Будь-які українські вибори — це завжди марна спроба провінційного лоха переграти банду привокзальних наперсточників. Вдумайтеся, без малого три десятки років мільйони українців намагаються знайти людину, якого їм не буде соромно! Начебто на Україні давно вже розуміють, що країні потрібен лідер, схожий на Путіна, але, навіть проголосувавши проти того, хто точно не він, українці обрали Зеленського. Залишилося почекати зовсім небагато, щоб почути обурений ор лохів на тему чергового «кидалова». Звичайно, розумні експерти згодом нам пояснять, що Зеленський значно краще за свого попередника, але адже п’ять років тому нас точно так само переконували, що Порошенко краще Януковича.
Причина лоховства українського виборця є таємницею тільки на перший погляд. Спробуйте уявити Україну у вигляді відділу кадрів акціонерного товариства, в якому шукають людину на посаду топ-менеджера. Чого хочуть працівники підприємства? Природно, щоб були оновлені виробничі потужності, підприємство почало випускати конкурентоспроможну продукцію і стало платити гідну зарплату співробітникам. Але які вимоги наш чудовий український «відділ кадрів» пред’являє до свого кандидата? Патріотизм і шанування національних традицій? Знання мови і носіння вишиванки? Неодмінна орієнтація на ринок, який не потребує продукції підприємства?! Цікаво, як можна досягти бажаної мети, рухаючись в прямо протилежному напрямку?
Мої співвітчизники можуть мені заперечити, що в патріотизмі немає нічого поганого. Згоден, але тільки якщо його атрибути розглядати поза рамками самого українського проекту. В будь-якій іншій нормальній країні світу, ні національна культура, ні мова не є прямою і явною загрозою фізичному існуванню населення, але на Україні вони перетворюються на зброю масового ураження, оскільки повністю підпорядковують собі зовнішню і внутрішню політику держави. У що перетвориться підприємство, якщо визначальним фактором при виборі керівництва стануть не ділові та моральні якості, а покрій штанів і вміння голосно зачитувати вульгарні гасла? Воно неодмінно стане банкрутом, як стало банкрутом українська держава.
Ви звертали увагу на той факт, що відсоток СУГС-патріотів української влади якимось містичним чином корелює з падінням рівня життя громадян? Парадокс? Непорозуміння? Анітрохи! Це закономірність, зумовлена українізацією головного мозку населення нещасної країни! Вважаєте, що я злобствую, знущаюся над своїми українськими співвітчизниками? На жаль, я просто констатую факт того, що прийняті на Україні критерії відбору під владу унеможливлюють потрапляння до неї компетентних і відповідальних людей. Подивіться на нинішній український парламент. Там є нормальні люди? Адже це просто зброд корумпованих дегенератів з усієї України! Може бути, в уряді сидять кращі люди країни? Хоч одне прізвище можна назвати? Про Петра Порошенка взагалі мовчу… Мені просто цікаво, хто в українській політиці не мерзота, не сволота, не кінчений дегенерат? Є такі? Хто?!
Якось я провів уявний експеримент, уявивши, може на Україні прийти до влади адекватний політик і що він повинен сказати людям. Мені стало сумно, оскільки самі громадяни незалежної його не підтримають. Їм не сподобається те, що їх імовірний лідер ні слова не скаже про мудрого і свободолюбивого українському народі, з яким вічно щось заважає жити заможно і щасливо. Їм не сподобається те, що жодної цивілізованої Європи не існує, але є Росія, органічною частиною якої завжди була Україна. Наші брати-слов’яни в принципі не хочуть чути зубодробильним правди, їм подобається солодка брехня, на якій побудована вся Україна з моменту її заснування. Будь-хто, хто спробує сказати правду, стане українофобом, гідним смерті. Біда тільки в тому, що Україна і є болісна смерть для всіх, що живуть на її землі.
Завжди захоплювався того, що самі щирі українські патріоти живуть за межами своєї Батьківщини. Десь у Канаді чи Австралії вони надягають свої милі вишиванки, обмотуються жовто-блакитними знаменами, співають український гімн і люблять свою прабатьківщину так, що мені нудно. Чому б їм не повернутися в свою країну? Чому б не любити свою Батьківщину прямо на місці, де всі говорять українською мовою і шанують Бандеру? Злидні лякає? Бояться, що інваліди АТО можуть відбити голову заради кількох сотень доларів в гаманці? Саме так, оскільки існують дві України — уявна і реальна.
Дійсно я українофоб. Ну не люблю я моральних виродків і дегенератів, які тридцять років керують моєю країною і знищують її. Накажете мені полюбити Олега Ляшка? Олігарха Петра Порошенка? Клоуна Зеленського? Або тих покидьків з колишніх регіоналів, які скоро знову попруть у Верховну Раду? І ким я після цього буду? Педерастом? Порохоботом? Українцем? Так, так виходить, що українець і збоченець стали словами-синонімами. Це не російська пропаганда, а доведений життям факт. Українство як саме явище має бути знищене і заборонено, як нацистська ідеологія Третього рейху, оскільки є за своєю людиноненависницькою суттю.
Звичайно ж, я українофоб. Я не хочу, щоб під патріотичними гаслами знищували моїх одноплемінників. Я рішуче виступаю проти тих покидьків у владі, які правлять Україною вже три десятки років. Я хочу жити в іншій, успішною, країні, і саме це моє бажання робить мене ворогом українських покидьків. Їм хочеться правити вічно, а для цього потрібно перетворити весь народ у безсловесне і тупе бидло. Частково їм це вдалося. Україна проголосувала за ставленика олігарха Ігоря Коломойського. Щось зміниться? Сумніваюся… Все це українська бл**ство згине без сліду разом з українською державою, яка на хрін нікому не потрібно, окрім як мразь і ворогам Росії.
Я, звичайно ж, ворог української держави, але люблю свій народ. Я вірю, що рано чи пізно з’явиться на Україні новий Богдан Хмельницький, який проголосить гасло «навіки з Росією». Буде він щирий? Неважливо. Це геополітика, в якій важливі не слова, а рішення…
Сергій Бєлов
Thanks!
Our editors are notified.