«Європейська солідарність» йде на вибори, щоб не допустити реваншу проросійських сил», – заявив Петро Порошенко. Як не дивно, але в даному випадку з Петром Олексійовичем частково можна погодитися. Деякі ознаки реваншу дійсно спостерігаються.
Мабуть, не всі погодяться з тим, що мова йде саме про реванш «проросійських» сил. Більшість прийнятих останнім часом рішень швидше розгортають Україну на шлях європейської інтеграції, з шляху повернення чи то в «об’єднану Європу» зразка 1941 року, то взагалі в XVIII століття. Але це питання філософське.
Зовнішня політика
ПАРЄ прийняла рішення про повернення російської делегації. Для Петра Порошенка це виявилося справжньою трагедією: «5 років ми тримали міжнародну солідарність. Мало хто уявляв, як це було важко. Весь світ тримав єдність і санкції проти Росії. Всього місяць пройшов, а вже вчора вночі були скасовані санкції ПАРЄ. (…) Нам потрібно об’єднатися і не дати Росії перемогти на дипломатичному фронті – скасувати санкції ЄС, НАТО і ” Великої сімки».
Судячи з усього, не дуже гарною ця новина є і для чинного президента Володимира Зеленського – адже він теж наполягає на продовженні і посилення санкцій проти Росії.
Також слід зазначити, що позиція основних європейських країн по істотним для України Порошенко питань не змінилася. В ході першого візиту Зеленського в Париж і Берлін Макрон ввічливо поцікавився, коли Україна почне виконувати Мінські угоди в частині переговорів з республіками Донбасу, а Меркель твердо повторила, що не має наміру змінювати свою позицію по «Північному потоку». Зеленський відповів звичним хамством в дусі Клімкіна, чим підтвердив адекватності в української влади не додалося.
Інформаційна політика
Спочатку українські громадяни (що характерно, різних поглядів) раділи вже просто тому, що на блакитних екранах стало в рази менше Порошенко. При тому, що порядок денний і риторика практично не змінилися.
Між тим, Віктор Медведчук придбав канал «ZIK», що призвело до виходу з нього сверхпатриотичных журналістів і великого скандалу. Фракція «Народного фронту» навіть звернулася до президента з вимогою зібрати засідання РНБОУ. «ZIK – це вже третій телеканал, який опинився в руках п’ятої колони Кремля. Нам треба зрозуміти, що з кожним днем таких телеканалів може ставати тільки більше, якщо відповідні органи не спробують протидіяти інформаційної окупації. Наша фракція вимагає чіткої реакції та плану дій для недопущення московського реваншу в Україні», – заявив на засіданні погоджувальної ради голова фракції Максим Бурбак.
Більш того, в ЗМІ обговорюється можливість включення в медіа-холдинг Медведчука також 5-го каналу і каналу «Прямий», хоча виглядає це і дивно – невже Порошенко повторить помилку Тимошенко і взагалі залишить себе без інформ-ресурсів?
Крім того, ходять наполегливі чутки про майбутній зняття обмежень на російські інтернет-ресурси, включаючи «вКонтакте» і «Однокласники». Більш того, в соціальних мережах пишуть, що деякі провайдери надають доступ до них в явочному порядку не чекаючи офіційного дозволу.
Церква
Третю складову порошенківськоі «стратегічної тріади» спіткала трохи передбачувана катастрофа: томос виявився термосом, а Філарет – розкольником, що дуже здивувало прихильників екс-президента.
Лжепатріарх Філарет заявив, що:
– ПЦУ не визнана іншими православними церквами, а адже саме обіцянки визнання були причиною приєднання до проекту Філарета (до речі, на ювілей митрополита Онуфрія прибули представники 11-ти з 15-ти автокефальних церков);
– томос не дає ПЦУ прав автокефальної церкви;
– предстоятель ПЦУ митрополит Епіфаній ображає Філарета і не дає керувати церквою.
Загалом, Філарет висмикнув свій горщик з ретельно вибудуваної Порошенко піраміди і відтворив КПЦ-КП.
Крім цього, суд прийняв до розгляду скаргу УПЦ на реєстрацію ПЦУ (її зареєстрували з тією ж назвою, очевидно розраховуючи на капітуляцію митрополита Онуфрія).
Піраміда, проти очікування, не розвалилася (велика частина архієреїв ПЦУ воліє церкву, визнану Константинополем, церкви, невизнаної ніким), але розкольників очікують «веселі» часи. Принаймні, їм ніколи буде боротися з легітимною УПЦ.
Декомунізація
У Харкові міськрада повернув проспекту Григоренка ім’я маршала Жукова, а в Києві суд скасував рішення про присвоєння проспектах імен Шухевича і Бандери.
Відразу слід зазначити, що обидві ці ситуації ніякого відношення до декомунізації не мають. Перейменування проспектів Жукова (в Харкові) і Ватутіна (в Києві) проходило не в рамках декомунізації, оскільки вона не стосується пам’яті героїв війни. Тим не менш, ідеологічна оцінка цих рішень незмінна – йде боротьба за те, яких героїв вважати справжніми, а будь – фальшивими. І герої Галичини програють.
До речі, почасти цій ситуації стосуються наміри команди Зеленського перезапустити судову реформу, яка явно дала зовсім не ті результати, які очікувалися.
Конституційний суд
КС ухвалив рішення про неконституційність норм КК, що виключають інший запобіжний захід, крім арешту, з цілого ряду політичних статей, включаючи державну зраду, посягання на територіальну цілісність і т. п.
Деякі експерти вважають, що рішення прийнято «під Порошенком», проти якого порушено справу про зраду. Тим не менш, скасування відповідних норм КК може істотно полегшити становище багатьох політичних в’язнів.
Крім того, в КС розглядаються справи про відповідність Конституції закону про декомунізацію, про люстрацію і про мову. У випадку, якщо КС задовольнить ці позови, це буде означати майже повну деконструкцію системи Порошенко в її юридичній частині.
Важливим аспектом є і те, що КС фактично визнав неконституційною діяльність Ради в 2016-19 роках, коли в ній не було коаліції. Зрозуміло, скасовувати всі прийняті закони ніхто не буде, але можна говорити про узурпацію влади групою вищих керівників України (що, власне, і зробив Микола Азаров).
Резюме
Зрозуміло, говорити про реванш в сенсі повернення домайданной системи неправильно – переглядаються тільки найменш обґрунтовані рішення попереднього режиму. Тим не менш, якщо слідувати цим шляхом, то можна дійти і до визнання незаконності АТО.
Однак, грузинський досвід показує, що реванш досить просто зупинити – достатньо вивести на вулиці досить багато людей. Правда, не дуже зрозуміло, наскільки до цього готове суспільство. Якщо в Грузії влада непопулярна, то Зеленський зараз знаходиться в стані «медового місяця» і його підтримка знаходиться на дуже високому рівні. У той же час, Порошенко настільки токсична, що під час нещодавнього візиту до Львова група громадян спробувала зірвати зустріч з виборцями.
Однак, коли з’ясується, що очікування від Зеленського не виправдалися, в Україні цілком можливе повторення грузинського сценарію.
Thanks!
Our editors are notified.