Realpolitik Коломойський: що стоїть за сенсаційними заявами олігарха?

Інтерв’ю олігарха Ігоря Коломойського українському виданню «Новий час» наробила багато шуму і негайно розійшлися на цитати

«Основа, шампур цього конфлікту, — це внутрішньоукраїнський конфлікт, який, до речі, готувався 20 років. Мінімум з 2004 року, з виборів Ющенка — Януковича»; «Ми говоримо, що російські військові присутні на Донбасі. Це факт… І не робіть з цього катастрофу — це нормальне явище»; «США надали Україні військову техніку, щоб підтримувати конфлікт на Донбасі, бо Америці вигідно тримати санкції проти Росії», — сказав Коломойський.

Не кожен день в українських ЗМІ можна почути, що війна готувалася починаючи з помаранчевого Майдану, що на сході України не «російська агресія», а громадянський конфлікт, що росіяни на Донбасі — це «нормальне явище», що США давно і щільно втручаються в цю війну.

Вганяючи в шок українських журналістів, окремі заяви такого роду Ігор Коломойський робив і раніше, але нинішній потужний потік одкровень тягне не просто на скандал, але і (за місцевим законодавством) на відкриття кримінальної справи. Коломойський заговорив голосом розуму, України.ру і навіть Президента РФ.

Що за раптове прозріння прийшло одного з найактивніших організаторів Евромайдана? Деякі вважали сенсаційне інтерв’ю бажанням налагодити відносини з Москвою, викликом переслідує Коломойського Америці, намаганням стати головним переговірником з Донбасу і т. д. Проте думається, головна мета інтерв’ю все-таки внутрішньополітична.

Коломойського можна скільки завгодно називати «одіозним олігархом», але він не наївний хлопчик — навпаки, дуже розважливий, жорсткий політик і бізнесмен. Людина, яка має у взаєминах з Росією настільки жахливий бекграунд (від віджиму Кременчуцького НПЗ у російських власників і особистих образ на адресу президента РФ до організації «Одеської Хатині» і створення каральних батальйонів), не може бути прийнятий в Кремлі без серйозного удару по репутації влади в очах російської громадської думки.

Та ж логіка працює і у взаєминах з США. Після розслідування фінансових махінацій і заяви радника Трампа пана Джуліані, який зажадав анігілювати вплив Коломойського, бажання примиритися з Білим домом не може позначатися через інтерв’ю, в якому інтерв’юється фактично називає США винуватцем війни на Донбасі. Висновки Коломойського прямо або побічно б’ють по всіх тез офіційної української пропаганди, які не тільки всіляко підтримуються Штатами, але в значній мірі були сконструйовані за безпосередньої участі їх фахівців психологічної війни.

Свій набір гучних заяв Ігор Валерійович озвучив напередодні парламентських виборів. Володимир Зеленський інтересами проголосували за мир виборців може пожертвувати (як це зробив у 2014 році його попередник), але суспільний запит на світ нікуди не зникне. Навпаки, він лише зростає, що і намагаються використовувати у своїй передвиборчій риториці багато політичні сили, одна з яких — союзна Коломойському «партія мерів», слившаяся з «Оппоблоком» Мураєва-Вілкула-Новинського.

Однак їм ніяк не вдається перегнати в електоральних перегонах тріо Бойко-Медведчука-Рабиновича, і рейтинг «Опозиційної платформи — За життя» досі сильно випереджає показники конкурентів в умовному таборі «миротворців». При цьому українські «патріотичні» ЗМІ піддають «За життя» і куди більш жорсткій критиці як «руку Кремля», партію «кума Путіна», збіговисько всіляких «зрадників» Батьківщини й Святого Майдану.

Своїм інтерв’ю Коломойський як би відчинив для своїх підопічних широке вікно можливостей. Не будучи особою офіційним і балотуються, він одним махом вкинув у суспільний простір ряд найважливіших тез про війну і мир, які можна обговорювати, не будучи заздалегідь звинувачених у зраді, — Коломойський залишається одним із співавторів Евромайдана, хрещеним батьком багатьох добробатов.

ЗМІ будуть запитувати та одержувати від пов’язаної з Коломойським політичної сили щедрі коментарі на озвучені ним теми, і ці відповіді будуть співзвучні настроям більшості громадян. Це зрушує команду Медведчука з позиції єдиного реального миротворця, а значить, сприяє перетіканню його електорату конкурентам. Таким чином, завдання дотягнутися до заповітного п’ятивідсоткового прохідного бар’єру спрощується, а позиції своїх мажоритарщиків на Сході і Півдні України зміцнюються.

Якщо Віктор Медведчук назавжди став заручником свого іміджу «кума Путіна» і націоналісти йому цього ніколи не пробачать, то миротворці Коломойського — цілком україноцентричні і «Слава Україні» кричущі (згадаймо їх передвиборний з’їзд у Запоріжжі). Це, до речі, викликає до них інстинктивне недовіру електорату, і наскільки вистачить показного тверезого мислення Коломойського після виборів — ще дуже велике питання.

Але, припустимо, Ігоря Валерійовича дійсно прийшло прозріння, тваринний антисемітизм бандерівщини йому опротивел, і він серйозно вирішив розвивати тему світу, оскільки вона залишається самою перспективною на електоральному полі. Отже, Коломойському доведеться враховувати, що протистоять будь «ідеї світу» ультраправі сили спираються не тільки на одурманені націоналізмом маси, але і добре організованих бойовиків (до фінансування яких він і сам доклав руку). Будь-хто, хто реально захоче їм щось протиставити, окрім безпорадного балаканини парламентаріїв, повинен розуміти, що його «добро повинне бути з кулаками». А інших куркулів сьогодні на Україні просто немає (звідси і Ківа у списках «За життя»).

Якщо Коломойський з такою ж енергією і финзатратами, як у 2014 році, створить сили, що протистоять розгулу зграй неонацистів, це може спрацювати. Так і юна армія НДР формувалася з вчорашньої молоді гітлерівської Німеччини. Місцеве самоврядування, надзвичайно стомлений розгулом неонацистів і кримінальників і вже об’єднане Коломойським в єдину політичну силу, напевно надасть посильну підтримку встановлення порядку в своїх містах. Сформованна на інших принципах, ніж загони ультранаціоналістів, муніципальна самооборона швидко забезпечить паритет в боротьбі за вулицю.
Нейтралізувавши радикалів, взявши на озброєння гасла миру і заручившись підтримкою місцевого самоврядування, Коломойський міг би стати реальним господарем на Україні, і тоді навіть Москві довелося б з ним розмовляти. Але навряд чи мети даного інтерв’ю прораховані настільки далеко.