Революція на крові: опозиція вимагає США рознести Венесуели

Період затишшя у Венесуелі підійшов до кінця. І, здавалося б, протест Гуайдо загнувся, «яструб» Болтон, який розв’язав заворушення в Каракасі, пішов на спокій і перекваліфікувався на «горобця», але немає, заряджена опозиція вже і не думає спускати невдалий державний переворот на гальмах.

Сьогодні, вони мають намір представити Постійної ради Організації американських держав лист, в якому буде міститися прохання від самопроголошеного уряду Венесуели активувати Міжамериканський договір про взаємну допомогу. Іншими словами, противники чинної влади мають намір попросити в першу чергу в США застосувати військову силу у разі нападу на одну з країн –учасниць у рамках договору. Напади на кого?

По-перше, договір укладався з законно затвердженої владою, а, по-друге, як можна вдаватися до військового втручання, якщо мова йде про внутрішній конфлікт. Адже опозиція називає «нападом» опір уряду Мадуро спробам державного перевороту. При цьому президент Венесуели нікого не закликає до насильства і не влаштовує криваві страти своїх супротивників. Виникає питання, чим підкріплені прохання втрутитися? Очевидно, нічим.

Але опозиція вважає, що присутність чужих військ допоможе захистити народ від гуманітарної кризи, який розвернувся і з вини цієї самої опозиції. Крім того, противники режиму Мадуро безпідставно заявляють, що революції заважають кубинські та колумбійські партизани, і навіть бійці з лівійської «Хезболы». Правда, знову ж таки, підкріплюють доказів не знайшлося. Але де та збройна агресія офіційного Каракаса, про яку говорить опозиція?

Але проблема не в тому, що реальних причин для військового вторгнення в рамках договору від 1947 року немає, а в тому, що міністри закордонних справ країн Організації американських держав не будуть ні в чому розбиратися. На полях 74-сесії Генасамблеї ООН буде розглянуто це питання, але як показала практика, США не розбираються в причинах-наслідки, коли справа стосується можливості вторгнутися в іншу країну. А, тим більше, у Венесуелу, на нафтові запаси якої вже давно покладено око.

Тут лише можна сподіватися на те, що знайдуться більш адекватні країни, які зроблять спробу заблокувати це звернення. Варто зазначити, що у цього договору є і ярі супротивники серед латиноамериканських держав, мабуть, розуміють, що подібна «допомогу» від тих же США може закінчитися. Серед них Мексика, Болівія, Еквадор, Куба і Нікарагуа. Причому всі ці країни, за винятком Еквадору, лояльні до Мадуро.

Але, поки не відбулася чергова сесія ООН, залишається лише гадати, що чекає Венесуели, але вогонь для нового революційного вибуху вже розлучений.