До виборів і зміни Верховної влади в Росії ще п’ять років, але перехідний період вже почався, оголивши приховані проблеми
Політтехнологи кажуть, що передвиборна боротьба за наступні вибори починається в день закінчення попередніх виборів. Ніякого зазору в часі не існує, на розкачку і, як казав татусь-Мюллер, на «розгойдування на люстрі», часу немає. Перемагає той, хто починає першим. Саме тому боротьба за те, що буде після 2024 року, розпочалася відразу після перемоги Путіна на президентських виборах-2018.
Немає нічого дивного, що активізація всіх сил, зацікавлених у зміні політичної системи в Росії, почалася вже в 2019 році. Саме для того, щоб підготувати ґрунт для змін, які повинні бути організовані після 2024 року, потрібен перехідний період. Якщо заздалегідь підготувати все необхідне, потрібних змін може і не відбутися. Тому фальстарту тут вже не буде.
Зміст змін визначається викликами, що стоять перед Росією. Це, насамперед, вичерпаність колишньої економічної моделі, яка виникла в Росії в 1993 році, для обслуговування якої була створена нинішня політична система. Конфлікт із Заходом перестає здаватися непорозумінням і якимось випадковим ексцесом. Все ясніше стає факт, що Росія вступила в смугу тривалого найглибшого конфлікту з Заходом, який буде чинити на Росію зростаюче і тотальний тиск – економічне, військове, політичне, інформаційне. Всі види тиску будуть застосовуватися комплексно і одночасно.
При цьому фактом стає те, що Росія заражена ментально впровадженими ззовні ідеями і на всіх поверхах влади і суспільства просякнута агентурою західних країн, яка уважно фіксує всі наші слабкості та інформує про них своїх господарів. Ніякого ефективної протидії п’ятій колоні не здійснюється з причини того, що вона вбудована в політично систему, є її невід’ємною складовою частиною і захищена безліччю конституційних норм і неформальних домовленостей.
Неможливо бореться за інформаційну безпеку, коли вся журналістика в Росії існує по самому ліберальному у світі закону про ЗМІ. Ніякі засоби боротьби з політичними структурами підтримки держперевороту неможливі, поки сама влада охороняє Гугл і Твіттер, які в Гонконзі, Москві та Єкатеринбурзі вільно розміщують на правах платної реклами оголошення про місце і час збору штурмовиків, а в Росії глушить будь нотатки патріотичного характеру як політичний екстремізм. І при цьому ніякого покарання за такі дії не отримує.
Неможливо протистояти структурі Майдану, коли в Росії чиновники виявляються агентами американських чи англійських розвідок, фінансова система спокійно переводить гроші на заколоти, певні ЗМІ скоєно безкарно поширюють заклики до заворушень, а певні політики охороняють цю систему і спокійно вербують у свої ряди молодь, нацьковуючи її на опонентів у владі.
Неможливо протистояти зовнішнім викликам, коли певна група еліти, осіла в економічній влади, своїми діями створює затяжну економічну кризу, для виходу з якого потрібна зміна державного механізму, що створює загрозу його обвалення. Так почалася організована Англією Велика Французька революція.
Нагадаю – тоді Франція вела тривалу боротьбу з Англією за заморські колонії. Англійці перемогти не могли, але зуміли спровокувати зіткнення Франції з Польщею та Австрією і Пруссією. Ситуація дуже схожа на нашу, тільки замість Австрії зараз Україна, а замість Пруссії – Німеччина. В результаті цієї боротьби скарбниця Франції спорожніла, і Людовик XVI вирішив провести податкову реформу, що йому потрібна підтримка суспільства.
Французька Перебудова мала вилитися у скликання Генеральних штатів (щось на зразок парламенту або З’їзду народних депутатів СРСР). Замість перебудови настав хаос: спори з регламенту і процедур так затягнулися, що третій стан у вигляді дворян і духовенства оголосило про створення Національного зборів (двовладдя).
Так закінчилася Велика Франція і на її місці виник керований з Лондона (а тепер з Вашингтона) васал, де Троянським конем стали організовані з Англії масонські структури (п’ята колона Франції). З цього положення Франція не вийшла до сих пір.
Треба підкреслити, що розколу у Франції допомогла її боротьба з Голландією, де католики зчепилися з протестантами. Так як Франція була католицькою, то вся підтримка Англії дісталася протестантським структурам у Голландії і Франції, де сповідалася свобода.
При цьому Англія так міцно оборонялася, що вийшла з католицького світу, не увійшовши в протестантський, задавила у себе католицизм залізом і кров’ю і створила свою англіканську церкву, підпорядковану монарху. Тобто в частині ідеології Англія пішла на придушення п’ятої колони, підрив основ її існування, жорстку ізоляцію та охорону свого інформаційного простору, насаджуючи при цьому абсолютно протилежне у свого головного ворога. І тому вона його перемогла.
Слабкий і нерішучий Горбачов, як і такої ж Людовік XVI, не змогли вирішити свої завдання і втратили державність і суверенітет своїх країн. Росія частково при Путіні змогла вирішити завдання ослаблення західної зашморгу, але повністю проблема не вирішена, і якщо нічого не робити, то виникає загроза збереження державності в тридцятирічної перспективі. Поєднання військового тиску з активізацією п’ятої колони пасивна і деморалізована лібералізмом російська еліта не витримає. Як кажуть японці, човен не стоїть на місці, вона або пливе вгору за течією, або ковзає вниз.
Отже, головними завданнями еліти за оновлену політичну систему в прагненні зберегти російську державність стане боротьба з нав’язаною ззовні і застарілої політичної системою, що не дозволяє вирішувати питання економічної, політичної та інформаційної безпеки країни. Політична безпека абсолютно недосяжна при збереженні нинішньої структури російської еліти і збереження умов її існування і відтворення.
Простіше кажучи, поки Кудрін створює проблеми влади (пенсійна реформа), а потім критикує її за них, Греф дає поради Сілуанова, а Орєшкін і Набіулліна перепихають провину за кризу один на одного, і поки задоволений життям Медведєв вінчає собою всю цю конструкцію, говорити про якесь безпеки в Росії не можна.
Економічна слабкість заважає Росії вирішувати питання об’єднання розпад країни на нових умовах, а втрата часу позбавляє Росію всяких шансів на успіх інтеграції, яка не розкіш, не примха, а єдиний засіб забезпечення безпеки країни. А економічна слабкість не дозволяє усунути слабкість інформаційну і тим самим усунути політичну слабкість.
Особливістю нинішнього періоду, що перетворює його в перехідний, є гостра боротьба за інформаційні засоби впливу на суспільство. Необхідність перемогти в боротьбі за інформаційні потоки штовхає на боротьбу за політичний ресурс. Отримана позиція повинна допомогти виграти економічну модель, яка дозволить наростити військові можливості.
Оскільки в нинішній ситуації стабільності сформованих інститутів влади ніякі зміни в економічному механізмі неможливі, то боротьба за економіку стає боротьбою за політику, де перша умова – боротьба за інформацію. Нова реальність після виборів-2024 не виникне, якщо її не готувати заздалегідь.
З цієї причини можна констатувати, що в Росії закінчується період стабільності – йде з 2000 року «замороження», і починається перехідний період, де в умовах конкуренції різні політичні сили вступили у боротьбу за прийнятну для них політичну модель майбутнього. Переможуть ті, хто буде діяти так, як діяла Англія у боротьбі з Францією – жорстко, авторитарно і рішуче.
Всяка боротьба за розширення демократії сьогодні в Росії є ширма для розширення можливостей фінансується ворогом опозиції. Якби Англія була католицькою демократією, її б давно не було. Саме тому, що влада Британії жорстко придушили внутрішню опозицію на тлі війни з Францією, влада встояла, а от у Франції, яка допустила роззув лібералізму, сталася революція, і війна Британії була програна.
Нова спроба лібералізації Росії закінчиться її розвалом. Якщо Росія володіє політичним класом, реально оцінює виклики часу і розуміють свої завдання, змістом перехідного періоду стане маневрування з метою недопущення нового ліберального сценарію Росії на наступні чверть століття. У цьому випадку вони можуть стати для Росії останніми.
Thanks!
Our editors are notified.