Російські ток-шоу: рівень плінтуса пройдений, але падіння не закінчено

Днями аналітична служба інтернет-порталу Рамблер провела опитування. Предметом вивчення стали російські політичні ток-шоу на українську тематику. Його результати стали багато в чому очікуваними.

64% опитаних російських глядачів таких суспільно-політичних передач, як «Час покаже», «Вечір з Володимиром Соловйовим» і «60 хвилин» сказали, що вони не хочуть більше бачити запрошених експертів з України. Основною причиною цього вони вказали «фривольне і зухвалу» поведінку українців. 16%, навпаки, вважають, що саме на них тримаються всі ці передачі і без них буде просто нудно. 20% глядачів було все одно… запрошують на передачі «українців» чи ні.

Звідки береться «фривольне і зухвалу» поведінку українців

Давайте детально розберемо ці цифри. 20% тих, кому «все одно» аналізувати не будемо. Все одно все одно. А от з іншими…

Отже, 1/6 частина глядачів дивиться на українців, як на клоунів у цирку. Саме їх колоритність і неосудність робить, на їх думку, цікавою всю передачу. Вони дивляться всі ці шоу, як інші дивляться шоу співаків або танцюристів, або, нарешті, спортивні змагання. Правила розваг скрізь одні й ті ж, тільки артисти різні. І таких абсолютна меншість.

А ось 2/3 телеглядачів не тільки не все одно, але й гидко. Гидко дивитися, як з російських екранів телевізорів на них сиплеться вал образ на Росію, тим більше произносящийся з вуст якихось там приїжджих українців, не здатних «дати лад» своїй власній країні, і тепер приїхали повчати росіян.

І їх можна зрозуміти. Я б сам таких персонажів до телеящику не підпускав. Проблема тільки в тому, що вирішую це не я і не обурені телеглядачі. А вирішують телепродюсери цих самих каналів. Причому вони вирішують не тільки кого запрошувати на передачі, але навіть і те, що саме запрошені артисти (а як їх ще назвати) будуть при цьому говорити.

Мене в 2014-15 роках неодноразово запрошували на подібні шоу. І мені вистачило буквально двох разів, щоб прийняти для себе раз і назавжди рішення – більше не витрачати час на «виступ у цирку».

Отже, як все це працює. Аудиторія у студії ділиться на три категорії. Перша – найбільш привілейована – гості. Саме вони знаходяться в центрі телекамер і саме між ними точаться баталії. Причому, сценарій передачі з переліком не тільки часом, але і того, хто і якою питання, а головне, як він його «буде обговорювати», відомий заздалегідь. Причому, артистів на ролі підбирають дуже ретельно, і тих, хто відповідає вимогам редакторів дуже мало. Нікого не цікавлять «думки». Всіх цікавить зовнішній ефект, а тому навіть гості повинні вписуватися в сценарій. Тому ми і бачимо одні і ті ж особи. Особливо в українському сегменті (не кожна психіка таке витримає).

З рештою і зовсім все просто. Друга категорія, це експерти. Їх ще на стадії запрошення профільтровивают. Як це робиться? З кожним з них напередодні зв’язується помічник редактора і задає декілька запитань по темі. Якщо його відповіді вписуються в контекст, їх запрошують, якщо немає – дякують за висловлену думку і забувають до наступного разу. Далі, натаскування відбувається вже перед виходом на сцену. «Експертів» збирають в одній кімнаті і призначають їм ролі. Тобто формують ті питання, які вони будуть ставити по ходу передачі.

Третя категорія – це масовка. Вона щодня набирається з професійних «політичних жебраків», які щоранку приходять на прохідну Останкіно і за недорого пропонують свій вільний час. Тобто свою п’яту точку на лавці і свої долоньки для грюкання. Вони тільки плещуть, причому роблять це тільки по команді. Ніколи не звертали увагу, як в студії починають плескати. Спочатку кілька ударів (це «заводіли» з асистентів режисера), а потім дружне ляскання (а це вже масовка).

Загалом, все як у цирку.

А тепер, коли ми розібрали всю цю кухню, давайте визначимо, а кого саме повинні звинувачувати за «фривольне і зухвалу» поведінку українських експертів глядачі? Хіба артисти винні, що їх образи не подобаються публіці? Може треба поставити питання сценаристам? Того ж пана Соловйова, наприклад, який так любить говорити про свою об’єктивності і про те, що він особисто запрошеним гостям не платить.

Так, Володимир Рудольфович, особисто ви не платите. Платять асистенти. А ще платить студія, причому не тільки зарплату, але оплачуються і всі накладні витрати запрошених гостей, які майже завжди набагато вище гонорарів.

І таки так, пан Соловйов, все це схоже на театр, тільки з одним уточненням, саме ви створюєте в ньому правила і смикаєте за мотузочки у т. ч. і тих самих українських експертів, яких ви так любите опускати (в прямому сенсі цього слова) у прямому ефірі.

Та вашим улюбленим персонажем, на тлі якого ви виглядаєте просто блискуче (а хто б на його тлі виглядав інакше), є В’ячеслав Ковтун. Нікому до 2014 року на Україні невідомий політичний невдаха, якого ви зробили зіркою і досить забезпеченою людиною.

Власне, саме тому, що на його тлі ви дивитесь блискуче він вам так зручний. Та вашим колегам теж. Скільки разів ви його виганяли? Рівно на один раз менше, ніж повертали? До речі. Вчора він знову був у вас. І повертали ви його тільки тому, що він вам на передачу потрібен саме такий тупий, жалюгідний і безпорадний, про якого так легко витерти ноги.

І саме такого тупого українця ви показуєте російської аудиторії, якій у 2/3 випадків просто гидко на це дивитися.

Причому, цей маразм вже дійшов і до людини з воістину ангельським терпінням, який нещодавно на Валдаї змушений був сказати:

«Ми не повинні виставляти нашого найближчого сусіда і братський народ в якомусь невигідному світлі. Мова може йти про політику чинної влади, але ніяк не про країну, ніяк не про народ».

Як це працює на Україні

Отже, на російському ТБ, швидше за все незабаром, будуть зроблені оргвисновки і дай бог, правильні. Правда, шкода, що ці зміни не стануть наслідком розуміння проблеми російськими медіа, а наслідком доброго втику зверху. А значить, чекай, рецидиву.

А тепер пару слів про те, як працюють подібні політичні шоу на Україні і чому автор ставить їх за своїм рівнем декілька вище, ніж шоу російські.

Для початку. На Україні, як і в Росії є стоп-листи, а тому ті, хто в них знаходиться ніколи в ефірах не з’являться. Але інші можуть. Якщо за них заплатять.

Головна відмінність від Росії полягає в тому, що на Україні не платить студія артистам, а артисти, вірніше їх спонсори платять студії за те, що ті їх покажуть. А ще зарплата цим самим артистам від політики сплачується не каналом, а тими ж самими спонсорами, які купили їм місце в ефірі.

Чому так? Тому, що навіть під час Петра Порошенка, нехай і в набагато більш урізаному вигляді (ніж це було до 2014 рік), свобода поведінки в ефірах присутня, а в країні було достатньо політичних груп впливу, які через зомбоящик намагалася продавити своє бачення ситуації.

Ні, на українських політичних шоу теж є свої правила, які ніхто не повинен порушувати. Але кожен запрошений гість має право на кілька реплік поза сценарію (за що, власне, і платяться гроші спонсорами). Причому, говорити він при цьому може все що завгодно, крім кількох заборонених тем.

Наприклад, говорити, що президент мудак і його треба посадити на нари можна, а от про те, що в будівлі центрального офісу СБУ в Києві сидять співробітники ЦРУ, не можна і т. д.

Післямова
Я спеціально не роблю у статті ніяких висновків. Нехай кожен читач робить висновки сам. Нехай сам вирішує, що йому менш огидно. Тому, що підтримувати те, що відбувається на політичних програмах українського і російського телебачення нормальна людина не може, що й показало опитування Рамблера, цифри якого я привів на самому початку статті.