим важливість патріотичного підйому в обстановці, що склалася.
У дворянській середовищі модними стали стилізована під національну одяг, російська начиння. Мова загарбників все рідше використовувався в розмовної мови. А для офіцерів, які перебували в діючій армії, французький представляв певну загрозу життя: траплялося, що партизани, почувши іноземну мову, нападали на кавалерійські роз’їзди, прийнявши їх за ворога.
Після краху імперії Наполеона Франція стала здавати позиції європейського лідера і пристрасті навколо галломанії в Росії вщухли. Однак ще дуже довго, аж до революції 1917-го, вище суспільство преклонялось перед паризькими модами і вважав обов’язковим знання французької мови.
А адже французи відбулися від колись перекроивших карту Європи галлів.
Thanks!
Our editors are notified.