Ринок землі: Гватемала сьогодні – це завтра Україна

Сьогодні у Верховній Раді має відбутися голосування щодо законопроекту «про скасування мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення». Повинно було, але перенесли на завтра. Причина – відсутність необхідного числа голосів за законопроект.

Правда немає ніякої впевненості і в тому, що влада зуміє зібрати потрібні голоси і завтра. Адже багато народні обранці розуміють, який непопулярною в країні є ця «реформа» і ніхто не хоче (за просто так) в цьому брати участь і тим самим підписувати собі політичний вирок у майбутньому.

Українці проти

Згідно з останніми опитуваннями громадської думки, більше двох третин українців (68%) проти скасування мораторію на продаж земель сільгосппризначення. Прості українці бояться, що цей останній актив, який поки ще перебуває в руках людей, буде дуже швидко і за копійки скуплений, а за фактом відібраний великими корпораціями. І це буде вирок українському селу.

І такі настрої не випадкові. Адже що таке земля для корпорацій? Це актив, який повинен приносити прибуток. Причому все інше – екологія, зайве населення, соціальна інфраструктура і так далі, це непотрібні витрати, які тільки знижують прибутковість.

А от для людини, що живе на землі і з землі – це середовище проживання. І для нього питання зручності проживання на цій самій землі мають першочергове значення – екологія, дитячий садок і школа для дитини, лікарня і клуби і т. д.

Наочним прикладом тут може служити птахівництво. Продаж м’яса птахи вже давно стала значущою статтею українського експорту. Але в той же час скільки вже було скандалів на тему екологічних проблем в районах розташування птахофабрик?

Причому, ця проблема не суто українська. Проблема технологічна. Щоб домогтися потрібної рентабельності виробництва і утриматися на ринку, власник готовий на все, і в першу чергу пожертвувати інтересами місцевого населення. І якщо при цьому в регіоні висока корупція (а про українську корупцію уже складаються легенди і не тільки в Європі), то кращим способом виходу для населення є втеча.

Досвід Гватемали

Ще одним наочним прикладом, але вже в рослинництві і в державному масштабі є приклад Гватемали, де переважна кількість місцевої плодороднейшей землі, дає до трьох врожаїв у рік, опинилася в руках великих міжнародних корпорацій. 2% землевласників належать 2/3 всієї землі.

Причому, ці самі корпорації менше всього думають не тільки про те, як живе місцеве населення, але навіть не особливо піклуватися про те, що це саме населення їсть. Попит на біопаливо в США, наприклад, привів до того, що значна частина земель, на якій раніше вирощувалися продукти для людей, стала використовуватися для вирощування специфічних рослин, які в їжу не вживаються. Бо так вигідніше! Куди вигідніше виростити каучук, пальмова олія для харчової промисловості Азії, Америки і Європи, а також сировина для біопалива, ніж фрукти і овочі для бідного місцевого населення. А бідне воно тому, що нерозвинена економіка не потребує такої кількості робочих рук. Виходить замкнуте коло, при якому міжнародним корпораціям потрібен лише родючий територія, але ніяк не населення. У результаті проблеми ростуть як сніжний ком. Їжі стає менше, ціна на неї вища. Жителі, які б могли за нашими мірками харчуватися як багатії, вмирають з голоду.

На Україні поки що голоду немає, але багато традиційні продукти харчування, такі як гречка вже за кордоном закуповуються і за дуже високою ціною.

Тобто, як сказав би Ленін, «вірною дорогою йдете, товариші». При цьому нас не повинен обманювати оманливе відносне багатство Гватемали (по відношенню до України, звісно), в цілому. У країні з таким «економічним устроєм» консервується висока різниця в доходах найбагатшої та найбіднішої частини населення. Наприклад, ВВП Гватемали станом на 2017 рік (час складання докладного звіту щодо економічної ситуації в країні) становив приблизно 76 млрд дол. (2017), або 4470 долара на душу населення (і це навіть вище, ніж на Україні на той же рік). Між тим з цього доходу на найбагатші 10% населення припадає майже половина всіх доходів. На 20% населення – дві третини і т. д. За підсумком 58% населення мають доходи нижче межі крайньої бідності, яка визначається як сума, необхідна для покупки базової кошика продуктів харчування. І це в тропічному кліматі, де немає необхідності зводити капітальне житло і оплачувати космічні рахунки за ЖКГ.

По суті, Україна, обравши шлях «великої аграрної держави» в тому вигляді, який ми наразі спостерігаємо, обрала шлях не Польщі та Франції, а саме шлях Гватемали. І їй для повної подібності поки ще не вистачає тільки відкриття ринку землі і скупки великими корпораціями.

А потім, якщо ситуація з корупцією та держуправлінням (і в першу чергу з госпланированием) на Україні істотно не покращиться, в галузі почнуться процеси, на перший погляд, абсолютно не пов’язані з «відкриттям ринку землі».

Що буде потім

Отже, що буде відбуватися далі.

Для початку у селян спробують не купити, а відібрати землю. І тут будуть «всі засоби хороші». Якраз знову будуть при справі вже створені десятки «патріотичних» банд, нібито «АТОшников», за вивіскою яких вже давно ховаються звичайні кримінальні структури. Вони будуть віджимати землю у немічних старих, а інших будуть примушувати віддавати її за копійки (способів в умовах правового свавілля України просто маса). А у тих, з ким це провернути не вдасться землю куплять, під час швидкого світової фінансової кризи, коли багатьом жителям України будуть потрібні швидкі готівкові гроші.

Як тільки земля опиниться в руках великого капіталу, він почне оптимізувати не тільки виробництво, але і «середовище проживання». Іншими словами, він буде позбавлятися від зайвої і докучливої «фауни», яка вважає, що у неї є якісь там права.

Немає людини – немає і проблеми. Різке зменшення населення села (і так нечисленне) матиме наслідком закриття таких збиткових для нинішньої влади-оптимізаторів шкіл, дитячих садків, лікарень та будинків культури. Таким чином влада і «бізнес» будуть мати спільні інтереси і будуть допомагати один одному їх просувати.

Населення тим часом за вже накатаною схемою буде і далі видавлюватися за кордон, щоб стати безправною і дешевою робочою силою на заводах Європи.

І найголовніше, вже ніхто це жодним чином не зв’яже з нинішньою владою і з «відкриттям ринку землі», який безумовно потрібно робити. Але тільки не в сьогоднішній Україні…