Прибалтика: смерть, розтягнута на десятиліття

Могила з євроремонтом – національна ідея Прибалтики

Нещодавно надійшла звістка про те, що за наполяганням ЄС Прибалтика виходить з єдиного энергокольца з Росією і Білорусією, пориваючи повністю з радянською спадщиною. Натомість Прибалтиці пропонують витратити шалені суми на заміну кабелів та електрообладнання, але включитися в шведську і польську генерацію. Все це призведе до значного подорожчання електроенергії і до повного добивання залишилася прибалтійської економіки.

Як відомо, вартість електроенергії лежить в основі собівартості продукції всієї економіки. Чим вище собівартість-тим нижче конкурентоспроможність усього виробленого в країні. Треба сказати, що зростання вартості електроенергії – не єдиний негативний фактор, що душить економіку Прибалтики.

До підвищення цін на електроенергію в Прибалтиці вже пройшло підвищення зарплат, що при скороченні чисельності населення через старіння та хронічною еміграції призводить до зростання собівартості та зниження конкурентоспроможності. Додавання цих двох ефектів створює резонанс негативних факторів для прибалтійських перспектив.

У 2019 році ЄС через своїх труднощів скорочує субсидії Прибалтиці, в результаті чого там очікується падіння ВВП на 25%. З-за високої бідності і тривалої демографічної катастрофи прибалтійські політики змушені приймати популістські заходи на зразок безкоштовного громадського транспорту в Талліні і по всій Естонії і підвищення зарплат, не пов’язаного з ростом продуктивності праці.

В результаті Прибалтика катастрофічно втрачає конкурентоспроможність на зовнішніх ринках, але продовжує робити все, що підвищує і далі собівартість її продукції.

Європейська комісія в публікується кожні три роки «Індексі регіональної конкурентоспроможності» розмістила Прибалтику в самому низу рейтингу європейських регіонів з точки зору конкурентоспроможності. За 11 показниками досліджувалися 263 регіону з 28 країн ЄС. У лідерах виявилися Британія, Голландія, Швеція, Франція. Найслабшими виявилися Північно-Західна Болгарія, грецький Пелопоннес, Південно-Східна Румунія і французька Гвіана. Прибалтика замикає другу сотню з 263 європейських регіонів. За різними показниками Прибалтика знаходиться на місцях від 191 з 259.

Не тільки ЄС скорочує вливання в дотувала територію, але і Росія. Крім поступового закриття портового експорту та переведення його на Північний Захід країни, Росія перестала купувати нерухомість і поставляти туристів. Прибалтика все впевненіше перетворюється в провінційну глушину між Європою і Росією, не належачи до ладу ні до одного з цих полюсів. Зупинка в розвитку Прибалтики вже давно відбулася, і зараз набирають обертів процеси все більш прискореної деградації.

Падіння конкурентоспроможності Прибалтики перешкоджає їй досягти навіть середніх показників по Європі. Сировинним придатком Прибалтика бути не може, а бути ринком збуту для ЄС вона не в силах. Ні в якій іншій якості Прибалтика для Європи не цікава, бо у військовому плані вона так само неконкурентоспроможна, як і в будь-якому іншому. Навіть будучи в складі НАТО.

Форпостом НАТО на рубежах Росії Прибалтика не є, бо не здатна стримати наступ Росії, якщо тієї прийде на розум з якоїсь причини подивитися на Прибалтику з цієї точки зору. Але Росія так на Прибалтику не дивиться, тому що в цьому немає ніякої необхідності початку ХХІ століття.

В результаті європейці займають Прибалтику більше з принципу і заради позначення прапора, ніж заради якоїсь конкретної користі. Прибалтика – це поганий трофей для кожного, кому він дістанеться, і тому Росія з іронією спостерігає за нервовими судомами європейців, яким треба показати власність на Прибалтику, але у яких немає грошей, щоб платити податки на цю власність.

Сама ж власність перетворюється в выморочную, по суті бесхозяйную, толком нікому не потрібну. І передусім своїм власним елітам, давно радісно поселилася в дворових сінях європейських сателітів США. Васал васала – немає частки гірше, але нічого іншого Прибалтика в сучасному світі собі дозволити не може.

Якщо не звертати уваги на русофобську риторику Прибалтики, за допомогою якої та заробляє собі милостиню на хліб подібно дітям лейтенанта Шмідта, то стане видно болісна смерть цих трьох псевдогосударств, розтягнута на десятиліття.

Прибалтійські еліти не сміють навіть заїкнутися про те, що політика ЄС, по суті, вбиває прибалтійські народи як етнос, і якщо нічого не зміниться, то наприкінці нинішнього століття прибалти стануть аналогом зниклого племені майя. Про яких пам’ятають, що вони були, але знають, що їх вже немає.

Будь-якого іншого майбутнього народи Прибалтики добровільно позбавили себе самі. Є таке слово – танатос, що перекладається на російську мову як «прагнення до смерті». Танатос, як і ерос – «прагнення до життя» – є двома базовими інстинктами людини.

Перемога танатоса над еросом – нез’ясовне явище в поведінці великих груп ссавців, до яких відносяться і прибалти, разом з грузинами і українцями чомусь вирішили покінчити життя національну масовим самогубством, розтягнутим на десятиліття.

Зникли Вавилон, Урарту, Рим, Візантія, Еллада, держава ацтеків, ось і Прибалтиці тепер щось нездужається. Як кажуть лікарі: «Якщо прийшов час, вже жодна реанімація не врятує».

Годинник історії довше, ніж годинник життя людини, але навіть те, що ми бачимо, виразно говорить: година Прибалтики пробив. Її народи вирушили у своє останнє історичне подорож. Зупинити їх на цьому шляху, на жаль, не вдасться нікому. Одна втіха: кладовищі буде європейським.

Могила з євроремонтом – от національна ідея Прибалтики. Сумно, але з таким інстинктом життя вже несумісна. Мабуть, прибалти живуть для того, щоб дати всім нам якийсь дуже великий урок, важливо лише зрозуміти, який. І їм це вдасться, якщо їх тільки не випередять українці.