Так вже у живописців століттями заведено – перш ніж приступити до роботи над картиною, попередньо потрібно створити безліч графічних замальовок, ескізів, живописних етюдів. І іноді ці роботи стають не тільки окремими творами мистецтва, а й воістину шедевральними. Сьогодні мова піде про дивовижний етюді Іллі Рєпіна – «Жебрачка. Дівчинка-рибалка», створений генієм російської живопису в 1874 році у Франції. Його художня цінність виявилася настільки висока, що в свій час за право володіння шедевром велася жорстка боротьба між столичною галереєю і провінційним музеєм.
Ілля Рєпін (1844-1930) геніальний портретист-класік
Ілля Юхимович Рєпін – російський живописець.
Аналізуючи творчість і життя Іллі Рєпіна, як митця і громадянина, чомусь приходить на розум його приголомшлива здатність «реагувати» буквально на всі події відбуваються навколо: народництво, тероризм, толстовство, російсько-турецька війна, Перша світова війна, три революції. Тут вже саме час згадати всі його знамениті епохальні картини, серед яких «Запорожці» (1891), «Не чекали» (1888), “Повернення з війни” (1877), «Маніфестація 1905 року» і багато інших.
Творче нутро Рєпіна «відгукувалося» щиро на всі ці історичні події. І, як відомо, історію творять реальні люди. І Рєпін захоплено і майстерно запам’ятовував на своїх полотнах цю різношерсту галерею образів: від «володарів дум», і «сильних світу цього», до простих знедолених людей з народу.
Історія одного портрета шедеврального
Одним з унікальних портретів, виконаних у этюдной манері Іллею Рєпіним є «Жебрачка. Дівчинка-рибалка», який фахівці від мистецтва всього світу не без підстави визнали найкращим твором російського живописця раннього періоду.
«Жебрачка. Дівчинка-рибалка». (1874 рік). Автор: Ілля Рєпін.
На цьому етюді художник зобразив стоїть у полі образ дівчинки-підлітка з рибальської мережею в руках. Позаду її худенької фігури глядач бачить тягнуться пожовклі простори з волошками, маками і густий пожухлою травою.
Дівчинка-підліток, позировавшая художнику – маленька мешканка Веля. Вона, як і багато інших, заробляла на хліб, позуючи приїжджим художникам. Рєпіну відразу ж сподобалася дівчинка своєю яскравою фактурою і безпосередністю. Проте написати з неї етюд виявилося не так просто, як гадалося. Пізніше Рєпін писав своєму другові: “дівчина позувала потворно: вона крутилася і кривлялась… і було досить складно зачепитися за її образ”.
Однак, незважаючи ні на що, художнику все ж вдалося в цій випадкової натурщице всього за один сеанс побачити її внутрішній світ, стан душі, думки, почуття, переживання. В результаті художник залишив нащадкам глибоко психологічний портрет дитини, на обличчі якого немає ні протесту, ні зацікавленості, ні страждання, а є тільки легка досада і безнадія. Вона як би існує в цьому житті, покірно приймаючи удари долі на свої маленькі тендітні плечі не чекаючи ніякого співчуття від людей.
Ілля Рєпін в молоді роки.
Самими звичайними фарбами художник у своїй роботі створив неймовірне відчуття сонця, світла, повітря, а так само образ дівчинки, який по композиції досить цікаво розташований на полотні. Рєпін ніби підводить глядача до самого краю картини, і змушує уважно вдивлятися в її тонкі скуйовджене волосся, засмагле личко, худеньку шию, вигорілі брови і вії, одяг в латках, загрубілі дитячі руки в цыпках. А ще в смутне, відчужено-задумливий вираз очей.
Воістину приголомшлива робота майстра, після написання якої багато відомі сучасники художника з упевненістю почали стверджувати, що, написавши «Злиденну», Ілля Рєпін вперше відбувся великий портретист.
Французький період у житті Іллі Рєпіна.
Розповідаючи про цей унікальний етюді, неможливо не сказати кілька слів про французькому періоді у творчості майстра.
Париж у всі часи приваблював російських художників, письменників, музикантів. Надихаючий, яскравий, старий і новий одночасно, місто вічного свята, любові та краси залучав їх особливою атмосферою. І якщо пригадати історію, то майже всі першокласні російські живописці, які вийшли зі стін Академії мистецтв, прямували в Париж для проходження свого роду стажування.
Ілля Рєпін також не став винятком. Закінчивши Академію з Великою золотою медаллю, отриманою за створення картини «Відродження дочки Іаіра», йому предоставилось право на шестирічне навчання в Італії і Франції. І в якості пенсіонера від Академії він зі своєю родиною вирушає за кордон.
«Воскресіння дочки Яіра» (1871 рік). Автор: Ілля Рєпін.
І потрібно відзначити, що спочатку французька столиця шокувала російську душу художника. «А ось і місто Париж, приїдеш – угоришь; вскочиш – побіжиш», – так написав Ілля Юхимович в 1873 році, прибувши в жаданий місто, під першим враженням від побаченого.
І все ж художник з часом полюбив це місто «…з усіма чудесними речами, нас восхищавшими, і з усіма могутніми подіями, які завжди струшують і запалюють нашу уяву, взбудораживают і освіжають нас».
«Паризьке кафе».(1875). Автор: Ілля Рєпін.
Саме тут, у французькій столиці, Рєпін, під впливом імпресіоністів почне займатися пленерного живописом. До речі, у Росії такий технічний прийом абсолютно не був розвинений, зате французькі імпресіоністи вже щосили практикували роботу під відкритим небом. Саме тут російський художник напише полотно «Паризьке кафе», що стало його візитною карткою для європейського глядача. І саме тут, у Парижі було найщасливіший час у сімейному житті подружжя Рєпіних.
Читайте також: «Паризьке кафе»: Історія скандальної картини Рєпіна, яка побила рекорд аукціонних торгів.
Садко в Підводному царстві. (1876 рік). Автор: Ілля Рєпін. (Картина написана у Франції).
Дивовижна доля картини «Жебрачка. Дівчинка-рибалка».
І, повертаючись до етюду «Жебрачка», хотілося б продовжити вражаючу історію про його долю. На диво, ця робота майстра практично з часу його створення й донині зберігається зовсім не в столичній галереї, як повинно було бути, а в провінційному Іркутськом музеї. А картина потрапила туди з приватного зібрання творів живопису мецената Володимира Сукачова, який жив в Іркутську до 1898 року.
Сукачов, будучи в ті роки головою міста, плекав мрію створити в провінційному музеї колекцію картин столичних живописців. І невелике полотно, розмірами 74х50, купленое його батьком безпосередньо в майстерні художника в 1880-ті роки, було піднесено в дар місту. Саме з тих пір цей шедевр, будучи перлиною експозиції музею, зберігається в Іркутську.
А в свій час керівництво Третьяковки хитрістю хотіло отримати шедевр, і лише завдяки вдалому збігу обставин «Дівчинка-рибалка» залишилася в Іркутському художньому музеї їм. В. П. Сукачова.
Дорога на Монмартр в Парижі. (1875–1876гг.) Автор: Ілля Рєпін.
Як «Злиденні» не дісталася Третьяковці
У 1930-і роки відомий російський художник і історик-мистецтвознавець Ігор Грабар, виявивши серед експонатів музею «Злиденну», прийшов у невимовний захват і першим назвав це творіння кращим з раннього творчості Іллі Рєпіна. Таким чином, давши високу оцінку, залучив до картини інтерес фахівців Третьяковської галереї.
А в повоєнний час на етюд почалося справжнє полювання. Організатори виставкових заходів в Третьяковці в 1948 році пішли на хитру штуку, попросивши директора Іркутського художнього музею привезти «Злиденну» на виставку в Москву. Коли безцінний експонат був доставлений, керівництвом галереї негайно було написано в міністерство культури претензійний лист, в якому говорилося про те, що безцінний шедевр російського класика повинен виставлятися і зберігається у столиці. Як відступну за нього директору А. Д. Фатьянову пропонувався портрет Л. Н.Толстого, кисті того ж Рєпіна, а також два етюду Сурікова.
Але той не відступився від «Дівчинки-рибалки», і потрібно віддати належне відчайдушного вчинку тодішнього директора, який обманним шляхом забрав етюд у реставраторів Третьяковки і таємно вивіз його назад в Іркутськ. Від неминучої розправи Олексія Фатьянова тоді вберегла раптова кадрова перестановка. Міністр культури і директор Третьяковської галереї були зняті з займаних посад.
Вже справді по тим часам героїчний вчинок відчайдушного директора дозволив обласного музею зберегти перлину російської живопису в своїх стінах.
Бонус
У творчості геніального російського художника Іллі Рєпіна є ще один дуже цікавий портрет, як кажуть, створений лише для душі.
«Стрекоза». (1884 рік). Автор: Ілля Рєпін.
Це портрет дочки Віри, під назвою «Стрекоза». Він написав дочка, яка сидить на перекладині і покачивающей безтурботно ніжками, немов бабку на стеблинці. На цьому полотні художник майстерно відтворив неповторний образ дитинства, просякнутий почуттям захвату і подиву від навколишнього світу. Як писав пізніше Ілля Юхимович в одному з листів Павлу Третьякову: «Дівчинку на сонці слід назвати «Бабка»: і за кольором, і по руху, і по положенню вона підходить під це назва». І ця дивовижна робота майстра в нинішній час зберігається саме в Третьяковській галереї.
Читайте також: «Квартиру не шкода, а п’ятачок — дуже»: Дивацтва і суперечності художника Іллі Рєпіна.
Thanks!
Our editors are notified.