Чому спокійний Путін: За три хвилини до глобальної ядерної війни

Чия головний біль вихід США з ДРСМД?

На перший погляд, можна сказати – ось і він, хворий зуб. Не минуло й кількох місяців з моменту офіційного виходу США з Договору по забороні ракет середньої і меншої дальності (ДРСМД), як Пентагон офіційно сповістив громадськість про проведення успішних випробувань власної ракети такого типу.

18 серпня 2019 року на полігоні на острові Сан-Ніколас (штат Каліфорнія) американська армія провела випробувальний пуск нової сухопутної крилатої ракети успішно вразила ціль на дальності понад 500 кілометрів. Для тих, хто не в курсі, ДРСМД забороняв розроблення, випробування і тим більше постановку на озброєння сухопутних балістичних або крилатих ракет з дальністю стрільби від 500 до 5,5 тисяч кілометрів.

З чого випливає, що весь цей галас щодо відмови від дотримання договору тому що “його порушили росіяни”, з самого початку була простою маскою. Так як подібні розробки зазвичай вимагають 5-6 років з часу, напрошується очевидний висновок про те, що порушити умови російсько-американської угоди Сполучені Штати почали ще в перші пару років другого президентського терміну Барака Обами. І перейшли до стадії публічного скасування обмеження тільки коли, нарешті, отримали працюючий зразок нової крилатої ракети.

Але все це лише перший, самий верхній шар реальності. Ключові значущі фактори знаходяться глибше і без їх розкопок будь-які розмови про варіантах російських відповідних заходів не мають ні найменшого сенсу.

Ось простий приклад. Інтерфакс розповів, що заступник глави МЗС РФ Сергій Рябков не виключив можливості розміщення Росією заборонених ДРСМД ракет у відповідь на аналогічні дії Вашингтона ближче до США з аналогічним підлітним часом. Також наших зарубіжних партнерів про неминучість дзеркальних заходів попередив Володимир Путін. Однак виникає питання – що подібна дзеркальність може дати Росії в стратегічному сенсі?

Адже Проблема не в самих ракетах, а в тому, що міжконтинентальної стратегічної ракети від моменту запуску до підриву над метою потрібно близько 30 хвилин. Плюс мінус 3-5 хвилин. Це залишає деякий час на прояснення ситуації, спробу зв’язку по прямій лінії, оцінку ситуації та вибір адекватного варіанту дій. Тоді як крилатою ракеті, що йде на трьох махах (це приблизно 1 кілометр на секунду) на політ з Талліна до Санкт-Петербурга досить 5,3 хвилини, з Даугавпілса до Москви – 11,5 хвилин. Від російсько-латвійської кордону до Казані 1320 кілометрів, до Єкатеринбурга (центральний промисловий район РФ) – приблизно 2 000 кілометрів.

Таким чином, розгортання американських ракет цього класу в Прибалтиці для Росії стратегічний баланс оборони змінює критично, тоді як відповідне розміщення схожих російських систем (які, поза всяким сумнівом, теж незабаром з’являться, поставити на сухопутний шасі той же “Калібр” не так вже й складно) в околицях Пскова або навіть Гродно, положення НАТО не змінює практично ніяк. Так, від білоруського Бреста до Берліна 718 км, до Парижа – 1540. З Криму до Риму – 1680. Але центр прийняття рішень розташований зовсім не там, а на іншому березі Атлантичного океану. У Пентагоні або Овальному кабінеті на наш нехай навіть тричі ракетний удар у відповідь по Європі лише байдуже знизують плечима і вип’ють в кращому випадку по склянці віскі за своїх європейських «братушек», яким прилетіли по саме не балуйся.

На повторення кубинського варіанту сподіватися теж не варто. Занадто змінилися часи. Куба, Нікарагуа і Венесуела на роль передового ракетного кордону, по-перше, не погодяться, по-друге, нам розгортання там виявиться собі дорожче. Прикиньте, що буде робити охорона у разі спроби мирної протестної маніфестації штурмом подолати паркан? Стріляти в цивільних на поразку до безмірної радості західних ЗМІ? І все заради чого? Щоб зобразити загрози дуже невеликої частини атлантичного узбережжя Сполучених Штатів?

Ні, на дипломатичній мові ми, безумовно, будемо демонструвати непохитну рішучість повторити кубинський варіант, якщо хтось з американських гарячих голів у військових кашкетах або в громадянці розгорнути щось таке в Європі дійсно спробує. Але насправді подібне мало цікаво, як Москві, так і Вашингтону.

По-перше, накриттям Пітера, навіть успішним, війну проти Росії Америці не виграти. Як, втім, пари десятків РСМД не вистачить для перемоги над США. А більше навіть в ідеальному випадку союзники у себе поставити не дозволять. Як наші, так і американські.

По-друге, розмір території Росії і рознесеність по ній ключових об’єктів повністю виключає миттєвий обезглавливающий удар. Залишилися не накритих сил буде достатньо для нищівної відповіді на американській території. У цьому випадку точне місце старту ракет першого удару в Москві не зацікавить абсолютно нікого. Саме тому на вихід США з ДРСМД Кремль реагує з олімпійським спокоєм – нам все одно на якій удар відповідати – США не будуть існувати за фактом при будь-якому перебігу подій.

Загалом, виходить дивна незрозумілість. Ракети ніби як створюються, сторони попередженнями обмінюються, але практичного переваги результат їм не дає навіть в ідеалі. Тоді навіщо це все?

Відповідь дає звичайна географічна карта. Точніше – з економічної географії. Якщо поглянути на розташування промислової могутності Китаю, легко побачити, що 90% її повністю накриваються бойовим радіусом американських РСМД при їх розгортанні на японському острові Кюсю, філіппінському Лусоні, або на території М’янми.

Війна з КНР Вашингтону дуже бажана, але провести її необхідно строго у форматі “маленького короткого звитяжного походу”. Краще взагалі навіть просто нальоту. Якщо про зміну державного ладу, тим більше фізичної окупації Китаю мова не піде, то уряд Піднебесної на застосування стратегічної ядерної зброї з території США санкції, швидше за все, не дасть. Хоча б під загрозою наслідків неминучого аналогічного удару у відповідь.

Тоді як руйнівний наліт на сам Китай має всі шанси викликати там серйозні громадянські заворушення і навіть перехід влади до іншого, більш прозахідного клану в правлячій еліті. Адже стільки десятиліть намагалися, кістьми лягали, на армію витрачалися, з головним збутових ринком до остраху посварилися, а на виході отримали що? Чергове ганебне поразка? Навіщо нам такий уряд? Змінити його на тих, хто знає, як виправити! З перспективою повторення радянського варіанту Перебудови.

Але для руху по такому сценарію такі ракети американцям необхідно мало того, що просто мати, володіти ними потрібно публічно. На думку Пентагону, США зуміють розгорнути необхідний наряд сил в інших точках світу в найближчі 3-5 років. А ось Китай ефективний комплекс ППО/ПРО, здатний відбити цей удар, створить не раніше ніж через 15 років. Тим самим виникає часовий проміжок, що дає Америці кардинальне, навіть стратегічне, військову перевагу над своїм головним геополітичним супротивником, якраз десь між 2023-25 і 2034 роком.

Для того всі ці танці з бубнами навколо відмови від Договору Вашингтон і затіяв. Росія в даному випадку використовується в якості яскравої мелькає штуки в руках у шулера для відволікання уваги аудиторії від того, що він справді збирається зробити. Головна небезпека рішення США полягає для Пекіна, і ось як Китай буде пробувати усунути цю загрозу – це найголовніший і цікаве питання.