Чому радянські дівчата-снайпери приховували, що були на фронті: «Скельце» і «грізна фрау» в одній особі

Бажання мстити за всі звірства, які чинили німці під час війни, відчували не тільки чоловіки. Жінки добровільно йшли в армію, опановували військові спеціальності, і навіть таку небезпечну і складну, як професію снайпера. Побратими по зброї ласкаво називали їх «скельцями», покладаючись на влучність однополчанок у важку годину, а німці – «невидимим жахом» і «грізними фрау». Однак після війни майже всі вони ховали свої бойові нагороди і не поширювалися про фронтове минуле.

Чому з усіх військових професій спеціальність «снайпер» користувалася великою популярністю серед радянських дівчат

Снайперський працю у ВВВ переоцінити: на рахунку «скелець» близько 12 тис. нацистів./Фото: fototelegraf.ru

Глибоке почуття патріотизму і непереборне бажання помститися ворогові – ось основні чинники, що спонукали радянських жінок та дівчат вирушати на фронт. Жіночий особовий склад Червоної Армії часів Великої Вітчизняної налічував майже мільйон осіб. Представниці прекрасної статі освоїли близько 20 військових спеціальностей. Їм підкорилася навіть одна з найбільш фізично і психологічно важких професій – снайпер.
Як виявилося, жінки терплячіші чоловіків, а особливості дрібної моторики дозволяють їм акуратніше поводитися зі спусковим механізмом снайперської зброї. Крім того, дівчата рвалися в снайпери, натхненні можливістю поодинці знищити велику кількість загарбників.

Де і як навчали снайперському ремеслу юних захисниць Батьківщини

Після прибуття на фронт дівчат-снайперів часто зустрічали недовірливо, і тільки після контрольних стрільб, які були певним випробуванням на міцність», повага з боку старших товаришів одразу зростало./Фото: 1.bp.blogspot.com

Професійне навчання снайперському майстерності стало новацією у світовій військовій історії. Підготовка дівчат-снайперів в СРСР почалася в грудні 1942 року, коли при Центральній школі інструкторів снайперської справи були сформовані тримісячні жіночі курси. Через 5 місяців в Підмосков’ї відкрилася Центральна жіноча снайперська школа. Протягом півроку слухачки вивчали такі дисципліни, як вогнева, стройова, хімічна, тактична, політична підготовка.

Велика увага приділялася військовій топографії, інженерно-саперній справі, правил маскування на місцевості, а також фізичної підготовки. Курсантки оволодівали навичками рукопашного бою, тренували зір і твердість руки, розвивали спостережливість, вправлялися в стрільбі по стаціонарних і рухомих мішенях у будь-який час доби з відстані від 250 до 1000 метрів. По мірі надходження рекомендацій з фронту програма підготовки постійно коректувалася. Завершувалося навчання держіспитів та 70-кілометровим ” марш-кидком з повною солдатської викладкою.
Всього на фронти Великої Вітчизняної вирушили 1885 випускниць спеціалізованого навчального закладу.

Як працювали снайперши, і скільки убитих фашистів на їх рахунку за роки ВВВ

Жінки-снайпери (стрілок і спостерігач) ведуть полювання за снайпером противника./Фото: pp.userapi.com

За період війни випускниці снайперської школи знищили близько 12 тисяч військовослужбовців гітлерівської армії (майже дивізію!), переважно офіцерів і командирів. На завдання дівчата, як правило, виходили парою – стрілок і спостерігач, який стежив за пересуваннями супротивників, давав орієнтири, вів облік убитих. Крім снайперського спорядження і сухого пайка з собою брали гранати, щоб в критичній ситуації не потрапити живими до рук ворога.

Найуспішнішою снайпершей Другої світової війни стала Людмила Павличенко, Герой Радянського Союзу, жінка-легенда, знищила 309 фашистів, 36 з яких – досвідчені снайпери. Гітлерівці охрестили Людмилу «більшовицької валькирией». Також вона була відома як «міс Кольт», «королева вогню» і «леді Смерть». Потрапивши новобранцем на фронт, Людмила підібрала зброю загиблого солдата, а незабаром, продемонструвавши виняткову влучність, отримала снайперську гвинтівку. Один з перших подвигів Павліченко вчинила при обороні Одеси: виконуючи бойове завдання, вона протягом 15 хвилин вбила 16 гітлерівців.

89 точних пострілів зробила Ніна Лобковская, яка була нагороджена орденами Червоного Прапора і Слави 3-го ступеня; 84 – кавалер орденів Слави 2-го і 3-го ступенів Любов Макарова.

Герої Радянського Союзу, снайперська пара Наталія Ковшова і Марія Поліванова, перш ніж підірвати себе гранатами і оточили їх фриців, встигли довести бойовий рахунок до понад 300 солдатів і офіцерів противника.

48-річної добровільно пішла на фронт не підлягає призову за віком Ніна Петрова. На її рахунку 122 убитих противника. Крім того, Ніна Павлівна передавала свій досвід молодим снайпершам, встигла підготувати понад 500 професіоналів і стала повним кавалером ордена Слави.

Роза Шаніна – радянський одиночний снайпер окремого взводу снайперів-дівчат 3-го Білоруського фронту, була відома здатність вести точну стрільбу по рухомим цілям дуплетом (двома йдуть один за одним пострілами)./Фото: dailygeekshow.com

Двічі нагороджена орденом Слави Троянда Шаніна, яка отримала титул «невидимого жаху Східної Пруссії», з квітня 1944 по січень 1945-го знищила понад 70 солдатів і офіцерів противника, в тому числі 12 снайперів.

Чому відважні жінки-снайперши соромилися того, що були на фронті

Людмила Павличенко – радянський снайпер 25-ї Чапаєвської стрілецької дивізії Робітничо-селянської Червоної армії./Фото: popgun.ru

Перебування на війні зробило серйозний негативний вплив на психіку жінок-стрільців, так як вся їх фронтова діяльність – по суті є протиріччя Богом даній єству. Адже призначення жінки – дарувати життя, а не забирати її. У представників сильної статі складалося неоднозначне ставлення до фронтовичкам. З одного боку, чоловік міг зрозуміти, коли медсестра чи санітарка відстрілювалася, захищаючи своїх підопічних. Це природно, як материнський інстинкт, тому що поранені безпорадні, як діти. Але жінка, яка з гвинтівкою з оптичним прицілом виходить «на полювання» з єдиною метою – вбивати, мимоволі викликала відстороненість і відчуження.

Так, на снайпершу можна покластися в скрутну хвилину, з нею можна, як кажуть, піти в розвідку. Але взяти її в дружини вирішувалося не кожен.
Крім того, процес адаптації фронтовичек до мирного життя був утруднений внаслідок сформованого негативного суспільної думки щодо їх взаємин з чоловіками під час війни. Багато хто безпідставно навішували на воювали жінок ярлик «похідно-польова дружина». Тому дівчата-снайпери, які пережили всі жахи війни, зуміли подолати психологічний бар’єр необхідності вбивства, підірвали здоров’я багатогодинним лежанням на снігу, під палючим сонцем, проливним дощем і зіткнулися згодом з несправедливими звинуваченнями в аморальності, воліли мовчати про своє перебування на фронті і не афішувати бойові нагороди, щоб отримати шанс знайти сімейне щастя.

Найстрашніший жах для жінки військовослужбовця – це потрапити в полон і зіткнутися з нелюдським жахом катівню і таборів.