Сто років тому, коли після скасування приватної власності радянські робітники переселилися з бараків у особняки і прибуткові будинки, конфісковані у «буржуїв», в молодій радянській країні стали виникати побутові комуни. Архітектори отримали замовлення на абсолютно нові для країни проекти – житлові будинки з громадськими читальнями, їдальнями, дитячими садками і загальними кухнями. Роль окремих приміщень, де можна усамітнитися молодої радянської сім’ї, відійшла на другий план. Зрозуміло, що ця ідея виявилася настільки абсурдною, що так і не прижилася.
Що пропонували архітектори
Серед «передових» проектів громадських будинків-комун були і багатоповерхівки з дворами-холами, і триповерхові секційні житлові будівлі з суміщеними корпусами або розташованими поряд приміщеннями громадського обслуговування. Передбачалося, що радянські громадяни не будуть відволікатися на побут (прання, готування і так далі) і їх приватне життя буде максимально відкрита громадськості.
Радянські агітаційні плакати закликали забути про побутову сторону життя і думати про громадську працю.
Відомий зодчий Костянтин Мельников, наприклад, придумав для молодих радянських сімей ідею житлових корпусів, спроектованих у вигляді протяжних зблокованих будинків з дворівневими квартирами. Громадські приміщення (їдальня, дитячий садок, господарсько-побутові установи), за проектом Мельникова, розташовувалися в єдиному корпусі, який пов’язаний з переходом будівлями-гуртожитками для сімейних пар і для одиноких.
Робота для Всеросійського конкурсу на проект показових житлових будинків для робітників у Москві (1922 рік, архітектор К. Мельников).
На жаль, архітектурна думка бігла попереду реалій, і на практиці приміщення громадського обслуговування так само довелося заселяти сім’ями, адже житлових квадратних метрів на всіх пролетарів не вистачало. А кімнати і квартири-«однушки», спочатку призначені для одиноких, нерідко обживали та багатодітні сім’ї. Дітей народжувалося все більше, в будинках ставало все тісніше. Всі ці незручності робили будинки-комуни не такими вже й комфортними, як спочатку обіцяли радянська влада, і викликали критику громадян.
Один з невдалих прикладів будинків-комун – будівля в Санкт-Петербурзі (тоді – Ленінграді), яке городяни прозвали «Сльоза соціалізму».
Знаменита «Сльоза соціалізму» в Пітері. /Фото:the-village.ru Д. Цыренщиков
Поступово в СРСР ввели плату за житло, з’явилися житлові кооперативи, які передбачають різні типи квартир – та багатокімнатні (для великих сімей) та двокімнатні (для маленьких), і «однушки» (для молодих пар і самотніх людей). Однак приміщення суспільно-комунального призначення все ще не втрачали актуальності, як, наприклад, побудований в кінці 1920-х років в Москві будинок кооперативу «Дукстрой» (архітектор – Фуфаев).
Житловий будинок кооперативу «Дукстрой» (1927 рік).
І незважаючи на те, що в Москві, Ленінграді та інших великих містах архітектори стали поступово переходити до більш економним секційним домівках, кожна секція яких включала чотири двокімнатні чи дві трикімнатні квартири, у зв’язку з дефіцитом житлових просторів тривало «покімнатне» заселення квартир.
Будівництво комплексу гуртожитків червоної професури на Великій Пироговській (1931-1932 рр.). /Фото:rossaprimavera.ru
Набагато затишніше на цьому тлі виглядали міські і приміські малоповерхові житлові комплекси і селища. Втім, і деякі міські будинки-комуни також виявилися більш або менш вдалими.
Будинок-комуна на Шаболовці. Москва. /Фото:rossaprimavera.ru
Житловий комплекс на Тракторній вулиці в Ленінграді. Середина 1920-х років.
Будинок-комуна в Донському
Студентський будинок, побудований в кінці 1920-х років в Донському провулку в Москві і розроблений за принципом комуни, був розрахований на дві тисячі мешканців. Згідно із задумом архітектора Ніколаєва, він являв собою три корпуси. Спальний (восьмиэтажка) складався з кімнат площею шість «кадратов» кожна, розрахованих на двох. Друга будівля являло собою спортивний блок, а в третьому корпусі розташовувалися їдальня на півтисячі їдців, читальня з книгосховищем, приміщення для занять, а також ясла.
Такий тип будинку-комуни виявився досить успішним і експлуатувався багато років.
Будинок-комуна в Донському провулку.
Будинок «перехідного типу»
Житловий будинок, спроектований архітекторами Гінзбургом, Милинисом і інженером Прохоровим, був побудований в Москві, на Новінському бульварі, також в кінці 1920-х.
Житловий будинок на Новінському бульварі.
Проект включав шестиповерховий житловий будинок, з якого через другий поверх можна було перейти в чотириповерховий громадський блок (їдальня та дитячий садок). Такий варіант став по суті перехідним типом, тому що тут були задумані і кімнати для самотніх мешканців, і квартири-малометражки, які зараз назвали б студіями, та повноцінні квартири для великих сімей.
Будинок на Новінському в пострадянський час./ Фото:ideaguide.ru
Житлові приміщення в будівлі задумані дворівневими, вікна виходять на обидві сторони, що передбачає наскрізне провітрювання.
Ситуація дійшла до абсурду
При проектуванні будинків-комун іноді доходило до абсурду. Яскравий приклад тому – будинок–комуна, придуманий в 1929 році архітекторами Барщем і Владіміровим. Проект являв собою три корпуси: перший – для проживання дорослих, другий – для дітей-школярів, а в третьому, як припускали «прогресивні» архітектори, повинні були жити малюки. Передбачалося, що спілкуватися всі ці три групи будуть тільки в спеціальних кімнатах для зустрічей дітей з батьками. Таким чином повинна була піти нанівець сама по собі ідея сім’ї.
Практика показала всю неспроможність усуспільнення житлових просторів. У підсумку 1930 року Центральний комітет ВКП(б) навіть видав постанову «Про роботу з перебудови побуту». У ньому жорстко критикувалася ідея будинків-комун і применшення ролі сім’ї, а також сам формалізм в реалізації ідеї усуспільнення побуту. При цьому в документі зазначалося, що будівництво робітничих селищ повинно продовжуватися і при цьому супроводжуватися супутніми роботами по благоустрою та комунального обслуговування мешканців.
Текст: Анна Бєлова
Thanks!
Our editors are notified.