Розкол ПЦУ-СЦУ: псу під хвіст або визнання у Ватикані?

Те, що відбувається сьогодні в заново створеної Православної церкви України, показує, як важко жити пропаленим цинікам і брехунам і в політиці, і в церковних справах. І як важко одному старому довіритися іншому молодші, щоб потім знайти третього, зовсім молодого, який «кине» двох перших.

У церкві, яку взагалі спочатку було запропоновано називати «Священної церквою», але суть її видала досить дивна абревіатура – ПЦУ-СЦУ, таких головних героїв дійсно троє. І ви їх добре знаєте. Це поки ще чинний президент України 53-річний Петро Порошенко, «почесний патріарх» ПЦУ-СЦУ відновлений в сані митрополита екс-розстрига 90-річний Філарет (Денисенко), який вважає себе «патріархом київським», і, власне, діючий предстоятель ПЦУ 40-річний Епіфаній (Думенко), як би митрополит Київський і всієї України. Хороші хлопці. Однозначно. Їм ні вік, ні навіть хрести на тілі і на рясах не допомагають приховати, що на них тавра ніде ставити.

Всі троє причетні до того, що 15 грудня 2018 року дві ніким не визнані українські церкви – Українська православна Київського патріархату (УПЦ КП) і Українська автокефальна православна (УАПЦ) – нібито об’єдналися в зазначену вище єдину Православну церкву України (ПЦУ-СЦУ), яку і очолив митрополит Епіфаній. Зроблено це було всупереч бажанням єдиною канонічною в Україні Української православної церкви – УПЦ МП. Тільки окремі парафії УПЦ МП і деякі ієрархи-відступники переходять в ПЦУ. Але цей факт не завадив ініціаторам ПЦУ-СЦУ оголосити е «єдиної помісної, соборної і автокефальною», бо 5 січня 2019 року в Стамбулі у резиденції Вселенського патріарха Варфоломія був підписаний томос про автокефалію ПЦУ-СЦУ. А вже 6 січня патріарх Варфоломій передав цей документ – томос, виконаний на шкурі молодого дикого цапа старанними, але невідомими ченцями Епіфанію.

Радості не було меж. Президент Порошенко йшов в цей час на повторні вибори, заявив, що він нарешті подолав розкол в українському православ’ї, і зробив томос одним з ключових факторів у своєму «армовире» – набір головних передвиборчих гасел, покликаних забезпечити перемогу («армія, мова, віра»). Епіфаній, як бачимо, приступив до рулювання новою церквою, а Філарету рішенням Варфоломія повернули сан митрополита, зробили «почесним патріархом» і віддали йому на відкуп Київську митрополію.

Але ось пройшло чотири місяці, і обман церковного шахрайства став очевидний. ПЦУ-СЦУ, як всяке, по ходу, штучно створене на обмані і цинізмі освіта, попливла, як, вибачте, екскременти вниз по бурхливій весняної ріки. Її не визнала жодна православна церква світу. Канонічна УПЦ МП в Україні, незважаючи на тиск бойовиків і відморозків з українських неонацистів і неофашистів, б’ють священиків, третирующих віруючих і отжимающих храми, у вірі встояла. А сам Порошенко програв вибори з таким ганебним і ганебним тріском, що його прольоту над кріслом президента позаздрила навіть літаюча фанера над Парижем.

І першим збунтувався Філарет. Він на своїй прес-конференції 14 травня 2019 року фактично визнав очевидний обман вселенського масштабу. По-перше, ПЦУ-СЦУ не є ані «автокефальною церквою України», а всього лише підневільним підвідділом очищення.., вибачте, несамостійним філією Вселенського патріархату на чолі з колишнім капітаном турецької армії Варфоломієм (Дімітріосом Архондонисом). І саме з цієї причини ПЦУ-СЦУ не визнала жодна церква. І не визнає, переконаний Філарет.

По-друге, створення ПЦУ-СЦУ – це похорони самої ідеї створення самої автокефальної, самостійної і у всьому канонічної церкви, а не тільки «Київського патріархату», яким Філарет марить з 1992 року і який він фактично зліпив з розкольників початку 90-х років минулого століття. За словами Філарета, він створив УПЦ КП, а її у нього забрали обманом і ліквідували, підсунувши пустушку у вигляді ПЦУ-СЦУ. А значить, УПЦ КП треба повернути і боротися за її визнання. «ПЦУ офіційно визнана Вселенським патріархом. Але в Україні існує Київський патріархат. Тому що ми незадоволені статусом митрополії. Ми більше 25 років існуємо як патріархат. І народ обирав патріархів. …І тому для України ми патріархат. А для зовнішнього світу, тобто для православного світу, ми Київська митрополія. Але віримо, що прийде час, коли все православ’я визнає українську церкву не митрополією, а патріархатом», – сказав Філарет.

І він фактично пішов на новий розкол вужеві в ПЦУ-СЦУ, ініціювавши відновлення УПЦ КП. «Київський патріархат не треба відновлювати, тому що він був, є і буде. Патріарх Філарет залишається чинним ієрархом. Він має свою єпархію – місто Київ, постійний член Священного Синоду. А раз є діючий патріарх, то є і Київський патріархат. УПЦ Київського патріархату залишається зареєстрованою в державних органах. Зокрема, зареєстрована Київська патріархія. Це означає, що юридично Київський патріархат продовжує існувати», – сказав він.

По-третє, Філарет пояснив механіку обману: «Чому Вселенський патріарх вимагав відмови від статусу патріархату? Тому що Українська православна церква в статус патріархату не може бути у складі Константинопольського патріархату. А треба було, щоб УПЦ теоретично стала частиною Константинопольського патріархату. Що ми мали робити? Відмовитися від теоретичного входу в Константинопольський патріархат? Тоді Вселенський патріарх не мав би канонічного права надавати не своїй частині церкви томос. Для отримання томосу треба спочатку стати Київської митрополії у складі Константинопольського патріархату».

Філарет, за його словами, пішов на цю хитрість, але з однією метою – зберегти УПЦ КП і можливість зберегти в Києві патріархат з подальшої повноцінної автокефалій: «Наш відмова від статусу патріархату була чисто ситуативною. Скасувати рішення про створення Київського патріархату може тільки Помісний Собор цієї церкви, який створив Київський патріархат. Такого собору не було. Значить, Київський патріархат залишається, він продовжує діяти, тим більше, що він зареєстрований у державних органах. Нам можуть заперечити, що відмова від статусу Патріархату був на Помісному соборі святої Софії 15 грудня 2018 року. Так! На Помісний собор, але цей собор був не Української автокефальної церкви, а собор Київської митрополії у складі Константинопольського патріархату».

І, нарешті, по-четверте, Філарет фактично зізнався і звинуватив у цьому церковно-політичному обмані країни і віруючих не тільки церковників (Варфоломія, себе, Епіфанія), але і президента Порошенко, якому потрібні були чисто політичні козирі з церковним ” ухилом. Ось він і йшов напролом у створенні ПЦУ-СЦУ, ламаючи через коліно і церковників, і віруючих і політиків з чиновниками, які визнавали і освячували офіційно створення «нової церкви». За словами Філарета, Порошенко обдурив в першу чергу його, пообіцявши, що отримання томосу і обрання Єпіфанія – це всього лише виверт, а насправді всім у ПЦУ-СЦУ в Україні буде керувати він, «патріарх» Філарет, а митрополит Епіфаній – тільки представляти її на зовнішній арені. До повного визнання Київського патріархату, зрозуміло. Але цього немає, ПЦУ-СЦУ існує самостійно, всі згодні з цим, а «Порошенко відступив від обіцяних домовленостей і фактично дав згоду на ліквідацію Київського патріархату», – вбивчо відверто резюмував Філарет.

Про «зрадника» Єпіфанія, якого вважали креатурою Філарета і навіть його позашлюбним сином, норовистий розстрига-розкольник взагалі висловився зневажливо: «якби я знав, що будуть творитися зараз, то я б не висував Єпіфанія. Він пішов по кривій дорозі, він не керує, а їм керують». І винна у всьому цьому – тут увагу, так як ображений Філарет залишився вірний собі! – знову… Москва. Точніше – РПЦ та Московського патріархату, які не визнали ні УПЦ КП, ні ПЦУ-СЦУ і вплинули на світове православ’я.

Поведінка Філарета – це однозначно новий розкол у ПЦУ-СЦУ, який влада та ієрархи нової церкви в Києві і Вселенського патріархату в Стамбулі спробували максимально купірувати. Стамбул заявив, що він бреше і що він ніколи не був і не буде «Київським патріархом». Мінкультури України заявило, що УПЦ КП офіційно розформована і улита в ПЦУ-СЦУ ще в грудні минулого року. Що думає з цього приводу Порошенко, не цікавить, схоже, нікого, і він це розуміє, а тому відмовчується, засунувши зазвичай верткий і вкрай брехливий язик у відоме місце. Але коли Філарет запросив до себе у Володимирський собор у Києві на святкування пам’яті священномученика Макарія ієрархів ПЦУ-СЦУ, то з них відгукнулися лише чотири єпископи з більш ніж 60: архієпископ Сімферопольський і Кримський Климент, а також група ієрархів з колишніх парафій УПЦ КП в Росії: митрополит Білгородський і Обоянський Іоасаф, його вікарій Петро і єпископ Адріан.

І перед ними Філарет і нарізав головну задачу: «Боротьба йде за те, бути в незалежній державі української церкви чи не бути. І в цій боротьбі одні відстоюють незалежність української церкви і незалежність держави, а інші зраджують так само, як зраджували і тоді. Причому не тільки священнослужителі, але й держава. Не все держава, але багато чиновники, не розуміючи того, що відбувається, або, навпаки, розуміючи, допомагають, щоб на Україні не було незалежної Церкви, а щоб була залежна від одного центру або від іншого. Тому будемо і далі боротися за єдину помісну Українську Православну Церкву, незалежну ні від Москви, ні від Константинополя. Наше завдання – зберегти Київський патріархат. Але тільки в Україні поки що… Для зовнішнього світу ми сьогодні визнана Вселенським патріархом Київська митрополія. Але ми не задоволені цим. Для нас мета – визнання Київського патріархату… Сьогодні вона зовні Київська митрополія, а всередині – Київський патріархат… 30 років боролися за створення Київського патріархату, а тепер хочемо відмовитися. Тому майбутнє за Київським патріархатом в Україні. Тому що цього вимагає існування незалежної української держави».

Як кажуть, тут ні відняти, ні додати, чисті розкол очевидний. Але предстоятель ПЦУ-СЦУ Епіфаній не здається і продовжує наполягати на тому, що він – єдиний і неповторний і що «ми поважаємо святійшого патріарха Філарета, але не підтримуємо думки, які він висловив в останні дні». І Єпіфаній і Філарет говорять також про можливий новий Синоді розкольників всіх мастей вже 25 травня, на якій хоча засудити один одного і з’ясувати, хто ж з них головний. Єпіфаній хоче заткнути рот Філарету, а той взагалі хоче змістити «брехунця». Весело там у них буде, якщо засідання Синоду відбудеться.

При цьому новий розкол у ПЦУ-СЦУ, схоже, ще раз показав, для чого створювалася ця так звана «автокефальна церква». Крім Вселенського патріарха Варфоломія, який бажав придбати владу, гроші і парафії за рахунок України та її православ’я і навіть стати «православним Папою», який вирішує долі церков, всі інші йшли на обман з томосом за визнанням. Світовим. Але поки нічого не виходить.

Посудіть самі: Порошенко хотів на виборах отримати підтримку США, які запланували і українське православ’я зробити інструментом відриву України від Росії, але сам політ. При повному ігнорі Вашингтона. Філарет бажав зміцнити «київський патріархат», а його кинули, як останнього лоха. Єпіфаній і багато ієрархів невизнаних УПЦ КП і УАПЦ зливалися в ПЦУ-СЦУ з однією таємною метою – нарешті перестати бути невизнаними розкольниками і отримати визнання канонічної з рук Вселенського патріарха Варфоломія. У вигляді томосу. Вони це і отримали, але тепер ПЦУ-СЦУ розвалюється і може зникнути зовсім. А разом із нею і визнання. Залишиться тільки роль підлеглих Стамбула.

Але Епіфаній, як співав про його тезку у відомій пісні Володимир Висоцький, «виявився жадібним, хитрим розумним м’ясоїдних». Він, схоже, шукає нового визнання від нового господаря – від Папи Римського і Ватикану. І така можливість у нього реально є. Якщо він об’єднає свою ПЦУ-СЦУ з ще однією християнською церквою в Україні – Української греко-католицької (УГКЦ), тобто уніатської, перебуває в підпорядкуванні Ватикану. Єпіфаній вже не пішов до нового президента України Володимиру Зеленському, коли той спробував від імені різних релігійних лідерів звернутися до жителів Криму, ДНР і ЛНР з закликом до миру і поверненню в Україну. Зеленського прийшли навіть Філарет, а також предстоятелі УПЦ МП Онуфрій та УГКЦ Святослав, муфтії Криму, рабини, які представляють південний схід країни. А ось Епіфаній ухилився – типу був зайнятий поїздкою по Україні.

Насправді ж він, не виключено, не хотів світитися з президентом, якого підозрюють у «проросійськості». «Спасибі всім, хто погодився. Ми з вами! Ми разом! Ми – одна країна», – резюмував свій захід Зеленський. А Епіфаній дистанціювався. А навіщо це йому, якщо він намилився у Ватикан і під Ватикан. Не пішов він і на святкування пам’яті священномученика Макарія до «ослушнику» Філарету, який все ж таки відстоює незалежне православ’я і чути не хоче про підпорядкування Папі Римському.

Зате нещодавно сам Епіфаній в інтерв’ю українському телеканалу «Еспрессо» визнав, що не виключає можливості об’єднання в майбутньому його ПЦУ-СЦУ і УГКЦ. І що йому дуже легко і радісно працюється» зі згаданим вище главою УГКЦ Святославом. «На зустрічі з Блаженнішим Святославом ми говорили про подальше поглиблення нашого співробітництва. У цій співпраці ми приїдемо до діалогу. А вже діалог визначить. Чи ми зможемо об’єднатися. ТЕОРЕТИЧНО ЦЕ В МАЙБУТНЬОМУ МОЖЛИВО (виділено мною. – авт.) Але це залежить від того, як ми будемо співпрацювати, підтримувати ці дружні відносини, прагнути до єдності. У майбутньому всі православні повинні об’єднатися в єдиній церкві», – насловоблудил Епіфаній.

Філарет особисто задушив би його своїми руками за ці слова. Але іншими словами факт залишається фактом: якщо ПЦУ-СЦУ піде в Україні псу під хвіст, то її та її ієрархів може реанімувати в статусі вже не Вселенський патріарх Варфоломій, а Папа Римський Франциск. Що, як кажуть, і слід було довести. А таємне завжди стає явним.