В Україні все знову не слава Богу. Вчора вночі в країну несподівано повернувся олігарх Ігор Коломойський. А от сьогодні, 16 травня 2019-го, Верховна Рада таки призначила день інавгурації Зеленського – 20 травня. І ці події можуть не просто бути між собою пов’язані, але і визначати подальшу порядку денного.
Але найгірше те, що в обох випадках не все однозначно. Коломойський – це ос, якого одні вітають з тим, що його протеже став президентом країни, а інші тепер ще більше бояться саме за це причини. Ще б! Такий інструмент і адмінресурс в спритних і безжалісних руках. Але ось дострокове повернення Коломойського раніше анонсованого терміну на інавгурацію можна розцінювати двояко. Або Коломойський вже про все і з усіма домовився і тепер хоче все особисто проконтролювати, щоб не було жодних збоїв несподіванок. Або навпаки олігарх відчув, що святкувати перемогу рано і Зеленський йде з рук і потрапляє під чужий вплив, а то й того гірше – взагалі хоче бути більш самостійним. Це взагалі не вигідно нікому. Хто так чи інакше хоче взяти участь у виробленні нового так званого «внутрішньоукраїнського консенсусу» під контролем чи то старих західних, то якихось нових зовнішніх кураторів. І не дай Бог росіян. У багатьох на Заході і в самій Україні від однієї цієї думки мігрень з енурезом робляться. А значить, «хлопця», тобто Зеленського «треба вставити в рамочку».
І 20 травня – це не зовсім те, чого вимагав сам Зеленський, називаючи депутатів «Брехунами». Демонстративний перенесення дати на один – типу ні нашим, ні вашим – теж може означати і те, що, з одного боку, депутати злякалися погроз нового президента і намагаються його задобрити, зберігаючи обличчя. Однак з іншого – все може говорити про те, що всі про все і з усіма домовилися, і тепер вже неважливо, коли Зеленський буде инаугурироваться, якщо закулісні бариги і попалися домовилися, що розпускати Раду достроково не будуть, курс країни не підлягає змінам, куратори залишаються незмінними. А «піпл схаває» – горезвісні 73% за Зеленського і проти Порошенка – «повоняют і забудуть». А не забудуть, то кийки і біти неонацистів, неофашистів, патріотів і такий же поліції і СБУ мізки вправлять швидко.
Однак залишається ще фактор самого Зеленського. Людини і політика, який отримав на виборах навіть за світовими мірками безпрецедентний кредит довіри і аванс на майбутнє від народу, який відкинув колишні ігрища в державі і з державою. І з цією людиною треба щось робити. Для початку – не дати йому самому знайти собі союзників і, спершись на народ, похерити і попередні домовленості, і колишній курс розвитку. А потім і взагалі взяти під контроль і приручити і гарантовано змусити виконувати тільки те, що від нього вимагають. Не народ, а ті, хто порається за його спиною за лаштунками і під килимом.
Ось тому-то і багатьом здається: все, що нині роблять із Зеленським, – це спроби знизити рейтинг довіри до нього. А значить, і вибити з його рук потенційні можливості і навіть інструменти для проведення самостійної політики. І роблять це, на жаль, з двох сторін. І з боку Петра Порошенка, який всіма своїми останніми діями буквально «замінував» кожен ділянку майбутнього шляху Зеленського. І в політиці. І в економіці, і навіть в духовно-культурній сфері. Один «мовний закон» про расистському державі і мовний геноцид росіян і російськомовних, демонстративно підписаний президентом, чого вартий. А ручні судді-порохоботы, а генерали-яструби, а жандарми-Герої України? Весь цей сміття Зеленський і повинен буде розгрібати, якщо раптом захоче повернути Україні та її політиці здоровий глузд і надію на майбутнє. Розгрібати і розміновувати ландшафт замість того, щоб займатися нагальними і актуальними проблемами, вирішувати які Зеленського і найняв народ 73% «за».
А якщо Зеленський буде займатися розборами завалів, а не поліпшенням життя, то рейтинг його і його прихильників продовжуватиме падати. І це природний процес. Бо він тепер – президент, і вся відповідальність лежить на ньому. І. отже, якщо ця Рада не буде розігнана, то до чергових парламентських виборів в Україні партія Зеленського «Слуга народу» («СН») отримає не то кількість голосів і мандатів депутатів, на яку могла б розраховувати на інерції виборів президентських.
Але – в цьому може бути головна проблема Зеленського – в ослабленні його рейтингу та показників його партії може бути зацікавлений і його ж «політичний батько» Коломойський. Олігарху, повторюю, теж не потрібен занадто самостійний і слабо контрольований президент, який спирається на народ. Зате потрібні гарантії того, що Зеленський не вийде з-під контролю. Самого Коломойського і, не виключено, тих, з ким олігарх домовився під крилом нового президента дерибанити країну. Ось тому-то Зеленського так демонстративно-принизливо і «опускають»: мовляв, не заривайся, ми все контролюємо.
І ось наступним етапом «приручення» Зеленського та визначення курсу України при ньому і можуть стати парламентські вибори, формування в Раді правлячої коаліції і призначення прем’єр-міністра. Формально Коломойський виступає проти дострокового розгону цієї Ради. Він хоче спочатку змінити виборчу систему – з нинішньої мажоритарно-пропорційної на чисто пропорційну, за партійними списками. І з 5% до 7% підняти прохідний бар’єр, щоб у Раду пройшло як можна менше партій, з ким треба буде формувати коаліцію і ділитися портфелями міністрів, а значить, і доступ до «корита». Ну а особистість і партійне забарвлення прем’єра може підказати і те, яким може бути курс майбутньої України при Зеленском. Чи зміниться він більш або менш кардинально або тільки верхівкові мімікрує
Сьогодні був опублікований новий рейтинг тих політичних партій, які можуть пройти в Раду. За даними соцопитування центру «Соціальний моніторинг», Українського інституту соціальних досліджень імені Яременка та Соціологічної групи «Рейтинг», це раніше всього чотири сили: «СН» Зеленського, «Опозиційна платформа – За життя» («ОПЗЖ») Юрія Бойко/Віктора Медведчука, «Блок Петра Порошенка «Солідарність» («БПП») і ВО «Батьківщина» Юлії Тимошенко. Лідирує «СН» – 29,5%, на другому місці «ОПЗЖ» – 8,1%, а ось «БПП» і «Батьківщина помінялися місцями – у них відповідно 7,8% та 6,7%. Більш того, як бачимо, «Батьківщина» взагалі може не увійти в Раду, якщо підняти до 7% прохідний бар’єр.
Для Тимошенко це взагалі може стати потужним кидком, який остаточно поховає її політичну кар’єру назавжди. Але Зате у Зеленського вибір взагалі залишиться невеликим – небудь «ОПЗЖ», або «БПП». І відповідні прем’єри – небудь Бойко (тут уважно стежте за ходом думки і руками) сам – увага, фанфари і барабанний дріб – Порошенко. Якщо він, звичайно, не сяде в тюрягу, а сам піде на вибори і поведе за собою порохоботов. А Порошенко збирається, запевняючи всіх, що «залишається в політиці». І головна умова для такого розкладу, як ви розумієте, всі ці закулісні домовленості, які міг провести і тепер намагається гарантувати Коломойський. Якщо таких домовленостей немає або вони зірвуться, то і всі намальовані схеми – це лише політтехнологічні прикидки і підрахунки. Якщо вони є і реалізуються навіть частково, а Порошенко або його вірний чоловік повернуться в крісло прем’єра і почнуть дерибанити країну на двох з Коломойським або на трьох (з Рінатом Ахметовим) під контролем пильних західних кураторів, то і з курсом країни все більш або менш ясно – він не зміниться і навіть не подкорректируется в інтересах громадян.
Всі! Як говориться, тушкуйте світло і зливайте воду. Точніше — выплескивайте брудну воду з миски – ніякого нового «дитини» там немає. І взагалі всі ці ворожіння на українській політичній кавовій гущі можуть виявитися лише вправами для запаленого розуму, якщо сам Зеленський – не «остання надія українського народу», а продукт закулісної домовленості, який згоден з усім, що йому накажуть або піднесуть на блюдечку в його золотій президентської клітці. Все це стане більш або менш ясно вже в найближчі дні. Не біном Ньютона – це нечистоплотная українська політика, не біном Ньютона.
Thanks!
Our editors are notified.