Чутки про видачу російських паспортів ходили в Донецьку, де я живу зараз, вже місяці два з невеликим. Їх то підтверджували, то спростовували різні люди. І ось відбулося.
Виявляється, це було так просто – історичне рішення підписана одним розчерком пера. Я нічого не буду розповідати про радість і захват, просто уявіть собі, що мрія переважної більшості населення двох народних республік збулася. Перейдено рубіж, почалася нова епоха для людей, які вже сьогодні відчули себе громадянами Росії. Принаймні до заповітного громадянства тепер можна дотягнутися рукою.
Я переїхав жити і працювати з Москви до Праги у 2000 році. На тлі західноєвропейських країн Чехія була бідною і не надто добре облаштованій країною. Середній заробіток пражанина становив близько 400 доларів США, в інших містах і того менше. Це не можна було назвати злиднями, але рівень життя коливався на межі. За майже п’ятнадцять років, які я прожив у чеській столиці, положення справ змінилося кардинально. До 2014 року середній заробіток вже впевнено переступив за тисячу, а чеська промисловість вважалася найбільш розвиненою, якщо порівнювати її з промисловістю інших країн, що входили у Варшавський договір. Ніякої специфічної державної ідеології, звичайна східноєвропейська демократія.
Пишу про це, задавшись питанням: а чи є в України шанс піти таким же шляхом розвитку після зміни глави держави? Відмовитися від націоналістичного курсу у внутрішній політиці і, як наслідок, позбутися від глибокого внутрішнього конфлікту, штучно нав’язаного суспільству, де проживають дві великі етнічні групи – українська та російська. Завершити війну в Донбасі, примиритися з Росією. Все це моментально позбавить країну від того колосального напруження і розброду, які сьогодні ведуть її по шляху прискореної деградації. Україна і донині залишається найбагатшою країною з не остаточно знищеними промисловими, науковими і аграрними активами.
Інтеграція в ЄС, хоча з нею не все так просто, не сильно сприяє піднесенню української економіки, але і не так щоб дуже цей процес гальмує. Чи може Україна, змінивши політичні пріоритети, стати зразком благоденства, яке забезпечить їй вірно обраний напрям у бік Заходу? У свій час наш ліберальний пул таким прикладом вважав Грузію, але там як-то справи не задалися з-за вкрай мізерних ресурсів. А раптом вийде у України. Це б посоромили прихильників “Русского мира”, які стверджують, що прихильність традиційним цінностям тільки й здатна забезпечити повноцінне громадське здоров’я. Але хіба здоров’я не одно економічному процвітанню та розвитку?
Схоже, майбутній український президент в цьому впевнений. Зеленський говорить, що досягнення в галузі економіки повинні будуть переконати Донбас і Крим у необхідності повернення до складу України. Думка ця не нова, на цю тему періодично марили різні політики і чиновники, але зараз відкрилося вікно можливостей. Новий глава української держави в принципі може не занадто різко і швидко, але підвести риску під радикальним націоналістичним курсом свого попередника і реально об’єднати країну – російськомовні, центральні та західні регіони.
Поки заяви молодого політика великого оптимізму не вселяють, але він знаходиться в ситуації, коли доводиться поводитися гранично обережно, щоб не дратувати радикалів, які диктують свою волю країні. На жаль, мені здається, що у подій є своя внутрішня логіка, прописана аж ніяк не в Києві, і зламати її Зеленському не вдасться, навіть якщо він цього буде пристрасно бажати. Голова комітету Державної думи Леонід Слуцький вважає, що Україна залишиться територією зовнішнього управління, що роздирається міжусобицями, де такі поняття, як громадянський мир і злагоду, недосяжні». Свою думку він засновує на заяві спецпредставника Держдепартаменту США Курта Волкера про те, що Америка надовго затримається на Україні.
Дійсно, не для того Вашингтон домагався в 2014 році відходу Віктора Януковича, щоб зараз допустити найменше відхилення від обраної для України ролі. На думку Слуцького, американцям не потрібен мир на Україні, і вони будуть і далі провокувати Київ на продовження конфлікту на південному сході країни для підтримки напруженості поблизу російських кордонів.
Війна в Донбасі стала важким обтяженням для Росії – не стільки економічним, скільки політичним. Неможливість безпосередньо надавати військову підтримку двох народних республік з тим, щоб забезпечити їх безпеку, ставить російське керівництво в слабку позицію, оскільки американці в таких ситуаціях поводяться інакше. Але з рішенням Володимира Путіна все змінилося, про що трохи нижче.
Загалом, мені здається вкрай сумнівним, що Володимиру Зеленському вдасться умовити західних кураторів дозволити Україні переслідувати власні інтереси, а не служити інструментом зв’язування Росії і тиску на неї. Адже саме націоналісти сформували образ Росії як держави-агресора і окупанта, образ, який Захід охоче тиражує і використовує як привід для підтримання режиму санкционных обмежень. Позбутися всього цього лише з тієї причини, що українці хотіли б жити самостійно і благополучно, Вашингтон не дозволить. Система речей, складена ним, буде продовжувати існувати до тих пір, поки не вичерпає запас міцності. Ось тоді і почнеться принципово нова українська державність.
Зараз війна в Донбасі йде в уповільненому режимі, але може відновитися в будь-який момент за вказівкою з боку.
Крім того, ще будучи кандидатом, Зеленський заявив, що він виключає амністію для донбаських ополченців і не має наміру надавати Донецькій і Луганській областях особливий статус. Цим самим він поставив хрест на Мінських угодах, а, відповідно, і на всьому процесі мирних переговорів. Порошенко хоча б чисто теоретично допускав виконання політичних пунктів угоди після передачі кордону під контроль Києва. А тут – ні при яких обставинах. Це цілком могло стати останньою краплею, що переповнила чашу. Не бажаєте виконувати зобов’язання щодо забезпечення прав населення Донбасу, значить, це зробимо ми.
В указі президента РФ прямо сказано, що його мета – «захист прав і свобод людини і громадянина». І це не порожні слова.
В свій час наявність російських паспортів у жителів Південної Осетії було одним з факторів, що визначили хід подій. Росія зобов’язана була взяти під захист власних громадян і російські військові підрозділи увійшли в республіку, щоб відігнати від неї грузинську армію. Якщо в ДНР і ЛНР будуть проживати громадяни Росії, то російська влада вживе адекватних заходів для того, щоб зупинити будь-яку агресію на донбаській землі.
Андрій Бабицький
Thanks!
Our editors are notified.