Чому російська таємна поліція «прогавила» все замаху на перших осіб держави

Установи, призначені для розслідувань і запобігання політичних злочинів, з’явилися на Русі ще в XVIII столітті. Вони носили різні назви і існували, як правило, за певних державних структурах, наприклад, при міністерстві поліції або міністерстві внутрішніх справ. Новацією імператора Миколи I стало виділення таких формувань в самостійну організацію.

Яким методом Микола I вирішив покінчити з змовами раз і назавжди

Микола I Павлович – імператор Всеросійський./Фото: yandex.ua

Прообраз спецслужб у сфері держбезпеки Росії – III Відділення у складі Власної Його Імператорської Величності Канцелярії – з’явився в липні 1826 року згідно з указом Миколи I. Формування даної структури було безпосередньо пов’язано з грудневими подіями 1825 року на Сенатській площі Санкт-Петербурга. Змовники не виключали такий варіант розвитку подій, як царевбивство. А контрольовані ними на той момент значні сили робили це цілком можливим.

Спроба державного перевороту провалилася, однак молодий монарх чітко усвідомлював реальну небезпеку для себе і своєї сім’ї. Тому цілком закономірно, що після придушення повстання декабристів особливо гостро постало питання про припинення спроб заколотів на державному рівні. Проект про створення спеціальної політичної поліції розробив відомий державний діяч, граф Олександр Бенкендорф. Після розгляду і схвалення пропозиції Миколою I були підписані укази про організацію Окремого корпусу жандармів і реорганізації Особливої канцелярії Міністерства внутрішніх справ в III Відділення імператорської канцелярії. Бенкендорф очолив новий орган правопорядку і керував ним багато років.

Об’єкти спостереження, або як Бенкендорф організовував стеження навіть за членами імператорської сім’ї

Олександр Бенкендорф — російський державний діяч, воєначальник, генерал від кавалерії; шеф жандармів і одночасно Головний начальник III відділення Власної Е. І. в. канцелярії (1826-1844)./Фото: dimitri.moseparh.ru

Граф Бенкендорф віддано служив государю і вміло керував довіреними йому відомством. У Третьому відділенні діяли спочатку 4 підрозділи, іменованих експедиціями. Після деякого перерозподілу функцій їх кількість збільшилася до 5. В обов’язки першої (секретної) експедиції входило спостереження за суспільними настроями, революційними організаціями, піднаглядними особистостями, а також проведення дізнання по політичним справам, викриття змов.

Другий вменялся нагляд за сектами і поширенням релігійних культів, збір інформації про винаходи і аферах фальшивомонетників. Крім того, в її віданні перебували політичні в’язниці. Третю експедицію можна назвати контррозвідкою. Вона слідкувала за діяльністю партій і організацій зарубіжних держав, а також доглядала за проживають в Росії іноземцями, вишукуючи серед них неблагонадійних і висилаючи їх з країни. У віданні четвертої перебували боротьба з контрабандою та збір відомостей по селянським питань, як-то перспективи на врожай, постачання населення продовольством, стан торгівлі. П’ята експедиція займалася цензуру, книготоргівлю, друкарні і контролювала періодичні видання.

Таким чином, були охоплені всі сфери громадського впливу і всі соціальні верстви населення. Під негласним наглядом співробітників Третього відділення перебували навіть члени імператорської родини. Спеціальні агенти контролювали пересування вінценосних осіб по місту, відстежували їх контакти поза палацових стін, фіксували візитерів в царську резиденцію. Докладні доповіді про побачене щодня лягали на стіл начальству.

Яку зарплату отримували чиновники Третього відділення і які мали «підробітку»

У Третьому відділенні працювали всього 16 осіб./Фото: museumpushkin.ru

Не можна сказати, що платня співробітників Третього відділення було дуже високим. Рядовий агент отримував майже вдвічі менше звичайного державного чиновника. Однак недоліку в охочих поступити на службу в таємну поліцію не було. Дуже престижною вважалася робота в цій організації. А крім того, існувала непогана можливість отримання нетрудових доходів. По-перше, можна було привласнити частину грошей з призначених на антиреволюционные заходи, утримання і харчування політв’язнів, а також на господарські потреби.

Деякі службовці не гребували і таким, до речі, досить солідним приробітком, як продаж документів. З найбільш відомих випадків – пропажа з архіву близько двох десятків доповідей графа Олексія Орлова з резолюціями імператора. Збереглися відомості про епізод, коли у Третє відділення влаштувався чоловік, який співпрацював з революційною організацією «Народна воля». Довгий час він догоджав колегам, переписуючи за них ділові папери, а отриману таємну інформацію продавав народовольцям. По кожному з фактів відкривалося службове розслідування, але повністю припинити злодіяння не вдавалося.

Як таємна поліція примудрилася «проморгати» все замаху на перших осіб держави

Замах на життя Його Величності Государя Імператора Олександра II – вибух другого снаряда, 1-го березня./Фото: upload.wikimedia.org

Незважаючи на старання керівництва, робота Третього відділення була далеко не бездоганною. Серйозним недоліком моделі стало не здійснений замах на імператора Олександра II, який у квітні 1866 року здійснив Дмитро Каракозов. Ще одна спроба вбити государя відбулася через рік у Парижі. В обох випадках Олександра II врятувала щаслива випадковість.

Під час розгулу терору в Росії відомство таємної поліції абсолютно не справлявся зі своїми обов’язками. У 1878-му за вироком організації «Земля і воля» був вбитий шеф Корпусу жандармів Микола Мезенцев. У лютому 1879-го жертвою народовольців став харківський губернатор князь Дмитро Кропоткін, в березні студент Медико-хірургічної академії Леонід Мирський обстріляв карету нового начальника Третього відділення, а в квітні черговий невдалий замах на Олександра II здійснив революціонер-народник Олександр Соловйов. До цього часу «Народна воля» перетворилася в потужне об’єднання. Її виконавчий комітет виніс смертний вирок імператору і зробив кілька спроб до його виконання. Зокрема, були сплановані два теракти на залізниці, також волею долі зазнали фіаско.

Будучи не в змозі впоратися з захлеснула країну хвилею терору, Третє відділення викликало численні нарікання на свою роботу і пропозиції про створення нового правоохоронного органу.

А адже деяким членам імператорської родини було заборонено в’їжджати в Росію.