Чому знаменитих американських льотчиків ховали під гімн СРСР: Эйельсон і Борланд

У 1929 році на Чукотці пропали два американських льотчика (Эйельсон і Борланд) – вони прилітали туди з метою допомогти екіпажу судна «Нанук», вмерзли в лід. Завдяки спільним зусиллям американських, канадських і російських льотчиків були виявлені тіла загиблих пілотів. Радянські льотчики (на прохання американської сторони) супроводжували їх до Аляски і були присутні на церемонії поховання останків.

Як американські льотчики виявилися на Чукотці в 1929-1930 рр.

Маріон і Олаф Свенсон./Фото: forum.simrussia.com

Між СРСР і Сполученими Штатами ще не були налагоджені дипломатичні відносини, дозвіл на придбання хутра у місцевих жителів американські підприємці з Аляски брали в приватному порядку. Олаф Свенсон прибув з метою закупівлі великої партії цінного хутра в Нижньо-Колымск, але на зворотному шляху його шхуна «Нанук» була затерта льодами в районі мису Північний. Крім того, що команді корабля довелося зимувати в складних арктичних умовах, Свенсона удручал факт – ринок хутра міг обвалитися, тоді він поніс б серйозні збитки.

На борту корабля знаходилася його дочка – журналістка The New York Times Маріон Свенсон, вона вела зйомки документального фільму, посилала репортажі для газети. Свенсон хотів якомога швидше відправити хутро на Аляску, а наступним рейсом – і свою дочку. По суші або по морю це було неможливо зробити, залишався варіант відправки людей і вантажу літаком. У жовтні та листопаді до цього ніхто не ризикував літати в цьому регіоні: нестійкість погоди, все більш короткий день через наближення полярної ночі, довгі снігові гребені – заструги, що досягають деколи 1,5 метрів у висоту і сильно ускладнюють посадку. Незважаючи на це, польоти були намічені і готувалися. Здійснити їх повинен був американський льотчик Карл Бенджамін Эйельсон.

Як організовувалося порятунок «Ставрополь» і «Нанук»

Шхуна «Нанук», що в перекладі з ескімоського означає «погонич білих ведмедів»./Фото: farm1.staticflickr.com

Після отримання компанією «Аляска Эруэйс» дозволу на польоти через територію Радянського Союзу, на розвідку обстановки 30 жовтня вилетів легкий літак, керований льотчиком Дорбантом. На наступний день в пункт призначення на своєму великому літаку вирушили Эйельсон і бортмеханік Борланд.
Неподалік від місця вимушеної зимівлі екіпажу шхуни «Нанук» – в протоці Лонга захід від мису Північного в крижаному полоні опинився радянський корабель «Ставрополь», на борту якого, крім екіпажу, перебували пасажири, серед яких були жінки і діти. Капітан судна П. Р. Міловзоров був серйозно хворий – гнійний плеврит, його обов’язки виконував старпом Алексєєв.

Пароплав «Ставрополь»./Фото: i.pinimg.com

«Ставрополь» вмерз в лід у відкритій бухті, вихід з якої навесні міг би бути проблематичним. Спеціально створена арктична комісія прийшла до висновку про необхідність організації рятувальної експедиції, очолити яку повинен був капітан ледореза «Федір Літке» К. А. Дублицкий. Пасажирів було вирішено перевезти повітряним шляхом, за цю частину операції відповідальним був призначений льотчик М. Т. Слєпнєв.

Тривожне повідомлення The New York Times про катастрофу літака Эйельсона

Американський полярний льотчик Бен Эйельсон./Фото: s.ura.news

Перший політ Эйельсона пройшов успішно, йому вдалося доставити на Аляску велику партію хутра. На 7 листопада планувався наступний політ на Північний мис, щоб забрати Свенсона. З Нома вилетіли два літаки – «Стирмэн» Дорбанда і «Гамільтон-10002» Эйельсона. Але з-за почалася сніжної бурі вони втратили один одного з виду. Дорбанд повернувся в Ном. Эйельсон і його бортмеханік Борланд на Північний мис так і не прилетіли і на зв’язок не виходили.

Через кілька днів членами екіпажу шхуни «Нанук» була організована санна пошукова експедиція, потім робилися спроби знайти Эйельсона і Борланда американськими льотчиками Гиломом і Кроссоном. Але всі ці спроби виявилися безуспішними. Було прийнято рішення припинити польоти. Гилом і Кроссон вилетіли на Аляску, але через дві години повернулися назад – в тундрі вони випадково помітили дюралюмінієве крило літака «Гамільтон-10002», сверкнувшее на сонці.

Льотчики насилу посадили свої машини, ковзаючи на лижах по застругам. Зниклих пілотів виявити їм так і не вдалося. Американці звернулися за допомогою в пошуках двох своїх льотчиків в Тсоавіахім. Маріон Свенсон передала в газету терміновий матеріал, в якому повідомлялося про катастрофу «Гамільтона-10002», що пропали пілоти літака.

Пошукова експедиція Слєпньова

«Юнкерс W-33» (реєстраційний номер СРСР-177), який брав участь в пошуковій операції./Фото: ic.pics.livejournal.com

Урядова арктична комісія постановила, що потрібно вести пошуки зниклих американських пілотів аж до остаточного з’ясування їх долі. Очолити цю роботу доручили полковнику Слепневу. Почалися систематичні розкопки на місці катастрофи, до яких залучалися члени екіпажів «Нанука» і «Ставрополь», а також санні експедиції з найближчих селищ.

У призначений для повітряної експедиції день погода була сприятливою. Але рівної поверхні для посадки літаків не було. Слєпнєв посадив літак вздовж застругов, показавши приклад іншим. Він визначив порядок і зону пошуків. Учасники експедиції два тижні жили в тундрі в шатрах і печерах зі снігу. Сніговий покрив (його товщина місцями досягала 2,5 метра), ущільнений вітром, пропиливали одноручной пилкою. Якщо починалася сильна завірюха, роботи припинялися. 13 лютого пропили вели широким фронтом від фюзеляжу літака, і незабаром тіла льотчиків були виявлені.

Як американський уряд висловило подяку російським льотчикам за участь в пошуковій операції

Льотчик Маврикій Слєпнєв – Герой СРСР./Фото: cdn.turkaramamotoru.com

Тіла загиблих льотчиків були передані американським пілотам. Слідом за ними в Америку вилетів радянський літак – Слєпньова і його борт-механіка Фаріха запросив губернатор Аляски. Російських льотчиків зустріли урочисто і подякували за активну участь у пошуках зниклих американських льотчиків.
Батько загиблого Эйельсона наполіг, щоб труну його сина був покритий не тільки прапорами США і Канади, але і прапором СРСР, і американський військовий караул салютував Червоного Прапора. Дипломатичні відносини між США і СРСР будуть встановлені лише три роки, але так вже вийшло, що арктична історія зблизила людей з двох країн набагато раніше.

А ці 7 відомих радянських літераторів з різних причин наклали на себе руки.