Провокація в Косово – проти Росії

Як захистити Сербію, не втягуючись у конфлікт на Балканах

Дивна провокація в Косові 28 травня не вилилася в новий спалах конфлікту між косовськими албанцями і сербами, але продовжує тримати в напрузі всі боки і ніби вимагає від Росії втручання.

Так, президент Сербії Олександр Вучич раптом через кілька днів заявив, що спецназ Косово в ході незаконної операції спеціально побив прикладами російського співробітника місії ООН Михайла Краснощекова. Щось підказує, що і вся операція була спланована не стільки проти сербів, скільки з метою завдати шкоди росіянину.

Відчуття, ніби Росію втягують у конфлікт на Балканах, в чергову гарячу точку, яка може стати причиною нового загострення між Москвою і Європою і приводом для чергового витка санкцій. Причому роблять це не тільки руками косовських албанців, але і, схоже, за сприяння керівництва Сербії.

Принаймні, якось дивно виглядає емоційний запал Вучича, який раптом зневірився у Заході (невже?) і зробив акцент на намеренности ударів по Краснощекову (ніби є різниця, спеціально били росіянина або разом з усіма?).

Ще подозрительнее те, що за день до провокації Вучич в парламенті буквально анонсував його, заявивши, що «напад албанців на півночі Косово – справа лічених днів або тижнів», а також закликав змиритися з тим, що Сербія втратила Косово. Як каже класик, «збіг? – не думаю».

Мета провокації

Втім, без чітких аргументів не станемо стверджувати про змову Вучича з Заходом (хоча від лідерів типу Януковича-Лукашенко, намагаються всидіти на двох стільцях, можна чекати чого завгодно), цілком можливо, що їм рухає традиційна для сербів впевненість, що Росія зобов’язана заступитися за них при першій же небезпеці.

Серби нам дійсно брати, останній бастіон православ’я на Балканах і давній хрест росіян, але, на жаль, занадто часто Белград (частина сербської еліти) використовував це як розмінну монету в торгівлі із Заходом. Не як болгари та інші «брати», звичайно, але, приміром, той же Вучич адже готовий відмовитися від Косова, щоб вступити в Європейський союз, забувши про бомбардування НАТО. І при цьому сербські «эуропейцы» розраховують далі отримувати допомогу Росії.

Москва або відразу розкусила провокацію, або знадобилася традиційна стриманість МЗС. Принаймні, публічно було тільки озвучена вимога до косовцям відпустити Краснощекова, що, до речі, було швидко зроблено, і пообещано не спустити на гальмах злочин проти нашого дипломата. Плюс Слідчий комітет РФ почав дослідчу перевірку. І все.

В інший раз можна було б звично поскаржитися на м’якість МЗС, але не в даному випадку – від Росії явно очікували вплутатися в бійку. Причому зробити це спонтанно, разово, щоб тим самим дозволити Заходу обґрунтувати остаточний відхід Косово. І приступити до проковтування Сербії. Але чому саме зараз?

Ряд експертів стверджують, що здача Косова при погоджується Вучича фактично досягнута, причому не на умовах обміну територіями, а на умови повної капітуляції Сербії. Однак завершення угоди, яка, можливо, запланована на 1-2 липня в Парижі, заважає позиція Росія і сербського народу. До того ж здачу необхідно якось оформити, потрібен вагомий привід. Відмінний варіант – захист Косово від втручання Росії.

Але втручання разового, нечисленного, спонтанного, такого злісного російського десанту, який зіграв роль каталізатора і був змушений піти. Якесь повторення легендарного «кидка на Приштину» в нинішніх реаліях, на відміну від 1999 року, може мати рівно зворотний ефект для Росії і для Сербії. Швидко вирішити проблему сербів у Косово у Москви не вийде, а ось потрапити під провокаційні випади косовоалбанских загонів без належної підтримки ВКС і в оточенні НАТО загрожує.

У той же самий час США отримали би чудовий привід для нового витка санкцій проти Росії, а євроатлантичні еліти – для консолідації розпадається антиросійського фронту в Європі. Не кажучи вже про те, що Балкани історично перевірене місце для розв’язання світового конфлікту з метою дестабілізації конкурентів і виходу з глухого кута транснаціонального капіталу.

Однак це зовсім не означає, що Росії необхідно утереться і залишити Сербію на поталу. Повторюся, Сербія на Балканах – це російський хрест і західний аванпост, зникнення якого при нинішній ситуації на Україні обмежить русский мир на заході Калінінградським анклавом. Не з військової точки зору – ракетами ми дістанемо кого завгодно і де завгодно, а з точки зору впливу і присутності російської держави. Все питання в тому, як не разово, а системно захистити Сербію в нинішніх умовах і не втягнутися в конфлікт на Балканах.

Від ввічливих інструкторів до військових баз

Ідеальний варіант, як не дивно, створення повноцінної військової бази російської армії за офіційним запитом керівництва (сирійський варіант). Але згідно експертного висновку військових, це практично виключено в силу високої ймовірності блокади Сербії щільно оточуючими країнами НАТО. При неможливості або навіть обмеженість матеріального забезпечення бази – ключового аспекту функціонування військового об’єкта – будь-яка вогнева міць, там зосереджена, приречена на швидку нейтралізацію.

Навіть у далеку Сирію в нашому розпорядженні були, щонайменше, два маршрути доставки необхідного – через Іран, Ірак і морським шляхом. Втім, ситуація в Європі змінюється досить швидко, і не виключено, що та ж Греція або навіть Болгарія вийдуть з-під жорсткої залежності від США і дозволять транзит військових вантажів через свою територію. Розташування в Сербії обмеженого контингенту ВКС РФ з «Кинджалами» і військової поліції дозволило б кардинальним чином змінити розстановку сил на Балканах і розкрити східну лінію нападу НАТО.

Інший варіант захисту Сербії – введення миротворців ОДКБ. Не обов’язково через Радбез ООН, а за запитом Белграда. До речі, російський сенатор Костянтин Косачов, коментуючи провокацію косоварів 28 травня, наголосив: «Це – наочне підтвердження того, як натовська місія «справляється зі своїм завданням».

Мова про горезвісних підрозділах KFOR, які під виглядом миротворчої діяльності забезпечують прикриття витіснення сербів з Косово. Сенатор натякнув, що раз не справляються натовці, можуть знадобитися інші миротворці. На жаль, правда, що Росія досі не використовує сили ОДКБ в міжнародних операціях (в тій же Сирії), оберігаючи ніжних партнерів щодо євразійської інтеграції від важкої роботи по стабілізації ситуації в окремих регіонах світу. Втім, під егідою ОДКБ цілком можна відправити тільки російських миротворців, була б політична воля.

Нарешті третій варіант, найбільш реалістичний і неодноразово використовується – використання інструкторів і колишніх військових у приватних структурах. За останні п’ять років Росія досконало оволоділа цією вигадкою західних стратегів – Донбас, Сирія, деякі країни Африки, Лівія, Венесуела. В південноамериканській країні російські інструктори (не тільки військові фахівці), судячи з усього, врятували законну владу на волосинці від краху: американцям залишалося лише клацати зубами.

Завдання і функціонал російських фахівців-радників у кожній країні різні, але чому б у випадку з Сербією і Косово не згадати про нібито первісної функції ПВК – захисту та обслуговування об’єктів, території? Сотня-інша інструкторів, озброєний новітніми технологіями і апаратами, навчальна сербських добровольців прийомам самооборони, могла б геть відохотити у косоварского спецназу бити мирних жителів прикладами.

Не виключено, що щось подібне вже реалізовується на Балканах. Принаймні, хорватське видання Jutarnji.hr» в лютому минулого року з обуренням звинувачувала керівника Республіки Сербської Додика в тому, що на території колишньої Югославської народної армії створюється центр з навчання спецназу чисельністю від 2,5 до 3,5 тисяч бійців по боротьбі з тероризмом, яких нібито російські інструктори навчають на підставі Протоколу про співробітництво МВС Республіки Сербської і МВС РФ 2015 року.

У тій же статті хорвати з жахом припускають, що Росія зацікавлена в будівництві в Республіці Сербській трьох баз на місці колишніх югославських: в регіоні Маховляны поблизу Баня-Лука, у Соколаце і Требине. У страху, звичайно, очі великі, але якщо говорити не про повноцінних військових базах, а про пунктах базування приватних військових спеціалістів та інструкторів, то чому ні? Такі собі центри гуманітарної допомоги сербського народу. А потім, після модернізації і з появою нових умов, що дозволяють обходити блокаду НАТО, їх можна перетворити у повноцінні військові об’єкти.

Але все це Росії повинна робити за однієї важливої умови – щоб сам Белград перестав дивитися в рот Заходу і перетворився на повноцінний форпост Російського світу і православ’я, відстоює наші спільні інтереси.