Марія Старицька мала всі шанси бути не тільки дружиною короля Лівонії, але і стати російською царицею, успадкувавши трон сина Івана Грозного – Федора Івановича. Але замість цього останню представницю роду Рюриковичів перетворили в жертву чужих інтриг, змусивши в 28 років постригтися в черниці. Раннє заміжжя в інтересах політики, вдівство в юному віці і втрата улюбленої дочки – це все, що мала відбулася цариця перед тим, як похованим назавжди.
Як російська принцеса стала королевою Лівонії?
Іван IV Васильович, прозваний Грозним – государ, великий князь московський і всієї Русі з 1533 року, перший цар всія Русі./Фото: chuchotezvous.ru
Завоювавши до 1573 році майже всю територію Балтики, Івану Грозному потрібно було встановити на неї адміністративний та політичний управління. Єдиним кандидатом на місце короля васального Лівонського держави був герцог Магнус – молодший брат Фрідріх II, який займав данський престол. Відчуває хронічне безгрошів’я, Магнус прийняв пропозицію російського царя, який крім корони Лівонії пообіцяв йому в дружини свою родичку Марію Старицкую.
У квітні 1573 року, за наказом Івана Грозного, 13-річну княжну повінчали згідно з канонами православної церкви. Її 33-річний наречений-лютеранин пройшов процедуру шлюбної церемонії за правилами своєї віри. Весілля відбулося в Новгороді, де цілий тиждень гості вітали молодих, дарували подарунки і пригощалися зі столу, ломившегося від наїдків і хмільних напоїв.
По закінченню урочистостей новоспечена подружня пара відбула у подарований їм лівонський місто Каркус, везучи з собою придане Марії – золотий і срібний посуд, дорогоцінні прикраси, а також 200 тисяч рублів і дорогих коней у багатому вбранні. Супроводжували подружжя бояри, знатні дами, безліч слуг і дві тисячі кіннотників – їм було наказано дбати про королівське подружжя в дорозі і допомагати затверджуватися, по прибуттю, у нових володіннях.
2. Ціна зради, або що розраховував отримати король Магнус від Стефана Баторія?
Стефан Баторій (Іштван Баторі) – король польський і великий князь литовський (з 1576), син Іштвана IV, воєводи Трансільванського./Фото: lenta.ua
Сімейне життя принесла молодятам розчарування, причинами якого стала і значна різниця у віці, і мовний бар’єр, і розбіжність уявлень про шлюб. Вже через кілька місяців король охолов до дружини і перестав приділяти їй увагу, відвернувшись на розваги і свої справи, отримали з недавніх пір статус «державних».
До серпня 1573 року, розтринькавши придане Марії і довірене царем майно, Магнус, під гнітом брак грошей, направив курфюрсту Саксонії лист. У ньому він, повідомляючи про одруження, виправдовувався за свій «антихристиянський вчинок», під яким малося на увазі зближення з Іваном Грозним, і просив грошової допомоги, пояснюючи її необхідністю «зміцненням боротьби на благо всього християнського світу». Не отримавши відповіді з Німеччини, король звернувся за сприянням до польським і литовським ратманам, у яких також не знайшов відгуку.
Тим часом, у 1576 році в Польщі відбулися зміни: влада отримав новий король Стефан Баторій – розумний, володіє справжнім талантом полководця трансільванський князь. Встановлюючи внутрішній порядок в країні, він водночас почав воювати з Москвою за балтійські території. Після вирішального наступу в 1578 році, коли польський король особисто очолив військо, росіяни не змогли втримати позицій, і велика частина Балтики відійшла під владу Речі Посполитої.
Відчуваючи хиткість свого положення і постійно відчуваючи гостру потребу в грошах, Магнус передав лівонські землі Баторію, отримавши за це гарантію безпеки і замок Пильтен в Латвії. Так, після багаторічної війни за балтійське узбережжя Іван Грозний залишився ні з чим, втративши практично відразу всі землі Лівонського королівства. Сам Магнус, перейшовши на бік Баторія, помер у 1583 році в злиднях, не залишивши дружині з малолітньою дочкою ніяких засобів до існування.
В яку авантюру намагався залучити польський король вдову Марію Лівонську?
А. Литовченко. «Іван Грозний показує скарби Джерому Горсею» (репродукція)./Фото: cdn.shazoo.ru
Після смерті чоловіка Марія залишилася жити в замку, перебуваючи під контролем кардинала Єжи Радзивілла і отримуючи з польської казни невелику платню. Вона відмовилася повертатися в Москву, як спочатку пропонував їй Баторій, боячись непередбачуваного і жорстокого характеру Івана Грозного.
Пізніше, після смерті царя в 1584 році, подібних пропозицій уже не надходило: знаючи, що Марія належить до роду Рюриковичів, трансильванец вирішив утримувати її в замку, сподіваючись, що лівонська королева заявить права на російський престол. У разі успіху Баторій розраховував мати в Москві царицю – лояльну, а ще краще, залежну від Речі Посполитої.
Борис Годунов, побоюючись подібного розвитку подій, звернув увагу зійшло на престол Федора Івановича на долю його найближчої родички, і запропонував почати переговори про повернення Старицької в Москву. Отримавши офіційну грамоту з проханням надіслати Марію на батьківщину, Баторій висунув умову – королеву відпустять, але лише як визнану законом спадкоємицю царя.
Сама Старицька не виявляла особливого бажання вирушати в дорогу, але й не приваблювала перспектива тягнути жалюгідне існування під постійним контролем. Прискорити події, позбавивши вдову від сумнівів і вагань, було вирішено з допомогою таємного агента Годунова – англійця Джерома Горсея.
Від постригу не підеш, або як склалася доля Марії Старицької, останньої королеви з роду Рюриковичів?
Федір Іоаннович – цар всієї Русі і великий князь Московський з 18 березня 1584 року, третій син Івана IV Грозного і цариці Анастасії Романівни Захариной-Юр’євої, останній представник московської гілки династії Рюриковичів./Фото: i1.wp.com
Герсей впорався із завданням на відмінно – він умовив Марію повернутися в рідні пенати, пообіцявши їй високий прийом і передавши обіцянку царя забезпечити родичку багатим змістом. У серпні 1586 року, після 13 років відсутності, вдовуюча королева прибула на батьківщину. Спочатку все складалося чудово – Старицкую зустріли з царськими почестями, подарували їй велике маєток зі слугами, виділили охорону. Два роки тривала безтурботне життя, поки в 1588 році цар не змусив Марію Володимирівну прийняти постриг і піти в Подсосенский монастир, який знаходився в семи верстах від Троїце-Сергієвої лаври.
Причини, що змусили Федора Івановича прийняти таке рішення, невідомі. Не виключено, що винуватцем події став Борис Годунов, який, маючи вже на той момент реальною владою, усував таким чином конкурентів на свій запланований царювання. Як би там не було, але відтепер Марія, яка перетворилася в черницю під ім’ям Марфа, втратила всякі права не тільки на престол, але і на повернення до мирського життя.
Через рік монастирського життя Старицька втратила доньку – Євдокія Магнусовна померла з невідомих причин, не доживши до 9 років. А 8 років тому, в 1597 році, відспівали і саму Марію, поховавши її під надгробком з написом: «Літа 7105 червня 13 дня з’явився благовірна королева-ченця Марта Володимирівна».
Ця історія – один з численних прикладів того, як регенти впливали на історію величезних держав і навіть регіонів.
Thanks!
Our editors are notified.