Під тінню санкцій: як Росія захоплює ринок світової атомної енергетики

«Росатом» – шлях від аутсайдера до світового гіганта

У 2007 році Міністерство з атомної енергії Росії тихо і непомітно створило нікому не відому спеціалізовану компанію. Корпорації «Росатом», чиї амбіції смішили Захід всі наступні кілька років. Гордовитому відношенню США, Франції, Японії та інших лідерів були свої причини, з розвалом СРСР вони надійно поділили ринки «атомного пирога» і з обґрунтованою іронією спостерігали які зухвалі плани декларує розвалена російська галузь.

Заяв Росатому про те, що до 2030 року корпорація увійде в трійку світових лідерів ніхто не вірив. Як мінімум це викликало посмішку, а як максимум — сміх.

Проте час ішов, і ситуація поступово змінювалась. Несподівано для «ледь існуючої економіки» країни «Росатом» міцно встав на обраний шлях розвитку, активно зміцнював свої позиції і поступово почав вигравати то один, то інший міжнародний проект.

На відміну від приватних зарубіжних корпорацій, «Росатом» був і залишається вертикально інтегрованої державної компанією. Багато в чому тому вже через кілька років конгломерат керував об’єктами російської атомної галузі на всіх етапах ядерного циклу. До 2010 року корпорація була присутня в більшості сегментів атомної енергетики, а до 2015 займалася видобутком урану не тільки в Росії, але і за кордоном. Сьогодні «Росатом» виробляє власне ядерне паливо, будує інноваційні реактори і атомні електростанції по всьому світу.

Проте головна проблема, більше інших злякала США, полягала в тому, що російський атомний гігант увібрав в себе цілу мережу інфраструктурних, будівельних та інженерних компаній. Тобто наукових та дослідницьких інститутів, технопарків і розробників, які рухають технології з конкурентами рівні. Більш того, на відміну від давно зупинилися в своєму розвитку західних «партнерів», російська атомна галузь не затрималася на радянському доробку, а активно розвивалася і рухалася вперед.

Використовуючи новітні технології і рішення Росія запропонувала світу найбільш надійні і до сьогоднішнього дня атомні проекти. Плавучі АЕС, новітні реактори, кращі за своїм заделам захисні системи, схеми споруди та комерційного співробітництва яких у інших просто немає.

На відміну від західної суворо капіталістичної моделі ведення бізнесу, цілком побудованої на схемі приватного отримання прибутку, бізнес-стратегія російської компанії розроблялася на основі цілей самої країни. Іншими словами, завдання для цивільного сектора російської галузі стверджує президент і уряд, і, якщо навіть вони невигідні фінансово, але важливі для планів Росії, вони будуть реалізовані незважаючи ні на що. Нічого подібного західні конкуренти-приватники зробити не в змозі, за винятком скопировавшей цей підхід КНР.

Чим активніше реалізовувалися плани позначені Росатомом, тим швидше злітали з конкурентів гордовиті посмішки. До 2019 році в компанію вже входило понад 350 підприємств і організацій, зв’язок з державою сприяла глобального розширення, а державні субсидії і «санкційний» курс рубля ще більше рухав розвиток в потрібну сторону.

За підсумками минулого року з’ясувалося, що санкції галузі лише допомагали. Росія не просто виконала поставлені завдання, а серйозно їх перевершила: 60% глобальних продажів реакторів до 2018 року числилося за Росатомом, і 67% всього світового ринку будівництва АЕС також реалізовувалося Москвою.

В умовах «на шматки розірваної економіки» і «деградуючої науки», як підносить нашу країну Західний світ, один тільки «Росатом» до 2017 року мав 10-річний портфель зарубіжних замовлень на 133,6 млрд. доларів. А це, без малого більше, ніж портфелі замовлень всіх його західних конкурентів разом узятих.

До кінця 2018 року компанія підписала зарубіжних контрактів ще на 26 мільярдів, заодно ставши беззаперечним лідером ринку за кількістю одночасно реалізованих проектів ЯР.

Не варто забувати і геополітичний аспект даної ситуації. Щоб виробляти товар, будь-якій країні необхідна енергія, а основний дохід після споруди енергетичного атомного об’єкта Росія отримує від майбутніх поставок палива. Іншими словами — немає постачання паливних збірок, немає і розвитку держави-покупця. А наявність російської АЕС прив’язує країну до російського ядерного палива.

В цілому, при такому положенні речей вкрай дивним виглядає існуючий міф про «нафтогазової бензоколонці». Одночасне існування цієї тези ніяк не поєднується з фактом про те, що наша країна є лідером атомної промисловості. А отже і області, за замовчуванням визнаної усім світом, як одна з найбільш високотехнологічних на Землі.

Надскладним є навіть саме будівництво великих і вкрай специфічних об’єктів, не кажучи вже про їх розробці та розвитку протягом багатьох років.

Крім цього, російська атомна галузь зводить сучасні зарубіжні проекти за схемою «будуй-володій-керуй». Починаючи від технічної розробки ескізу і до моменту його майбутньої утилізації, включаючи обслуговування, запчастини, модернізацію і продовження експлуатаційних термінів. Кожен з цих етапів надзвичайно складний сам по собі, а «поставка палива і зовсім доступна лише одиницям компаній в світі.

Всупереч звучного назвою, «поставка» — це складний процес, оскільки включає в себе не тільки етапи транспортування, але і його видобуток, виробництво та збагачення. Причому якщо Росія володіє технологіями повного циклу, то США нездатні на це вже давно.

Схожа ситуація спостерігається у конкурентів та в цілому по галузі. Westinghouse — ще кілька років тому колишня не просто одним з найбільших гравців, але і найбільш жорстким конкурентом Росатому, сьогодні зазнає збитків. Спроби використовувати апаратний ресурс Вашингтона все ще вживаються, зокрема, на Україні, де Westinghouse намагається витіснити Росію з ринку ядерного палива або в Болгарії, де американське лобі в свій час не дало відкритися проекту «Белене», але в цілому це кроки від безсилля.

Вже до середини першого десятиліття 2000-х років Westinghouse була на волосок від того, щоб стати збитковою. І знаючи це, в 2006 році американці здійснили свій улюблений фінансовий маневр – продали набухающую проблему своїм геополітичним «друзям», в даному випадку – Японії. Контрольний пакет Westinghouse за $5,4 млрд. придбала японська корпорація Toshiba, а вже в наступному році очікувано зіткнулася зі збитками.

Продавши Токіо свої проблеми, Вашингтон забив у стан конкурента троянського коня. Вже до 2017 року збитки Westinghouse стали ключовою проблемою Toshiba. А роком раніше від американської компанії японці тільки за перші три квартали отримали збиток у розмірі $6,2 млрд, при тому, що в 2006 році купили контрольний пакет за $5,4 млрд.

Великі проблеми переслідують і другого конкурента Росатому французьку Orano (колишню Areva), також яка зіштовхується з хронічними збитками

Іншими словами, російська атомна промисловість зуміла відвоювати більшу частину ринку у своїх традиційних конкурентів і тепер готується до боротьби з новими гравцями. Компанією з Південної Кореї «KEPCO» і китайської держкорпорацією CNNC, використовують ті ж державні механізми, що і «Росатом».

Що ж стосується Росії, заробляючи нібито «лише продаючи нафту», спростувати цю тезу можна з допомогою цифр. П’ять енергоблоків ВВЕР-1200 вартістю близько 5 млрд. доларів кожен (за планами зводяться Росатомом кожний наступний рік) принесуть компанії виручку близько 25 млрд. доларів. Зараз два енергоблоки з реакторами ВВЕР-1200 будуються на Білоруської АЕС, незабаром будуть реалізовані 5 і 6 блоки угорської «Пакш», блок АЕС у Фінляндії, чотири блоки АЕС «Ед-Дабаа» в Єгипті, чотири блоку «Аккую» в Туреччині, два блоку «Руппур» в Бангладеш і так далі. І це лише один конкретний аспект. Для порівняння всі доходи держбюджету України в 2018 р. склали $33 млрд.

Не зайво зазначити й те, що Росатом на відміну від ряду інших вітчизняних держмонополій не стоїть на місці у своєму розвитку. Прекрасно усвідомлюючи, що до 2025 року корпорація зможе знаходити покупців і замовників на традиційний продукт зведення станцій без особливих проблем, «Росатом» явно розуміє, що далі буде куди складніше. А тому російська галузь заздалегідь почала виходити на альтернативні ринки, зокрема, на перші в світі плавучі АЕС, інтерес до яких з боку острівних країн величезний.

«Росатом» будує заводи по виробництву ПАН-прекурсору, що дозволяє створювати вуглецеве волокно на базі власної сировини. Відкриває виробництва в ряді країн з переробки літію, необхідного у виготовленні акумуляторів для комп’ютерів, планшетів і смартфонів, а сфера діяльності російської держкорпорації активно розширюється до гідроенергетики і вітрової генерації, ядерної медицини та будівництва центрів науки, обладнання для газонефтехимии і теплової енергетики, композитних матеріалів і так далі.

І все ж головна користь вітчизняної атомної галузі полягає в її мультиплікативному ефекту. В принципі доміно, де ведуча (нарівні з військової та IT-сферою) індустрія тягне за собою багато інших сектора.

Будь передове виробництво вимагає нових деталей, для нових деталей необхідні нові заводи, для нових заводів – нові дороги, для більш розвиненою логістики – відповідний транспорт і так далі. Процес реалізується за всіма суміжних фронтах.

Крім того, інженерно-промисловий термоядерні реактори — майбутнє, на яке покладають великі надії, з очевидних причин будуть складніше ніж нинішні АЕС. Тому абсолютно природно, що дістанеться це майбутнє лише тим, хто буде лідером атомної галузі до початку його впровадження.