Регіональні еліти: війна на знищення?

Вже в ніч виборів Володимир Зеленський заявив про можливість проведення дострокових місцевих виборів. Протягом тижня продовжували надходити сигнали щодо того, що в оточенні президента ухвалено рішення про такий крок. Це означає сильний виклик діючим регіональним елітам.

Логіка дій Зеленського абсолютно очевидна.

По-перше, йому треба завершити переформатування влади під себе, завівши в місцеві ради «Слугу народу». Причому тут мова йде не тільки про його особистому інтересі, але і про інтерес західних партнерів у плані деолігархізації і передачі ресурсів місцевих еліт транснаціональному капіталу.

По-друге, йому треба виконати суспільний запит на переформатування влади.

По-третє, треба виключити можливість регіональних еліт впливати на центральну владу – адже багато депутатів від «Слуги народу» тісно пов’язані з впливовими місцевими групами.

По-четверте, треба скористатися можливістю отримати максимальний результат на виборах. Тут збігається і мобілізація виборців, і деморалізація еліт і виграшне законодавство (при обранні великих рад пропорційна система, тобто партія буде мати кращий контроль над фракціями).

Зрозуміло, що просто так взяти і призначити дострокові місцеві вибори не можна – за законом перевибори місцевих рад проводяться Радою на строго індивідуальній основі і за наявності певних умов. Але Зеленський, маючи більшість в Раді, може змінити або закон про вибори, або, навіть, Конституцію. І внести норми, які дозволять розпускати всі місцеві ради разом. Найочевидніший варіант – внесення змін до Конституції щодо децентралізації, з фіксацією в перехідних положеннях надання повноважень новообраним радам (прецедент є – частина норм Конституції у редакції 2004 року набирали чинності після переобрання Ради).

Загалом, Зеленський виявляється для регіональних еліт ще гірше, ніж Порошенко. Відносини з попереднім президентом у регіонах теж складалися не дуже, але Порошенко, зіткнувшись з організованим відсіччю, був змушений відступати. Так, наприклад, ще до осені 2015 року був знятий з порядку денного проект укрупнення районів. Та й сама децентралізація йшла не так, як планувалося. Порошенко вдалося впровадити схему, яка дозволила йому призначати глав місцевих адміністрацій без погодження з елітами, але ця ж схема дала вільним кінцем йому по лобі – виявилося, що люди, що відбирали кандидатури, на ходу змінили господаря і, наприклад, одеський губернатор Максим Степанов працював вже не на Порошенка, а на Коломойського…

Загалом, боротьба йшла з перемінним успіхом, однак навіть вона змусила регіональні еліти думати про об’єднання. Наприклад, група Сергія Ківалова незадовго до виборів приєдналася до партії «Довіряй справах» мера Одеси Геннадія Труханова, не дивлячись на те, що ці політики – конкуренти.

Але тут Порошенко програє вибори і приходить Зеленський. У ході виборчої кампанії все виглядало цілком пристойно – недосвідчений Зеленський з легкістю дозволяв використовувати себе для “розборок” між конкуруючими місцевими групами (як це було, наприклад, у Київській області, де президента використовували для удару по секретаря Бориспільської міськради). Правда, тут був і тривожний момент – на місцях воліють радше апелювати до авторитету Києва, ніж домовлятися на місцевому рівні. Але в умовах слабкості президентської влади це не так страшно.

І тут – катастрофа! Поразка регіональних еліт на парламентських виборах якщо не повне, то близьке до такого. Харківська, наприклад, область, була повністю заточена під обрання представників групи Геннадія Кернеса, з неодмінними поступками шановним людям (Авакову, Фельдману). Що в підсумку? У 12 з 14 округів перемагають представники «Слуги народу»! Проходять тільки Фельдман і Шенцев (останній – від «Опозиційного блоку», співпрацює Кернесом). І це – в рідному регіоні, де авторитету Кернеса здавався незаперечним.

До речі, в тих випадках, коли регіональні еліти отримали представництво через СН, ситуація не краща. Наприклад, мажоритарники від Херсона представляють інтереси батька і сина Путиловых. Але вони-то насправді втратили свій вплив ще до Майдану. Їх повернення в політику означає новий перерозподіл влади-власності в місті.

Що потрібно робити в цих умовах регіональним елітам?

Потрібно зрозуміти, що спроби залучити президента в якості ресурсу для «розборки в маленькому Токіо» призведуть до килимовій бомбардування і вогняного шторму.

Потрібно об’єднуватися, організовуватися і постаратися провести місцеві вибори так, щоб зберегти владу.

Потрібно врахувати підсумки парламентських виборів і зробити правильні висновки. Зокрема, що проект нової партії регіонів на основі «Опозиційного блоку» провалився і потрібно шукати нову базу для об’єднання.

Потрібно, нарешті, зрозуміти, що регіони повинні вимагати у Києва не тільки свою частину грошей, але і свою частку влади (і відповідальності).

Інакше – з’їдять. Причому з’їсть не політичний гросмейстер Порошенко, а зелений Зеленський…